< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Інфекційні хвороби крові.

До інфекційних хвороб крові відносять захворювання, що виникають внаслідок потрапляння збудника безпосередньо у кров людини. Зазвичай перенесення інфекції відбувається паразитичними членистоногими (блохами, вошами, кліщами, комарами, москітами). До цієї групи належать давно відомі людству захворювання, такі як чума, висипний тиф, малярія, кліщовий енцефаліт, лейшманіса). Більшість з них на даний час Україні не загрожують, але в багатьох країнах Південно-східної Азії деякі з них, наприклад, малярія, забирає сотні й тисячі людських життів.

До кров'яних інфекцій відносять також збудника СНІДу. Інфікування вірусом, що викликає дану хворобу, відбувається лише при безпосередньому потраплянні його в кров від однієї людини до іншої. Розповсюдження зазначеної хвороби вже набуло характеру пандемії, що охопила майже всі країни світу, включаючи Україну. На жаль, засобів лікування СНІДу та методів його медичної профілактики ще не винайдено. Єдиним способом попередження захворювання є захищена поведінка, що знижує інфікування.

Малярія – гостре інфекційне захворювання, що супроводжується періодичними нападами гарячки, прояв яких відповідає циклу розвитку збудника малярії. Захворювання знайоме людству здавна і розповсюджене по всій земній кулі, особливо у країнах із жарким кліматом.

Збудником малярії є малярійний плазмодій з класу найпростіших. Іж описано чотири види: тропічний, триденний (2 види), чотириденний. Збудник проходить складний цикл розвитку й організації людини і комара.

Джерелом хвороби е хвора людина, або носій, а переносить збудника самка комара роду Anopheles. Малярія характеризується сезонністю, пов'язаною з активністю комарів.

Шлях передачі інфекцій трансмісивний – при укусі комара, в організмі якого є плазмодій, або при переливанні зараженої крові.

Інкубаційний період. При тропічній малярії – 6-10 діб, при триденній – 10- 14 діб, при чотириденній – 20-25 діб.

Клінічні ознаки. В клінічній картині захворювання викликаного різними видами збудників маляріє, є багато спільного, але й відмінності. Для малярії взагалі характері приступи гарячки, що виникають вранці: раптовий озноб, який трусить упродовж 1,5 години.

При триденній малярії приступи повторюються через добу, при чотириденній – через 2 доби.

Температура тіла під час ознобу швидко піднімається і через 1-1,5 години досягає 41-41,5° С. Хворі скаржаться на головний біль, нудоту, спрагу, біль у крижах, печінці і селезінці. Під час приступу збільшується печінка та селезінка. Потім температура швидко падає до 35,5-36° С, хворий починає пітніти і засинає. Між приступами самопочуття хворого цілком задовільне. Ускладненнями хвороби є розвиток анемії, малярійної та/або гемоглобінурійної коми, що виникає внаслідок прийому хініну.

Діагноз малярії ставиться на основі клінічної картини, епідеміологічних та бактеріологічних досліджень, які не тільки можуть встановити діагноз, але й з'ясувати форму захворювання. Сприйнятливість людей до малярії загальна, особливо часто хворіють діти.

Невідкладна допомога. Потрібно негайно починати системне і комплексне лікування, яке проводиться специфічними протималярійними препаратами з метою припинення нападів малярії, відновлення порушених функцій організму хворого, запобігання рецидиві, а також ліквідації носіїв.

При ранній діагностиці та своєчасному, правильному лікуванні хвороба виліковується.

Профілактика і протиепідемічні заходи. Запобігання укусам комарів роду Anopheles. При виїзді за кордон у країни. Де велика небезпека зараження малярією, проводять індивідуальну профілактику протималярійними препаратами. Протиепідемічні заходи направлені на знищення місць, де розмножуються комарі роду Anopheles (осушування боліт), використання репелентів.

Кліщовий весняно-літній, або тайговий енцефаліт хворобу викликає особливий збудник фільтівного вірусу, який патогенний для людини, а також для деяких видів мавп. Нагрівання до 100° і дія різних дезинфікуючих речовин припинють життєдіяльність вірусу; збудник нестійкий, коли потрапляє в зовнішнє середовище.

Епідеміологія. Кліщовий весняно-літній енцефаліт характеризується вираженою природною вогнищевістю, тобто для його поширення потрібні відповідна рослинність і ландшафт місцевості, певна сукупність кліматичних і ґрунтових умов, що забезпечують можливість існування переносників інфекції – пасовищних кліщів.

Кліщовий енцефаліт зустрічається не тільки у жителів тайгових районів, але також і в інших місцевостях, що є природними вогнищами інфекції; господарське освоєння лісових масивів у цих вогнищах може супроводжуватися випадками захворювання.

Резервуаром вірусу в природі служать головним чином бурундуки, сірі пацюки, миші-полівки та інші гризуни, а додатковим резервуаром інфекції та її переносником від заражених гризунів людині є кліщі. Збереження вірусу в природі відбувається внаслідок передачі мікроорганізмів від гризунів кліщам, що паразитують на них, і назад.

Резервуаром інфекції можуть бути також різні лісові птахи, на яких паразитують кліщі.

Сезонна захворюваність людей тісно пов'язана з періодами найбільшої біологічної активності переносників інфекції. У весняно-літній період (травень- червень) кліщі досягають повної зрілості і, будучи заражені, можуть інфікувати людину при укусі і смокчучи її кров.

Клінічна картина. Інкубаційний період триває в середньому близько 2 тижнів з коливаннями від 8 до 20 днів. Хвороба починається гостро. Після невеликого знобу температура піднімається за добу до 39,5-40° і тримається на цих цифрах 5-7 днів. У кінці гарячкового періоду температура знижується критично або ж прискореним лізисом. Приблизно в однієї третини усіх випадків температурна криза двохвильова.

Протягом перших 2-3 днів хвороби спостерігаються різкі головні болі, відчуття розбитості у всьому тілі, повторна блювота. Під час огляду хворого звертає на себе увагу гіперемія обличчя і кон'юнктив. При важкому перебігу свідомість потьмарена, спостерігаються менінгеальні явища (ригідність потиличних м'язів). Нерідкі загальмованість, сонливість хворих, відносна брадикардія.

У частини хворих з 2-3-го дня захворювання розвиваються мляві паралічі верхніх кінцівок і м'язів шиї.

У випадках з тяжким перебігом хвороби з'являються такі патологічні явища, як нечіткість мови, хворі відчувають перхоту, утруднене ковтання, що залежить від ураження ядер IX, X, XII пари черепномозкових нервів у стовбурної частини мозку.

Після зниження температури починається період одужання, але далеко не у всіх хворих повністю відновлюються рухові функції – у ряді людей, які перенесли весняно-літній енцефаліт, залишаються стійкі паралічі.

Перенесене захворювання залишає стійкий імунітет.

Прогноз. У більшості хворих прогноз щодо життя сприятливий. Летальний кінець спостерігається в 1 -1,5% випадків; він може настати на 4-5-й день хвороби або слідом за зниженням температури. У деяких випадках розвиваються паралічі м'язів шиї і всього плечового пояса.

Профілактика. Всі особи, що працюють у природних вогнищах кліщового (весняно-літнього) енцефаліту, повинні 2 рази в день оглядати тіло і знищувати кліщів, що присмокталися; а також оглядати білизну і одяг. Якщо змастити рослинною олією або вазеліновим маслом шкіру в тому місці, де присмоктався кліщ, то його легко можна зняти.

Для захисту від укусів кліщів потрібно носити спеціальні комбінезони, що щільно закривають шию і кисті рук; ззаду комбінезон зашитий наглухо, а спереду мас подвійний ряд гудзиків. Манжети і комір комбінезона змазують речовинами, що відлякують кліщів (диметилфталат або інші рідини). Необхідно носити гумові чоботи; при їх відсутності штани повинні бути заправлені у шкіряні чоботи. У місцях стоянок людей спалюють траву й опале листя, вживають усіх заходів до знищення гризунів. Місцевості, заражених кліщами, слід обробляти дуетами ДДТ або гексахлорану з літаків.

Допоміжну роль у профілактиці весняно-літнього енцефаліту відіграють щеплення: підшкірно вводять специфічну вакцину, що містить ослаблений збудник – фільтрівний вірус кліщового енцефаліту, забитий формаліном. Вакцину вводять по 2 – 3 мл з інтервалами у 7 днів; тривалість імунітету до 1 року. Необхідно санітарна освіта осіб, що живуть в місцевостях з природною вогнищевістю цієї інфекції.

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД)

ВІЛ/СНІД є реальною загрозою для здоров'я кожного і, передусім, молоді. Хвороба уражає переважно молоде покоління – найбільш активну в репродуктивному і працездатному відношенні верству населення.

Зверніть увагу

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров'я, кількість ВІЛ- інфікованих в Україні осягає 300 тис. осіб, тобто 1% всього населення. За даними представництва ООН, в Україні до 2010 року кількість ВІЛ-інфікованих та хворих на ВІЛ/СНІД може досягти 1,5 млн. осіб.

ВІЛ/СНІД, враховуючи основні групи ризику зараження, є багатосторонньою соціальною проблемою.

Вперше повідомив про нову хворобу, пов'язану з ураженням імунної системи організму, у 1981 р. американський “Щотижневий вісник захворюваності і смертності”.

На грудень 1982 р. вже було зареєстровано 711 випадків цієї хвороби у 16 країнах світу.

В лютому 1987р. до ВООЗ надійшли повідомлення з усіх континентів про 41919 випадків СНІДу в 91 країні.

У Росії перший хворий був зареєстрований у 1986 р., а в Україні – у 1984р.

У 1989 і 1990 pp. в Україні було виявлено всього два випадки, а в 1991 – шість.

У 1997 році в Україні вже було зареєстровано понад 16 тисяч ВІЛ- інфікованих, в цьому ж році ВІЛ вперше був виявлений у вагітної жінки.

За статистикою ВООЗ серед країн СНД Україна утримує перше місце з розповсюдження СНІДу. Щомісяця в Україні реєструється 800-900 нових випадків інфікування. За припущеннями експертів ООН, кожен сотий дорослий українець може бути носієм ВІЛ. Європейськими лідерами за кількістю хворих є Іспанія, Італія, Франція, Німеччина, Великобританія. У світі перше місце по розповсюдженню ВІЛ належить Центральноафриканським країнам, звідки, як вважає більшість учених, і почалася хвороба. Друге місце за кількістю ВІЛ- інфікованих і хворих на СНІД займають Сполучені Штати Америки.

Синдром набутого імунодефіциту – це хронічне інфекційне захворювання, яке зумовлює порушення діяльності імунної системи, внаслідок чого організм втрачає здатність до захисту від патогенних та умовно патогенних мікроорганізмів, і характеризується комплексом клінічних проявів.

Збудник СНІДу – ретровірус, який у 1986р. дістав назву ВІЛ (вірус імунодефіциту людини). Він має складну будову та хімічний склад, чутливий до фізичних і хімічних факторів. У зовнішньому середовищі при 2S°C вірус зберігає здатність до зараження протягом 15 діб, при 37°С – 11 діб. Нагрівання вірусовмісних рідин при температурі 50°С протягом 30 хв. знешкоджує ВІЛ, але він легко переносить температуру нижче нуля (до -70°С). Часткова інактивація вірусу відбувається під впливом іонізуючого й ультрафіолетового випромінювання. Збудник гине від ацетону, ефіру, 20% етилового спирту та деяких інших дезінфікуючих речовин.

ВІЛ характеризується високою генетичною варіабельністю: виявлено два основних штами – ВІЛ-1 та ВІЛ-2. Останній менш патогенний і розповсюджений у регіонах Західної Африки. Збудник має багато варіантів структурних білків, що різняться рядом властивостей: одні штами пошкоджують Т-лімфоцити, інші – макрофаги.

В організмі однієї й тієї ж людини, зараженої вірусом, може бути одночасно декілька штамів вірусу, дуже схожих між собою за генетичною структурою. В міжнародній генетичній базі даних накопичено інформацію про 75000 різних геномів ВІЛ.

Клінічна картина хвороби, викликаної Віл-1 і ВШ-2 подібна.

Єдиним джерелом збудника для людини є людина, хвора на СНІД, або носій ВІЛ. Інфікування ВІЛ відбувається такими шляхами:

  • 1. Статевий (70-80%):
    • а) гомосексуальний – між чоловіками або між жінками;
    • б) гетеросексуал ьний – від чоловіка до жінки і від жінки до чоловіка.
  • 2. Через ВІЛ-інфіковану кров (18-26%):
    • а) переливання крові та її препаратів;
    • б) використання спільного шприца, наркоманами для парентерального введення наркотиків (внутрішньовенно або внутрішньом'язово);
    • в) ураження, забрудненими ВІЛ-інфікованою кров'ю інструментами, слизових оболонок або шкіри;
    • г) трансплантація органів (зареєстровані випадки ВІЛ-інфікування реципієнтів після трансплантації нирок, серця, печінки, підшлункової залози, кісток, шкіри; ризик інфікування становить 1:250000);
    • д) штучне запліднення (за даними різних авторів ризик інфікування жінок при штучному заплідненні становить 0,75-1,8%);
    • ж) надання невідкладної допомоги ВІЛ-інфікованим на догоспітальному етапі при відкритих травмах і різних видах кровотеч та при хірургічному втручанні.
  • 3. Перинатальный або вертикальний (1%).

Зверніть увагу

За даними ВООЗ, 25% інфікованих ВІЛ жінок мають репродуктивний вік, що зумовлює народження ними ВІЛ-інфікованих дітей. Супутні інфекційні хвороби (сифіліс, гонорея, хламідіоз, мікроллазмоз, герпес та ін.) є додатковими чинниками вертикальної трансмісії ВІЛ.

Існує три періоди, коли ВІЛ-інфікована мати може передати вірус дитині:

  • – перинатальний (внутрішньоутробно через плаценту);
  • – пологовий (під час пологів);
  • – післяпологовий (після народження дитини через грудне молоко).

Інфікування дітей ВІЛ може мати місце при переливанні ВІЛ-інфікованої крові або її компонентів.

Частота зараження дитини перинатально від ВІЛ-інфікованої матері залежить від багатьох факторів: тривалості хвороби матері, наявності у неї безсимптомної або клінічно маніфестної стадії, рівня вірусного навантаження, стану імунної системи. Повторна вагітність у порівнянні з першою підвищує ризик зараження дитини в 2-3 рази.

Перинатальний шлях зараження зумовлює тяжкий перебіг хвороби у ВІЛ- інфікованих дітей. Навіть діти, які не отримали вірус під час вагітності, мають знижений імунітет. Серед них 12% не доживає до 5 років, а серед ВІЛ- інфікованих – 25%. Інкубаційний період розвитку СНІДу у дітей значно коротший, ніж у дорослих. Приблизно у 15% дітей ознаки СНІДу реєструються вже в кінці першого року життя, а до чотирьох років – у 50%. Більше виражені прояви хвороби, пов'язані з прямим впливом ВІЛ на центральну нервову систему (ураження клітин нейрології, оболонок мозку), що призводить до суттєвих порушень її функції. Ознаки ВІЛ-енцефалопатії можуть стати першими клінічними проявами СНІДу. На перший план виступає затримка психомоторного розвитку, який не відповідає віковим характеристикам і супроводжується втратою певних поведінкових реакцій. Ураження ЦНС у дітей реєструються у 2 рази частіше, ніж у дорослих.

Зверніть увагу

Згідно з даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом при інституті епідеміології та інфекційних хвороб Академії медичних наук, майже 70% інфікованих в Україні отримали ВІЛ під час ін'єкції наркотиків. У той же час, у країнах Західної Європи і США основним є шлях зараження при гетеросексуальному статевому контакті.

Серед ВІЛ-інфікованих багато гомосексуалістів, повій і наркоманів. Разом з ін'єкційними наркоманами вони складають основні групи ризику щодо інфікування ВІЛ в Україні.

До уразливих груп слід віднести осіб, котрим була перелита кров донорів, або вводились препарати крові без попереднього контролю на ВІЛ; людей, яким часто переливають кров за терапевтичними показаннями.

Особливу групу ризику складають підлітки без певних занять, безпритульні та бездоглядні діти. Багато “дітей вулиці” схильні до ризикованої сексуальної поведінки, мають венеричні захворювання, деякі з них є ін'єкційними наркоманами.

Клінічна характеристика ВІЛ-інфекції

Стадія інкубації триває в середньому від трьох до п'яти тижнів до проявів перших клінічних симптомів і являє собою безсимптомне носійство. Після потрапляння вірусу в організм людини, він інтенсивно розмножується в крові. При ВІЛ-інфікуванні може тривалий час зберігатися фаза “сплячого” вірусу: ВІЛ довгий час знаходиться в неактивному стані і тривалість періоду без ознак захворювання може тягнутись до 10 років. У стадії інкубації ВІЛ-інфіковані є джерелом зараження і становлять небезпеку для здорових людей.

Стадія первинних проявів складається з:

  • 1. Фази гострої лихоманки.
  • 2. Фази без клінічних проявів (вторинний прихований період).
  • 3. Фази лімфаденопатії (певні зміни у лімфатичних вузлах).
  • 4. Фази ураження нервової системи.

Перші симптоми захворювання на ВІЛ/СНІД, що проявляються у 40-50% інфікованих, наступні: нагадують ангіну – біль, першіння в горлі, збільшення мигдаликів, почервоніння слизової оболонки ротової порожнини. Спостерігаються також виражені ознаки загальної інтоксикації: підвищення температури тіла, головний біль, біль у м'язах та суглобах, пітливість, особливо вночі. На другу-третю добу на руках та тулубі з'являється висипання; на слизовій оболонці рота, статевих органах – болючі виразки. Крім зазначених симптомів може бути біль у животі, нудота, блювання, пронос. Фаза триває від 5 до 44 діб. її називають фазою гострої лихоманки.

На зміну цій фазі приходить фаза безсимптомного перебігу, або вторинний прихований період, який характеризується відсутністю будь-яких ознак хвороби, може тривати впродовж багатьох років (за даними деяких авторів до 20 років). Фаза лімфаденопатії характеризується збільшенням шийних, надключичних, підключичних та пахвових лімфовузлів. Рідше збільшуються ліктьові, завушні лімфозалози. Пальцями можна намацати дрібні, малочутливі до тиску, м'які лімфатичні вузли. З часом вони ущільнюються. Фаза ураження нервової системи свідчить про проникнення ВІЛ у спинномозковий канал та нейроглію. Вона проявляється психогенними та неврологічними розладами: почуттям тривоги, нестійкістю настрою, швидким стомлюванням, нездатністю зосередити увагу, порушенням сну, відчуттям ранкової важкості; дратівливістю, намаганням вступати в конфлікти з оточуючими, спробами суїциду; больовим відчуттям переважно у ногах. Дані симптоми складають стан так званої “Віл-деменції”, що проявляється у 50% хворих і може бути як єдиним проявом ВІЛ/СНІДу так і комбінації з вищенаведеними іншими ознаками.

Стадія вторинних проявів. ВІЛ створює в організмі людини умови імунодефіциту за рахунок знищення Т-кілерів, що відіграють важливу роль у формуванні імунної відповіді. Людина стає беззахисною не стільки від зовнішніх, скільки від внутрішніх інфекцій. При цьому руйнується система постійного контролю з боку ураженої ВІЛ імунної системи організму за мікробною флорою, що знаходиться на зовнішніх покривах, остання активізується, стає агресивною. Внаслідок цього СНІД надалі характеризується розвитком так званих опортуністичних захворювань. Оскільки вірус

Запам'ятайте

ВІЛ-інфіковані люди страждають численними опортуністичними захворюваннями, які називають "ВІЛ-маркерами". Дана група захворювань маскує ВІЛ/СНІД, який не має власного специфічного прояву. Виникнення опортуністичних хвороб є ознакою повномасштабного СНІДу і вказує на початок термінальної стадії хвороби. Більшість людей вмирає протягом одного- трьох років після її початку.

Для діагностики ВІЛ-інфекції використовують спеціальні тест-системи. Діагностика грунтується на виявленні в крові антитіл до вірусу. Найбільш імунодефіциту пошкоджує і так звані Т-кілери, в організмі активізується ріст пухлин, що веде до розвитку злоякісних новоутворень (“онко-СНІДу”).

Для стадії вторинних проявів характерні повторні інфекційні захворювання, інколи збільшення лімфовузлів, втрата маси тіла, субфібрильна температура, прогресуюче порушення інтелекту, загальна слабкість, швидка стомлюваність, зниження працездатності, поганий апетит, пронос, пітливість; відсутність ранкової бадьорості. Спочатку проявляються опортуністичні захворювання з локалізацією патологічних змін на шкірі та слизових (кандидоз порожнини рота, герпес, ворсиста лейкоплакія язика, себорейний дерматит). Виникають діоз та інші. Ступінь виразності опортуністичних інфекційних хвороб визначається рівнем розвитку імунодефіциту. Подальше прогресування призводить до повної нездатності імунної системи захищати організм. При цьому опортуністичні захворювання набувають більшої сили, характеризують дуже вадким перебігом, доводячи організм хворого навіть до термінальної стадії.

Термінальна стадія. Розвивається повномасштабний СНІД – найбільш тяжкий період захворювання, що закінчується смертю. Характерним для даної стадії є те, що опортуністичні інфекції проявляються в різних комбінаціях. Залежно від переважної локалізації патологічного процесу в організмі, розрізняють такі форми СНІДу: а)легеневу; б) кишкову; в) мозкову; г) розповсюджену (десиміновану); д) недиференційовану, яка має ознаки, подібні до гострої фази захворювання, ранній термін появи позитивної реакції – другий-третій тиждень з моменту зараження.

Значну роль у встановленні діагнозу відіграють епідеміологічні та клінічні показники, а також імунологічний статус хворого, ретельно зібраний анамнез життя і хвороби.

Виділяють п'ять основних симптомів, за наявності лише одного з яких необхідно провести обстеження на ВІД/СНІД:

  • 1. спонтанне підвищення температури до 38°С і більше протягом декількох місяців, поява висипань на другу-третю добу на кінцівках, тулубі, слизових оболонках ротової порожнини та статевих органах – виразок, що супроводжуються болем;
  • 2. Проноси;
  • 3. Різка втрата маси тіла без зміни раціону харчування;
  • 4. Запалення легень, яке не виліковується традиційною антибактеріальною терапією;
  • 5. Двостороннє збільшення лімфатичних вузлів.

Незважаючи на значні успіхи у вивченні патогенезу ВІЛ-інфекції, сьогодні не існує методу, що забезпечує повне одужання.

Основними принципами терапії ВІЛ-інфекції є попередження прогресування хвороби, збереження стану хронічної інфекції, яка протікає в'яло, застосування противірусної терапії і лікування опортуністичних хвороб. Це подовжує тривалість життя ВІЛ-інфікованих пацієнтів.

Сучасні підходи до лікування ВІЛ/СНІДу дозволяють лише зменшувати кількість вірусу в крові, але не можуть повністю вивести його з організму. Існують лікарські засоби, що не дають вірусу можливості відтворюватись. Використання комбінації зазначених препаратів отримало назву антиретровірусної терапії.

Проте, вартість антиретровірусних препаратів, як і необхідних методів діагностики, робить їх недоступними для більшості ВІЛ-інфікованих в Україні. Крім хворих на СНІД, профілактичне лікування надається вагітним ВІЛ-інфікованим жінкам і немовлятам. “Дитячі” препарати проти СНІДу коштують у кілька разів дорожче, ніж для дорослих. Річний курс лікування найдешевшим препаратом для дорослого пацієнта коштує 200 доларів, а лікування дитин – 1300 доларів. Без застосування ефективних антиретровірусних препаратів тривалість життя ВІЛ-інфікованої людини скорочується.

В умовах відсутності спеціальних засобів профілактики і лікування дуже важливе значення мають заходи неспецифічної профілактики СНІДу такі як:

  • – санітарно-освітня робота, в процесі якої слід інформувати населення про шляхи і фактори поширення інфекції, основні ознаки хвороби, підвищення грамотності населення щодо небезпеки СНІДу;
  • – інформування населення щодо небезпеки випадкових статевих стосунків, що має базуватися на знаннях про шляхи розповсюдження вірусу;
  • – наполеглива боротьба з проституцією і наркоманією;
  • – обов'язкове використання презервативів при випадкових статевих контактах, хоча це не забезпечує цілковитого захисту від вірусної інфекції;
  • – обстеження осіб групи ризику: наркоманів, повій, гомосексуалістів і бісексуалів, хворих на гемофілію, інші хвороби крові та венеричні захворювання;
  • – своєчасне виявлення інфікованих осіб серед різних верств населення (донори; вагітні; особи, що готуються до операції, перебувають на стаціонарному лікуванні; методичні працівники, персонал дитячих закладів і інші);
  • – використання одноразового медичного інструментарію, суворе дотримання умов стерилізації медичних інструментів багаторазового використання;
  • – обов'язкове тестування всіх донорів крові, плазми, сперми, органів і тканин;
  • – запобігання вагітності інфікованих жінок і народжених ВІЛ-інфікованих дітей;
  • – забезпечення в перші 1,5 року життя обов'язкового повного обстеження дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками;
  • – дотримання правил особистої гігієни, а саме: користування індивідуальними лезами для гоління, зубними щітками, манікюрним приладдям, що можуть бути забруднені кров'ю або іншими виділеннями інфікованих;
  • – обов'язкова дезінфекція інструментарію в перукарнях і косметичних кабінетах, а також використання одноразових стерильних інструментів;
  • – правильне статеве виховання дітей і підлітків, пропаганда безпечної статевої поведінки, особливо серед безпритульних дітей, учнів спецшкіл та інтернатів;
  • – обов'язкове обстеження іноземців, особливо тих, що прибули з країн епідемічних щодо СНІДу, та осіб, що повернулися з тривалих відряджень з- за кордону;
  • – організація і поширення діяльності “кабінетів-довіри”;
  • – неухильне виконання норм законодавства, і особливо Закону України “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту та соціальний захист населення”, де встановлена юридична відповідальність громадян і організацій за попередження розповсюдження цієї хвороби.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >