< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Погляд на історію людства з позиції соціологічного підходу

П. Сорокін визначав соціологію як науку про суспільство та закономірності, що знаходять свій прояв у суспільних явищах [100, с. 27]. Із цього визначення випливало, що предметом вивчення соціології є суспільство або суспільні явища. Під суспільством він розумів сукупність індивідів, наділених свідомістю, що перебувають у постійному взаємозв'язку між собою та є носіями соціокультурних цінностей. Останні формуються у певному надорганічному середовищі, в якому людина народжується та виховується. На відміну від Л. Гумільова, П. Сорокін надавав домінуючу роль у процесі соціалізації людини не біологічним характеристикам, а соціокультурним [100, с. 160].

Для характеристики ступеня міжлюдської взаємодії П. Сорокін використовував поняття "соціальний простір", яке означало певний всесвіт, що складається із народонаселення. За допомогою нього визначається положення людини або будь-якого соціального явища по відношенню до інших соціальних феноменів. Системоформуючим компонентом соціального простору виступає прийнята у ньому система цінностей, за якою один соціальний простір відрізняється від іншого, йому подібного. За цією ж ознакою розрізняються між собою представники різних соціальних прошарків цього простору, але ці відмінності не є такими суттєвими, як між представниками різних суспільств.

З метою обгрунтування доцільності застосування соціологічного підходу до дослідження суспільства П. Сорокін вдався до диференціації соціології на певні розділи. Перший з них складає загальне вчення про суспільство, до якого входять: визначення суспільства як соціального феномену; опис його основних рис; аналіз процесу взаємодії; формування основних соціальних законів; історія соціології як науки; характеристика методів дослідження. Коментуючи змістовну частину цього розділу, піддамо сумніву можливість формулювання законів суспільного розвитку.

Другий розділ соціології визначено як соціальну механіку, сама назва якого вже розкриває його завдання – вивчення закономірностей, що виявляються у суспільних явищах. Це в свою чергу вимагає розкладання складових явищ на елементи; вивчення властивостей цих елементів та їх вплив на поведінку людей. Кінцевою метою цього соціологічного розділу є побудова моделі розвитку суспільства, за допомогою якої можна було б пояснювати тенденції суспільного життя. На наш погляд, цей розділ є більш спорідненим, ніж інші з історичною наукою. Метою історичного дослідження є виявлення змістовних смислових типологічних та генетичних зв'язків між окремими історичними подіями та явищами задля визначення тенденцій суспільного розвитку. Об'єктом вивчення є минуле людства. В цьому сенсі суспільство виступає для історії як соціальний полігон, на якому розгортаються історичні події за участю окремих людських істот та соціальних груп, які дбають про свої інтереси й намагаються їх реалізувати. Завдання історика полягає не стільки у тому, щоб відшукати причинно-наслідкові зв'язки між синхронними подіями, скільки у застосуванні до минулого порівняльного аналізу для побудови моделі суспільного розвитку, що дасть можливість спрогнозувати майбутнє.

Третім розділом соціології, за П. Сорокіним, є соціальна генетика, до змісту якої належать: вчення про генезис (походження) та розвиток суспільства у цілому та його окремих інститутів (мови, сім'ї, релігії, господарства, права, мистецтва і таке інше); вчення про основні історичні тенденції, що проявляються поступальною ходою історії у розвитку суспільства та його інститутів. Що стосується характеристики другої частини розділу, то тут не зовсім зрозумілим є вираз "основні історичні тенденції". Мабуть, малися на увазі тенденції історичного розвитку чи розвитку історичного процесу. І що таке поступальна хода історії? Історія, незважаючи на те, що вона складається з індивідуалізованих вчинків людини, все ж має тенденцію до повторювання. Але головна претензія до авторської класифікації соціології полягає у відсутності чітких її критеріїв. Так, до змісту першого розділу соціології віднесено опис основних соціальних законів, другого – вивчення суспільних закономірностей, третього – вчення про так звані основні історичні тенденції. Таким чином, до різних розділів соціології віднесені речі, що мали б бути сконцентровані в одному, оскільки йдеться про теорію науки. А головне – закони визначаються як соціальні, закономірності як суспільні, а тенденції як історичні. Теорія будується на законах, за допомогою яких мають виявлятися якщо не закономірності, то хоча б тенденції.

Четвертий розділ соціології визначається як соціальна політика. Його завдання є більш практичним, а саме – розробка певних соціальних проектів та надання порад щодо покращення життя людини [100, с. 30].

Отже, всебічна характеристика предмету та змісту соціології, здійснена П. Сорокіним, за своєю об'єктивною стороною є підставою до висновку, що у порівнянні із культурологічним підходом соціологічний підхід є більш всеосяжним по відношенню до історії' людства як об'єкта дослідження, оскільки дає інтегральне та синтетичне уявлення про нього. З цієї ж самої причини соціологічний погляд на цивілізаційний розвиток є не тільки ефективним, а й продуктивним, що буде доведено при безпосередньому розгляді теорії соціокультурної динаміки.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >