< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Інтегровані (синтетичні) підходи до управління

Посилення взаємозв'язку всіх сторін діяльності організації – виробничої, фінансової, маркетингової, соціальної, екологічної, а також розширення, ускладнення та інтенсифікація як внутрішніх, так і зовнішніх відносин призвело до формування в середині XX ст. інтегрованих підходів до управління.

До інтегрованих (синтетичних) підходів управління належать процесний, системний, ситуаційний.

Для інтегрованих підходів управління, які долають одномірність ранніх теорій менеджменту, характерним є:

  • 1) погляд на управління як на багатовимірне, комплексне явище, яке пов'язане чисельними зв'язками як із внутрішнім, так із зовнішнім середовищем;
  • 2) визнання наявності синергічного ефекту, тобто того, що ціле завжди якісно відрізняється від суми його складових частин;
  • 3) заперечення наявності універсальних підходів до управління та загальних принципів побудови і здійснення управління.

Процесний підхід розглядає управління як сукупність взаємопов'язаних і неперервних дій (функцій управління), які реалізуються в послідовності (рис. 2.4.)

Управління як сукупність взаємопов'язаних функцій

Рис. 2.4. Управління як сукупність взаємопов'язаних функцій

Ще представники школи адміністративного управління приділяли увагу функціям управління, однак, розглядали їх як незалежні одна від одної. На противагу цьому сучасний процесний підхід до управління розглядає їх як цілісну діяльність.

Кожна функція управління, в свою чергу, складається із взаємопов'язаних підфункцій. Усі функції та підфункції об'єднуються пов'язуючими процесами комунікацій та прийняття рішень і доповнюються лідерством. Таким чином, процес управління є загальною сумою всіх функцій, підфункцій, сполучених процесів і лідерства.

Елементи, які складають зміст управлінської діяльності, не просто функціонально впливають один на одного, на що робив акцент процесний підхід, а всі без винятку взаємопов'язані, впливають один на одного як безпосередньо, так і опосередковано. У результаті зміна в одному з них обумовлює зміну в інших, а в кінцевому підсумку – в усій організації. Це потребує комплексного вирішення всіх її проблем: великих і малих, простих і складних, поточних і перспективних.

Організація є системою найвищого поряду складності, складовими частинами якої є люди. Будь-яку систему (виробничу, біологічну, людську) характеризують взаємозалежності. Уся система не обов'язково покращується, якщо стає більш ефективною лише одна її частина. У будь-якій системі важлива робота цілого.

Одним із представників системного підходу, який уперше розглядав організацію як соціальну систему, був американський дослідник Честер Бернард, який обіймав протягом двох десятиліть посаду президента телефонної компанії. Виходячи із системного підходу до організації, Бернард сформулював основні функції менеджменту, які, на його думку, полягають у визначенні цілей організації, підтримці зв'язків між її окремими елементами і забезпеченні їх ефективного функціонування.

Ґрунтуючись на системному підході, Бернард сформулював концепцію соціальної відповідальності організацій згідно з якою діяльність окремих її систем і рішень, що приймаються в ній, мають великі соціальні наслідки як усередині організації, так і в навколишньому середовищі, які менеджмент повинен враховувати в світлі перспективних інтересів організації.

Другим представником системного підходу можна вважати видатного теоретика в галузі управління Пітера Друкера. Друкер значною мірою продовжив лінію А. Файоля зі створення цілісної концепції управління і визначення ролі професійного менеджера в організації. На його думку, ця роль є виключною, і управлінська еліта виступає основою підприємництва і сучасного суспільства.

Це не завадило Друкеру висунути ідею самоуправління трудового колективу, відповідно до якої робітники та службовці повинні вибирати спеціальний орган, який займався б вирішенням соціальних проблем, що, на його думку, підвищує їх відповідальність за справи фірми. Суспільству початку 1950-х років така ідея здавалася чужою, і вона була відкинута, що стало для Друкера, найбільшою поразкою в житті. Нині багато з її положень знаходять застосування в практиці "соціального партнерства".

Найвидатнішою з багаточисельних теоретичних положень Друкера була концепція, відповідно до якої на чолі управління ставлять цілі організації. Лише після їх розробки, як вважав Друкер, можна визначити її функції, систему і методи взаємодії елементів процесу управління. Це докорінно заперечувало логіці, прийнятій ще з часів А. Файоля, згідно з якою головними були функції та процес.

У 1980-і рр.. однією з найбільш популярних теорій у межах системного підходу стала концепція "7–S", розроблена Е. Атосом, Р. Паскалем, Т. Пітерсом і Р. Уотмерменом. "7-S" – це сім взаємопов'язаних змінних, назва яких в англійській мові починається з літери "S": стратегія (strategy), структура (structure), система (systems), персонал (staff), кваліфікація співробітників (sкі11), організаційні цінності (shared values), стиль (style).

Зміни в одній перемінній через систему зв'язку впливають на стан інших, тому підтримка балансу і гармонії між ними складає головне завдання сучасного менеджменту. У рамках системного підходу набули широкого застосовування багаточисельні кількісні теорії управління, поштовхом до виникнення яких стала поява і поширення кібернетики та різних математичних методів. Їх послідовники, спираючись на формалізований опис різних ситуацій, намагалися за допомогою моделювання знайти оптимальний розв'язок проблем, які стояли перед організацією.

Тобто представники системного підходу управління стверджують, що організацію слід розглядати як систему в єдності частин, з яких вона складається, та зв'язків з її зовнішнім середовищем.

Тільки такий підхід дозволяє отримати цілісне уявлення про сутність управління. Схематично системний підхід до управління представлено на рис. 2.5.

Системний підхід до управління

Рис. 2.5. Системний підхід до управління

За системного підходу будь-яка організація розглядається як сукупність взаємопов'язаних елементів, що має вихід (реалізація мети діяльності), вхід (зв'язок із зовнішнім середовищем); в організації в результаті трансформаційних процесів "вхід" трансформується у "вихід".

Отже, в управлінській діяльності необхідно враховувати вплив і взаємозв'язки чисельних факторів як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Щоб ефективно діяти, організація має пристосовуватися до змін у середовищі. Таки чином, управління – це процес адаптації організації до змін у середовищі її функціонування.

Важливими принципами системного підходу до управління е:

  • 1) процес прийняття рішень повинен починатися з визначення і чіткого формулювання конкретних цілей діяльності організації;
  • 2) визначення та аналіз альтернативних шляхів досягнення мети;
  • 3) цілі окремих структурних підрозділів організації повинні бути взаємопов'язаними з метою організації і забезпечувати її реалізацію;
  • 4) сходження від абстрактного до конкретного;
  • 5) єдність аналізу і синтезу, логічного та історичного;
  • 6) прояв в організації різноякісних зв'язків та взаємодій.

Сучасна науково-технічна революція призвела до того, що внутрішнє та зовнішнє середовище організації на противагу минулому, порівняно плавному, повільному і досить визначеному ходу подій, весь час стрімко змінюється, причому різко і в ситуаційному та інших напрямках. Нові ситуації відобразив ситуаційний підхід до менеджменту, який не виключав попередні. Він склав одну з основ концепції стратегічного управління, яка активно розробляється в наш час. Одним із засновників її є видатний американський учений у галузі менеджменту Ігор Ансофф.

Суть ситуаційного підходу полягає в тому, що одні й ті самі функції управління по-різному реалізуються в конкретних ситуаціях. Тому завдання менеджменту – на основі детального аналізу факторів, які формують цю ситуацію, підібрати необхідні прийоми і методи вирішення проблем, які виникають, з урахуванням їх переваг, ситуації і реальних можливостей застосування.

Ситуаційний підхід можна проілюструвати на прикладі дій пожежної команди. Залежно від того, що саме горить, пожежники використовують найрізноманітніші методи гасіння вогню: воду, вуглекислоту, пісок, зустрічний вогневий вал тощо.

Зрозуміло, що реалізація ситуаційного підходу вимагає від менеджерів глибоких знань, уміння швидко орієнтуватися в обставинах, які постійно змінюються, творчого підходу до справи, здатності не тільки вирішувати самому, але й організовувати колективну працю підлеглих.

Отже, ситуаційний підхід до менеджменту визнає, що результати одних і тих самих управлінських дій у різних ситуаціях можуть суттєво відрізнятися. Тому в процесі здійснення управління менеджери повинні враховувати конкретну ситуацію, набір конкретних обставин, які впливають на організацію в даний період часу. З точки зору ситуаційного підходу управління є мистецтвом менеджера усвідомити ситуацію, визначити її характеристики, вибрати відповідну модель управління і вже потім використовувати наукові управлінські рекомендації загального характеру. Ситуаційний підхід в управлінні часто називають "Ситуаційним мисленням".

Сутність ситуаційного підходу можна краще усвідомити у процесі співставленій принципового та ситуаційного мислення, що показано на рис 2.6.

Ситуаційний підхід до управління передбачає постійне оновлення організацій відповідно до конкретної ситуації.

Принциповий і ситуаційний підходи мислення щодо управління

Рис. 2.6. Принциповий і ситуаційний підходи мислення щодо управління

Дослідники виділяють низку тенденцій сучасного етапу розвитку теорії управління. Це орієнтація менеджменту на інновації, інтеграцію, інтернаціоналізацію Високі темпи науково-технічного розвитку висунули на перший плав ті системи управління, які можуть швидко освоювати результати нововведень. У майбутньому ефективною буде не та організація, яка добре працює сьогодні, а та, яка орієнтована на постійні нововведення. Зростає у сфері управління значення його комп'ютерізації.

Інтеграція має глибокий зміст. Один із її напрямів – інтеграція організації і особистості. Організація розглядається як живий організм, який складають люди, об'єднані спільними інтересами (метою, цінностями). Сьогодні майбутнє за таким управлінням, яке мобілізує активність працівників, спонукає їх думати над способами роботи, об'єднувати свої зусилля.

Процеси глобалізації суспільного життя, що відображають постійно зростаючу взаємозалежність країн і регіонів, стають важливим чинником, що визначає розвиток теорії і практики управління в сучасному світі. Інтернаціоналізація передбачає необхідність міжнародного співробітництва у сфері управління.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >