< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Модель "шлях – ціль" Мітчела і Хауса

Свою назву теорія отримала через те, що ефективне лідерство передбачає виконання як мінімум трьох завдань:

  • а) пояснення підлеглим, як найкраще і найзручніше досягти поставлених цілей, розробляти і впроваджувати методи їх досягнення;
  • б) координаційна та спрямовуюча діяльність, визначення проміжних цілей для полегшення орієнтації;
  • в) залежно від обставин чергувати інтенсивність та полегшення зусиль підлеглих у процесі виконання роботи.

Ця модель не прагне визначити найефективніший стиль керівництва в конкретних умовах, навпаки, грунтується на переконанні, що поєднання різноманітних стилів, максимальна гнучкість у діях і постійна можливість вибору дозволить досягти кращих результатів. При цьому можливі чотири ситуації:

  • 1) директивного стилю керівництва;
  • 2) доброзичливе, чуйне керівництво;
  • 3) управління, орієнтоване на виробничі досягнення;
  • 4) управління, засноване на участі.

Р. Хаус стверджує, що керівник-автократ досягне добрих результатів там, де вимагається виконання нестандартних, нових чи унікальних завдань. Доброзичливе керівництво виправдане у випадках, коли робота має монотонний характер. Якщо ж колектив володіє значним потенціалом, складається з ініціативних працівників, варто було б застосувати стиль керівництва, що орієнтується на виробничі досягнення. Високому рівню професійності, компетенції персоналу, поєднаним з невеликим досвідом виконання якоїсь конкретної роботи притаманне керівництво, орієнтоване на участь підлеглих у прийнятті рішень.

Модель Врума-Йєттона

Ця модель концентрує увагу на процесі прийняття рішення. Автори розглядають п'ять стилів керівництва, (табл. 9.6).

Таблиця 9.6

Стилі керівництва у моделях Врума-Йєтгона

Стиль

Характеристика

А1

Керівник сам вирішує проблему чи ухвалює рішення, використовуючи наявні у нього в даний час інформацію

В2

Керівник отримує необхідну інформацію від своїх підлеглих, а потім самостійно приймає рішення. Роль підлеглих – надання інформації, а не пошук і оцінка альтернативних рішень

С1

Керівник індивідуально обговорює проблему лише з тими підлеглими, яких вона стосується, поодинці вислуховує всі ідеї та пропозиції. Кінцеве рішення ухвалюється на власний розсуд, або враховуючи думку підлеглих, або ж ігноруючи її

D2

Проблема доводиться до відома персоналу, колектив спільно вислуховує всі ідеї та пропозиції, а рішення ухвалюється керівником

Е

Проблема обговорюється усією групою, разом вислуховуються побажання, і збори прагнуть дійти згоди. Роль керівника – головування на зборах. Він не намагається вплинути на групу, а ухвалює рішення, що отримало більшість голосів присутніх

Дана модель також підкреслює відсутність універсального методу впливу на підлеглих. Оптимальність стилю залежить від чинників ситуації. Врум і Йєттон розробили критерії оцінки ситуації "підлеглий – керівник" (табл. 9.7).

Таблиця 9.7

Критерії проблеми Врума-Йєтгона

Критерії оцінки ситуації

1

Значення якості рішення

2

Наявність у керівника досвіду чи достатньої інформації для ухвалення якісного рішення

3

Ступінь структурованості проблеми

4

Значення згоди підлеглих з цілями організації

5

Визначена на підставі минулого досвіду ймовірність, що авторитарне | рішення керівника не зустріне опору підлеглих

6

Зв'язок між мотивацією і досягненням мети

7

Міра ймовірності конфлікту між підлеглими при виборі альтернативи

Засобом для обрати одного з п'яті ймовірних стилів згідно з вищезазначеними критеріями є дерево прийняття рішень.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >