Психогенетичне дослідження темпераменту

Серед типологічних властивостей нервової системи людини однією з найбільш значущих є темперамент. Він розглядається як "сукупність формальних та відносно стійких характеристик поведінки, які виявляються на енергетичному рівні поведінки та у часових параметрах реакцій" (Я. Стреляу, 1982). До темпераменту традиційно відносять формально-динамічні характеристики поведінки людини, "характеристики індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності". Риси темпераменту визначають не стільки те, що людина робить, скільки те, як вона це робить, інакше кажучи, вони не характеризують змістовий бік психіки (хоча, звичайно, опосередковано впливають на неї).

Концепції темпераменту дуже різноманітні. У свій час спробу описати темпераменти людини здійснив ще Гіппократ (Давня Греція, V-IV ст. до н.е.), а пізніше – Гален (Давній Рим, II ст. до н.е.). Зокрема, було визначено чотири основних типи темпераментів (холерик, сангвінік, флегматик і меланхолік), які існують і до сьогодні. В основі класифікації лежить поєднання основних "рідин" людського тіла. Пізніше неодноразово здійснювалися спроби пов'язати темперамент людини з її анатомією або фізіологією, в тому числі й з індивідуальними особливостями функціонування ЦНС (центральної нервової системи).

Одне з найбільш тривалих досліджень генетичної зумовленості властивостей темпераменту було здійснене норвезьким психологом А. Торгерсеном (А. Торгерсен, 1987, 1989, 2003). Упродовж 15 років ним простежувалася внутріпарна подібність МБ та ДБ близнюків за такими властивостями темпераменту, як: активність, наближення–віддалення, адаптивність, інтенсивність, поріг реактивності, настрій, увага, наполегливість. Виявлено, що у всі вікові періоди внутріпарні відмінності МБ були меншими, ніж у ДБ. Для одних властивостей темпераменту різниця між МБ та ДБ – невелика, а для інших – значна й з віком зростала. На відміну від ДБ, у МБ за більшістю властивостей темпераменту внутріпарні відмінності виявляють тенденцію до зменшення від народження до 15 років. Одержані таким чином дані свідчать про вплив генотипу па індивідуальні відмінності властивостей темпераменту.

Інші дослідники (R. Plomin, I). Rowe, 1977, 2006) за допомогою тесту дослідили темперамент у 36 пар М Б та 31 пари американських близнюків у віці від 1 до 7 років (середній вік 3 та 6 років). Із шести досліджуваних ознак темпераменту для п'яти – комунікабельності, емоційності, активності, здатності до тривалої уваги та здатності заспокоюватися – було виявлено чіткі генетичні впливи. І тільки реакція на їжу зумовлювалася впливами довкілля.

У старшому віці (9-10 років) вивчено внутріпарну подібність МБ та ДБ за трьома компонентами активності темпераменту, а саме: швидкістю, варіативністю та схильністю до продовження діяльності. Внутріпарна подібність МБ виявилася вищою, ніж у ДБ, за більшістю швидкісних показників, одержаних у психомоторних та інтелектуальних сферах. Однак не було виявлено істотних відмінностей між МБ та ДБ за показниками, що свідчили б про прагнення продовжувати почату діяльність Н. Шляхтою (цит. за С. Малих, М. Егорова, Т. Мешкова, 1998).

Доросла близшокова вибірка (18-25 років) досліджувалася за емоційністю (В. Семенов, 1981). Результати демонструють більшу подібність МБ порівняно з ДБ майже за всіма показниками. Серед близнюків віком 44-55 років проводилось дослідження темпераменту за шкалою Тюрстона (R. Rosenman, R. Rahe, N. Borhani, N. Feinleib, 1976). У експерименті взяли участь 93 пари МБ та 97 пар ДБ американських близнюків із штату Каліфорнія. Визначено, що з віком вплив спадкових факторів на властивості темпераменту зберігається ().

У шведському дослідженні (обстежено 4987 пар МБ близнюків та 7 790 пар ДБ віком 17-49 років) було вивчено такі властивості темпераменту, як екстраверсія та нейротизм. Подібність близнюків за екстраверсією була: та , а за иейротизмом – та . Таким чином, спадковість в обох випадках варіюється у межах 50-60 %. Приблизно такі ж дані було отримано у дослідженні, проведеному в Австралії: внутріпариа подібність близнюків (вивчено 2903 пари) за екстраверсією склала: та , а за иейротизмом – та (О.С. Лучинін, 2005). Зокрема, щодо генетичних впливів на екстраверсію та нейротизм О. Лучинін дійшов таких висновків: 1) обидві властивості темпераменту людини виявляють помірну спадковість, до того ж для екстраверсії її вплив, очевидно, є дещо вищим, ніж для нейротизму; 2) класичний близнюковий метод дає вищі оцінки спадковості, ніж сімейний та метод прийомних дітей. Ця розбіжність може бути наслідком неадаптивного генетичного компонента, особливо у варіативності оцінок екстраверсії.

Одночасно вченими (N. Pedersen, R. Plomin, 1988) порівнювалася внутріпарна подібність розлучених і нерозлучених МБ та ДБ за такими властивостями темпераменту, як емоційність, активність, соціабельність. З'ясувалося, що у нерозлучених МБ внутріпарна подібність вища, ніж у розлучених. У результаті показники спадковості, обчислені па основі даних нерозлучених МБ та ДБ, були вищі, ніж показники спадковості тих самих властивостей, обчислені шляхом порівняння даних близнюків, які живуть нарізно. Такий факт свідчить про певний вплив мінливості властивостей темпераменту та факторів середовища. Особливо значною виявилася її дія на прояв соціабельності. Показник спадковості за даними нерозлучених близнюків тут становить 0,32, а розлучених – незначно відрізняється від нуля.

І, нарешті, кілька слів про результати внутрісімейних досліджень темпераменту. У вивченні такої властивості темпераменту, як пластичність взяли участь 47 родин (С. Бирюков, 1992). Вік батьків коливався від 36 до 50 років, дітей – від 14 до 21 року, різниця у віці між сибсами – від 1 до 6 років. Під пластичністю темпераменту автори експерименту розуміли легкість переходу суб'єкта від одного виду активності до іншого тощо. Учасникам дослідження пропонувалося вісім методик для вивчення пластичної поведінки тощо. З'ясувалося, що адаптивна генетична компонента фенотипової дисперсії досліджуваних ознак варіюється від 14 до 93 %. Отже, значна частка фенотипової мінливості показників пластичності темпераменту зумовлена спадковими факторами. За досліджуваними властивостями темпераменту більша подібність (схожість) спостерігається серед МБ і менша – серед ДБ. Узагальнені дані психогенетичних досліджень (М. Алфимова, 2006, 2009) свідчать про те, що спадковість властивостей темпераменту перебуває в межах 30-60 %.

Огляд сучасних концепцій темпераменту, уявлень про його структуру та експериментальних підходів щодо його вивчення наведено в підручнику С. Єгорової. Зокрема, для психогенетичного дослідження є характерними:

1) неоднаковий компонентний склад темпераменту в різних вікових групах, оскільки деякі особливості поведінки або властиві маленьким дітям (наприклад, регулярність здійснення фізіологічних функцій, тривалість сну тощо), або відсутні;
2) методи діагностики динамічних характеристик, засновані на самооцінці (експертні оцінки, проективні методики, спостереження зазвичай мають значно меншу, ніж, наприклад, тести IQ, статистичну надійність і часто дають різні результати);
3) існування традиційної для психології проблеми співвідношення темпераменту і характеру; хоча останній, на відміну від темпераменту, часто пов'язують зі змістовою стороною особистості, оскільки відомо, що динамічні характеристики діяльності можуть у конкретних випадках визначатися не тільки рисами темпераменту, але і, наприклад, високою вмотивованістю до певної діяльності, тобто власне особистісною рисою.

Засвідчено, що висока мотивація до праці, висуває підвищені вимоги до темпу діяльності, здатності швидко переключатися з однієї операції на іншу тощо, компенсувати "природні" особливості, які мали б ускладнити продуктивну роботу. Зокрема, йшлося про рухливість нервових процесів (тобто про один із факторів, що визначають темперамент). Виявилося, що темп здійснення професійної діяльності витримували і "рухливі", й "інертні", але досягалося це за рахунок різного стилю виконання виробничого процесу, який і компенсував "природну" дефіцитність характеристик темпу. Співвідношення темпераменту і характеру зводиться до проблеми "індивід і особистість". Відомо, що фенотипові ознаки, які характеризують динамічний бік поведінки, можуть бути продуктом і темпераменту, і особистісних установок. У зарубіжній психології терміни індивід і особистість об'єднують в єдине поняття індивідуальність. Тому в змісті анкет, в діагностичних процедурах, фактичних результатах та схемах опису індивідуальності в цілому часто об'єднуються риси і властивості, які вітчизняні психологи відносять до різних підструктур індивідуальності. Зокрема, Дж. Лоеїн, розглядаючи питання про співвідношення цих понять, зазначає; "В основному ми будемо використовувати особистість як більш широкий термін, у той час як темперамент обмежується такими аспектами особистості, які раніше виявляються у онтогенезі, часто асоціюються з емоційною експресією".