ЦЕНТРАЛЬНИЙ БАНК У БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ КРАЇНИ

Питання.

• 2.1. Центральні банки в зарубіжних країнах.
• 2.2. Національний банк України (НБУ) та грошово-кредитна політика.
• 2.3. Система електронних платежів НБУ (СЕП).

Центральні банки у зарубіжних країнах

Світова система Центральних Банків у їхньому сучасному вигляді створена відповідно недавно. До середини XVII ст., комерційні і ЦБ не розділялися. Усі банки виконували комерційну та емісійну функції. З розвитком кредитної системи відбувається процес централізації банківської емісії в окремих великих комерційних банках.

Монопольне право на випуск грошових знаків поступово закріплюється лише за одним банком. Виникають емісійні або національні, а згодом – центральні банки у кредитній системі тій чи іншій країні. Вперше у світовій практиці центральний банк було створено у Швеції (Ріксбанк) у 1668 р. У 1694 р. засновано Банк Англії. Проте на той час ЦБ ще не мали виключно права на емісію грошових знаків. Так призначеннями банку Англії спочатку було фінансувати торгівлю і промисловість, Банку Нідерландів внутрішню і зовнішню торгівлю. ЦБ сучасного типу виникли лише в XIX ст. Так у 1816 р. створено ЦБ Норвегії, I860 р. – ЦБ Росії, 1875 р. – ЦБ Німеччини, 1880 р. – ЦБ Франції, 1893 р. – ЦБ Італії. Нині майже в усіх країнах світу функціонують ЦБ, Однак між ними є суттєві відмінності. Первісною функцією ЦБ було обслуговування уряду.

Функції ЦБ поділяються на макроекономічні (створення монетарних умов для економіки) та мікроекономічні (створення умов для індивідуальних членів банківської системи). Створення ЦБ відбувається двома шляхами:

• – еволюційним;
• – директивним.

Еволюційний шлях – становлення ЦБ відбувається протягом тривалого часу шляхом поступового закріплення за ним монопольної банківської емісії.

Директивний шлях – створення ЦБ відбувається за рішенням держави на основі закону.

Центральний банк – це банк першого рівня в дворівневій банківській системі. Правовий статус ЦБ розвинутих країн закріплений у правових актах: законах про ЦБ і їхні статути, законах про банківську і кредитну діяльність, у валютному законодавстві.

З точки зору власності на капітал ЦБ поділяються на:

• – державні, капітал яких належить державі (наприклад центральні банки Великобританії, Німеччині, Франції, Канади, Росії);
• – акціонерні (наприклад США);
• – змішані – акціонерні товариства, частина капіталу яких належить державі (в Японії – 55%, в Бельгії – 50%).

Центральні банки є юридичними особами, що мають відособлене від держави майно. Формально це майно знаходиться, як правило, у державній власності, але ЦБ наділений правом розпоряджатися їм як власник. Історично між банком і урядом склалися тісні зв'язки, особливо посилившись на сучасному етапі. Однак ці зв'язки з державою не означають, що вона може безмежно впливати на політику ЦБ. Істотна ступінь незалежності ЦБ є необхідною умовою ефективності його діяльності, яка нерідко вступає в протиріччя з сьогоденними цілями уряду. Існує декілька моделей взаємозв'язків меж ЦБ та існуючими гілками влади.

Перша – ЦБ виступає агентом уряду і є провідником його грошово-кредитної політики.

Друга – ЦБ є незалежним від уряду, що забезпечує йому самостійність у грошово-кредитній політиці.

Проміжна – використовуються принципи взаємодії виконавчої влади з ЦБ при визначеному ступені його незалежності. Важливою складовою незалежності ЦБ є встановлення на законодавчому рівні заборони на отримання ним будь-яких вказівок від державних органів.

Відповідно до консолідованої версії Договору про заснування Європейської спільноти, незалежність ЦБ є комплексним поняттям і передбачає сукупність інституціональної, особистої, функціональної та фінансової незалежності.

Інституціональна незалежність – полягає у закріпленні на законодавчому рівні положення, що ЦБ є самостійним і незалежним державним органом.

Особиста незалежність – передбачає особливий порядок призначення та звільнення працівників .

Функціональна незалежність – полягає у виконанні ЦБ усіх своїх функцій самостійно без втручання уряду.

Фінансова незалежність – визначається достатністю власних фінансових ресурсів, необхідних для виконання його функцій.

По значимості усі функції ЦБ поділяються на основні і додаткові. Основні функції здійснюються усіма без винятку ЦБ і поділяються на регулюючі, контрольні та обслуговуючі. Додаткові функції ЦБ не пов'язані безпосередньо з його головною задачею але сприяють її реалізації.

Функції ЦБ наведені на рис. 2.1.

Важливу роль в ефективній діяльності ЦБ відіграє злагоджена співпраця керівних органів, персоналу банку, оскільки саме завдяки їх кваліфікації досягається високий ступінь його економічної ефективності і незалежності.

Рішення про створення Національного банку України (НБУ) прийнято 20 березня 1991 р. (Пункт 3 постанови Верховної Ради України "Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"". У 1991 р. було зведено лише фундамент НБУ як центрального банку держави.

Рис. 2.1. Функції центрального банку України