< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Хвороби органів травлення

Ця патологія досить поширена серед сільськогосподарських тварин. Її ознаками є відмова від корму, порушення роботи передшлунків, жуйки, акту дефекації (запор або пронос). Профілактика хвороб цієї групи зводиться насамперед до складання збалансованого за поживними речовинами раціону, введення вітамінів у вигляді підгодівлі або зміни раціону залежно від показань (голодна дієта, зменшення або збільшення в раціоні частки грубих, концентрованих кормів тощо).

Ацидоз рубця

Етіологія. Хвороба виникає через поїдання великої кількості кормів, що містять багато легкоперетравних вуглеводів (ячмінь, жито, овес, цукровий буряк, картопля, кавуни тощо), і недостатню кількість грубих кормів.

Клінічні прояви. Спостерігається втрата апетиту, рухи рубця слабкі, іноді повністю відсутні, температура тіла знижується понад норму, але через 4–5 діб через запалення в шлунку може підвищуватися.

У хворих тварин спостерігають тахікардію (почастішання ритму серцевих скорочень), діарею, гіпо- та анурію (відсутність сечовипускання).

Для діагностування захворювання треба відправити вміст рубця до ветеринарної лабораторії.

Лікування. Промивають рубець через шлунковий зонд (10–50 л води) не пізніше 24 год, потім у рубець вводять розчин лугу, вміст рубця від здорових особин, симптоматичні препарати (вітаміни, серцеві засоби).

Профілактика. Раціон худоби має містити не менше 14– 20 % грубих кормів, не більше 40 % концентратів від загальної поживності раціону, що запобігатиме розвитку алкалозу рубця. Можна давати тваринам ферментні препарати, наприклад мацеробацилін.

Безоарна хвороба

Етіологія. Голодний або напівголодний стан молодняку у зв'язку з низькою молочністю маток, скупчене утримання тварин, вітамінно-мінеральна збіднілість раціону, через що тварини поїдають свою шерсть, тривале годування грубоволокнистими малопоживними кормами – ось ті чинники, що призводять до порушення функції органів травлення (секреції, моторики, всмоктування).

Клінічні прояви. Утворення грудки зі щільно зваленого волосся тварини (пілобезоари) або волокон рослин (фітобезоари) в шлунково-кишковому тракті. Ознаками хвороби є відмова від корму, занепокоєння, постійне озирання на інших тварин, стогони, прийняття пози для випорожнення. Рубець сильно збільшений в розмірі та переповнений, з'являються ознаки тимпанії, частішають пульс і дихання, слизові оболонки синіють.

Діагноз ґрунтується на клінічних симптомах.

Лікування. Лікування не ефективне.

Профілактика. Достатнє і повноцінне годування вівцематок забезпечує їхню добру молочність, а підгодівля ягнят коров'ячим молоком, своєчасне привчання ягнят до поїдання концентрату й високоякісного сіна, організація мінеральної підгодівлі тварин і обстригання вовни навколо молочної залози вівцематки знижують вірогідність захворювання.

Гастроентерит

Етіологія. Різноманітні порушення годування та утримання тварин, згодовування недоброякісних кормів (забруднених, проморожених, гнилих тощо). У молодняку гастроентерит нерідко виникає внаслідок різкого переведення на безмолочне годування.

Клінічні прояви. Гостра форма захворювання розвивається швидко і протікає важко. Температура тіла підвищується на 1–1,5 °С, тварина пригнічена, апетит знижений або відсутній, зникає жуйка. Дефекація часта, кал рідкий, смердючий, із великою кількістю слизу, неперетравленого корму, а також із домішкою крові, плівок фібрину, гною. Ознаками гострого гастроентериту супроводжуються деякі інфекційні (сальмонельоз) та інвазійні захворювання.

У важкій формі хвороба протягом перших 3 днів закінчується смертю.

Діагноз ставлять на підставі клінічних симптомів, виключаючи інфекції та інвазії, лабораторного дослідження кормів та вмісту шлунка.

Лікування. До початку лікування необхідно усунути чинники, що спричинили хворобу. Хворих тварин витримують на голодній дієті протягом 18–24 год: випоюють воду, ізотонічний розчин хлориду натрію з глюкозою, сольові проносні та рослинні олії, розчин соляної кислоти або шлунковий сік. Надалі годування (молодняку – молоко) строго дозують малими порціями (5–6 разів на день), чергуючи його зі слизовими відварами, куди додають глюкозу.

Застосовують ацидофільні препарати згідно з інструкцією. У важких випадках внутрішньовенно або внутрішньочеревно вводять глюкозо-сольові розчини.

Всередину дають сульфаніламідні препарати, антибіотики, нітрофурани, знеболювальні (анестезин), в'яжучі засоби (танін, вісмут, кора дуба), вітаміни, стимулювальні препарати (гамма-глобулін, гідролізин), серцеві засоби (кофеїн тощо).

Профілактика. Полягає у недопущенні згодовування недоброякісних кормів, порушення режиму годування, а також потрапляння в корми отруйних рослин і хімічних речовин.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >