< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Передмова

Історія – це не все, але все є історією.

М. Емар

Вчена людина не обов'язково є істориком, але історик повинен бути вченою людиною.

Р. Дж. Колінгвуд

Вивчаючи сучасних дикунів, ми можемо отримати вірне уявлення про людину у давню епоху та про стадії еволюції, через яку пройшла наша цивілізація.

Дж. Леббок

Наведені на початку передмови епіграфи слід розцінювати як ключ до розуміння тієї ролі, яку автор надає спецкурсу "Тенденції розвитку цивілізацій у контексті глобалізації" у системі підготовки студентів гуманітарних факультетів у цілому та історичного, зокрема.

Твердження одного з сучасних французьких істориків, директора Будинку науки про людину М. Емара про те, що все є історією, свідчить про всеосяжний характер історичних знань. Це одночасно є широкою трактовкою історії, яку можна розглядати як діяння людей у будь-якій сфері суспільного життя у минулому.

Сучасного у певному сенсі взагалі не існує, воно є містком між минулим та майбутнім. Хоча майбутнє не є предметом історичної науки, оскільки вчинки та дії як такі ще не відбулися, але, якщо ми маємо на меті зазирнути у майбутнє, необхідно знати, яким було минуле.

Таке розуміння історії ставить високі вимоги до фахівців, що належать до цієї наукової галузі.

Професійні історики, крім досконалого володіння історичними методами дослідження, мають виявляти інтерес до міждисциплінарного підходу у процесі визначення фактологічних, типологічних, сутнісних та генетичних зв'язків між подіями та явищами, що мали місце у минулому. Це, у свою чергу, вимагає збагачення пам'яті знаннями, які виробило людство, набуття певного соціального досвіду для розуміння того, що відбувається навкруги та оволодіння сучасною методологією дослідження.

Третій епіграф пояснює мету навчальної дисципліни – дослідження тенденцій розвитку цивілізацій у контексті глобалізації, погляд на історію з позицій цивілізаційного, етнологічного та світсистемного підходів.

У якості дослідницького поля обрано цивілізацію як історичну реальність та просторово-часовий контініуум соціально-культурної еволюції людства.

При цьому цивілізація розглядається не стільки як самодостатній феномен, який має внутрішні тенденції розвитку, скільки як певна сукупність локальних соціокультурних спільнот, що вступають у більш чи менш інтенсивні контакти між собою, які відбуваються у просторі та часі. Важливим чинником, що суттєво впливає на характер розвитку цивілізацій та інтенсивність міжцивілізаційних зв'язків, є глобалізація, яка супроводжує цивілізаційний розвиток людства протягом усієї його історії. Проте особливого значення для долі людства глобалізація набула, починаючи з другої половини XX ст.

З огляду на це побудований тематичний план навчальної дисципліни, який складається з кількох блоків. Крім основоположних теорій цивілізації та сучасних концепцій, що розкривають сутність цивілізаційного розвитку людства наприкінці XX – на початку XXI ст., певне місце у ньому посідають вчення теоретиків євразійства, світсистемний та етнологічний підходи.

Аналіз теоретичних поглядів засновників євразійства дає цілісне уявлення про соціокультурну специфіку євразійського континенту, без якого неможливо скласти повне уявлення про людську цивілізацію.

Цивілізаційний підхід надає можливість порівняльного вивчення людських спільнот, тоді як у якості одиниці аналізу світсистемного підходу виступає "історична система", а його предмету – соціальний світ, що розглядається як сукупність цих історичних систем у просторі та часі. Разом вони відіграють значну роль у розумінні сутнісних характеристик суспільства.

Якщо ці два підходи є концепціями глобального рівня, то етнологічний підхід належить до теорії середнього рівня, його застосування дозволяє не тільки визначити рівень відповідної ідентифікації певних людських спільнот, а й диференціювати представників різних локальних цивілізацій на індивідуальному та груповому рівнях.

Аналіз тенденцій розвитку людства у внутрішньоцивілізаційному та міжцивілізаійному вимірах важливий не тільки для розуміння змісту та сутності історичного процесу, але й для прогнозування майбутнього людства.

Ознайомлення з тематикою курсу має також на меті й формування культури міжлюдського діалогу, толерантності у відносинах між представниками різних культурних світів.

Тематика спецкурсу є складовою частиною спеціалізації з нової та новітньої історії та викладається студентам п'ятого (очної форми навчання) та шостого (заочної форми навчання) курсів історичного факультету Одеського національного університету протягом останніх п'яти навчальних років. Досвід його викладання виявив значний пізнавальний інтерес до проблематики спецкурсу з боку студентів.

У процесі підготовки навчального посібника були враховані поради та зауваження рецензентів – професорів 3. Балабаєвої, О. Дьоміна та В. Соколова. Автор висловлює велику вдячність цим науковцям за надану допомогу.

Структура навчального посібника складається 'з вступу, трьох змістовних частин, списку літератури, предметного і іменного покажчиків, словника основних термінів та додатків, до яких віднесено розподіл годин, відведених на лекції, тематика творчих робіт і тестові завдання.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >