< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Слов'янство як специфічний культурно-історичний тип та його соціально-політична місія

Слов'янський культурно-історичний тип, якому присвячена заключна глава книги, розглядається у контексті слов'янської ідеї, що має бути вищою ідеєю, вище свободи, вище науки, вище освідченості [40, с. 107]. Тим самим М. Данилевський спростовував свою теорію. Відомо, що будь-яка ідея зростає саме завдяки науці й не може існувати та розвиватися поза свободою. Така авторська позиція щонайменше є заідеологізованою й підпорядкованою певним політичним інтересам та побудована на протиставленні слов'янського культурно-історичного типу західноєвропейському. Лише в одному місці своєї книги М. Данилевський засвідчив їх спільну рису – належність до арійської раси. Слов'яни зберегли свою самобутність, незважаючи на те, що вони крім росіян, не мали державної самостійності. Саме ця самобутність дає їм, на думку М. Данилевського, надію на утворення власної цивілізації. Без цієї нереалізованої мрії у слов'янства є лише одна альтернатива – втратити свій формаційний та освітній принцип [40, с. 105].

Слов'янам, вважав М. Данилевський, призначено бути народом богообраним – разом з греками охороняти православ'я. Він пояснював це тим, що слов'яни обдаровані жадобою релігійної істини, їх характер ненасильницький, м'який, покірливий та відповідає християнським ідеалам. Але вони, постійно перебуваючи під тиском ворожих держав, втрачають свою слов'янську душу. Росіянам поталанило з державністю, з одного боку, завдяки своїм внутрішнім властивостям, та з причини їх географічного положення, віддаленості від чужого західного життя. Водночас, приклад Малоросії показує, що не лише великороси обдаровані глибоким політичним тактом. Разом з тим, переконує автор, історичний досвід довів і інше – незалежність слов'ян неможлива без тісного взаємного союзу з Росією.

З огляду на це, цілком логічним є приділення значної уваги у праці М. Данилевського Росії, висвітленню особливостей російського національного характеру, відмінною рисою якого є терпимість. Наступна риса – відсутність опору докорінним нововведенням, оскільки дії передувала боротьба внутрішня, внутрішня жадоба до нового через звільнення від старого. З цієї причини у них, на відміну від поляків, не відбулося спотворення православ'я. Таким чином, не інтерес складає головну рухому силу російського народу, а внутрішня моральна свідомість. У російського народу загальнонародний елемент переважає над особистим, індивідуальним. Він знаходить прояв не через "я", а через "ми" [40, с. 157, 161, 163, 164, 165, 407, 411].

Народи Росії в процесі освоєння нових територій не відривалися від центру, не утворювали залежності за типом метрополія-колонія. Таким є тип розселення, який сформував цілісність характеру росіян. До того ж вони з довірою ставляться до влади, не є властолюбцями [40, с. 412, 413].

Незважаючи на визнання моральної сили Росії, яка полягала у селянському наділі, М. Данилевський висловлював стурбованість з приводу ворожого ставлення до неї з боку Європи. Європейська загроза Росії мала дві сторони. З точки зору геополітичної, протилежність інтересів Росії та Європи знаходить свій прояв у феномені рівноваги європейських політичних сил. Росія завжди виступала стабілізатором політичної стабільності в Європі, чим вона і була цікавою для останньої. Тому рівновага на європейському континенті – це загроза національним інтересам Росії. В цивілізаційному вимірі ворожість Європи знаходила свій прояв у тій другорядній ролі Росії як європейського наслідувача, що применшувало культурне значення російського народу. М. Данилевський визначав це явище як європейнічання, як хворобу російського життя. Вилікувати народ від неї, підняти дух суспільства можна було тільки за рахунок східного питання, розв'язання якого у боротьбі з Європою мало привести до незалежності, у тому числі і слов'янських народів Балканського півострова та об'єднання їх разом з болгарами, греками, румунами навколо Москви.

Східне питання мало давню історію й певне підгрунтя. Перш за все, слов'янам, як і народу еллінського культурно-історичного типу, не вистачало політичного сенсу, яким був наділений від природи народ римський. До відмінностей між представниками германо-романського та греко-слов'янського світу у VIII ст. приєдналися ще й відмінності релігійні. М. Данилевський подав періодизацію східного питання, визначивши три точки опору Європи у його розвитку: магометанство на Балканах, Польща – на півночі-сході Європи та угорці – в центрально-західній частині європейського континенту. З Кримською війною 1853-1856 pp. закінчився третій, як його визначав М. Данилевський, магометансько-турецький етап у розвитку східного питання й розпочався четвертий, останній етап [40, с. 277]. Зробити його останнім – історична місія Росії, яка полягала у звільнені слов'янства від гноблення Австро-Угорщиною та Німеччиною.

Обґрунтовуючи провідну роль Росії у вирішенні східного питання, М. Данилевський залишив поза увагою деякі суттєві обставини. Перша з них пов'язана з ігноруванням ним етнічної основи російського народу. У світлі європейських та етнологічних концепцій XX ст. (П. Савицький [93], Л. Гумільов [37]) етногенез російського народу відбувався під значним впливом азіатського етнічного масиву. Внаслідок експансивної політики Російської імперії до неї були приєднані народи, що не були представниками слов'янства. Недарма Л. Гумільов визначив ХГУст. як якісно новий етап в історії Росії, час, коли росіяни перетворилися на великоросів [34]. Друга обставина – введення Катериною II кріпацтва в Малоросії, що ставило під сумнів моральне право Росії вважати себе визволительницею слов'янства від європейського гноблення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >