< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Концепція конвергенції П. Сорокіна та її значення для розуміння тенденцій цивілізаційного розвитку

Концепція конвергенції викладена П. Сорокіним в одній із останніх праць під назвою "Взаємне зближення Сполучених Штатів та СРСР до змішаного соціокультурного типу". У концентрованій формі ця концепція інтегративного, маятникового суспільства підсумовувала його наукові погляди щодо напрямів подальшого суспільного розвитку. У цій невеликій за обсягом, але змістовній роботі П. Сорокін невимушено презентував новий науковий напрям, який пізніше став асоціюватися з такими відомими вченими, як Д. Белл, Дж. Гелбрайт, Ф. Перру, У. Ростоу, Я. Тінберген, О. Флехтхейм, Ж. Фурастьє, X. Шельський та інші, та заклав основи цивілізаційного підходу до розуміння тенденцій історичного розвитку.

Для того, щоб стало зрозумілим, про що йде мова, необхідно визначити зміст поняття. Термін конвергенція (від лат. convergo – зближуюсь, сходжуюсь) запозичений з біології. У марксистській історіографії під конвергенцією розумілася одна з концепцій західної соціології, яка вбачала у суспільному розвитку тенденцію до зближення соціалізму та капіталізму з їх наступним синтезом у "змішане суспільство", що поєднає позитивні риси та властивості кожного з них [112, с. 271]. З точки зору домінуючого на той час у радянському суспільствознавстві формаційного підходу ця тенденція розглядалася як така, що не відповідала реаліям життя, оскільки соціалізм вважався наступною за капіталізмом, а значить вищою за нього фазою суспільного розвитку. Тому концепція конвергенції, як і будь-яка інша, подібна їй, тлумачилася, як крок назад у розвитку науки. Хоча вчення про суспільні формації є лише вченням, яке відбиває наявність тенденції, яка є на той час домінуючою у розвитку суспільних відносин взагалі, економічних – зокрема. Як засвідчує історичний досвід, у "чистому" вигляді ні соціалізму, ні капіталізму не існує. У цьому сенсі ми перш за все маємо справу з певними термінами, які у тій чи іншій мірі відбивають реально існуючу дійсність. Якщо на цю справу подивитися з позицій цивілізаційного підходу, то концепція конвергенції не виглядає такою безперспективною.

Неминучість появи нового типу суспільства П. Сорокін виводив із кризи існуючого суспільства, яке не знайшло адекватної ціннісної системи. З цього приводу він писав: "Пануючим типом суспільства й культури, що виникає напевно, буде не капіталістичний і не комуністичний, а тип специфічний, котрий ми можемо позначити, як інтегративний. Цей тип буде проміжним між капіталістичним і комуністичним ладом та способом життя. Він об'єднає більшість позитивних цінностей та позбавиться серйозних дефектів кожного типу" [100, с. 16]. Новизна методологічного підходу, запропонованого П. Сорокіним, полягала у відмові від економічного детермінізму, за яким усе різноманіття суспільного життя зводилося до економічного базису. Замість цього він запропонував оцінювати розвиток людства не у якійсь одній площині, а у його цивілізаційній єдності, одночасно у кількох вимірах.

Сорокінська концепція конвергенції базувалася на кількох аргументах. Один з них пов'язаний з проявом тенденцій уніфікації техніко-технологічної складової суспільного розвитку, яка сприяє створенню однотипної матеріальної культури, що у свою чергу веде до появи спільних умов життя у різних народів. На користь цього аргументу свідчить вступ різних за своїми географічними умовами, політичною системою та соціокультурного ідентичністю країн до інформаційного етапу розвитку.

Не менш важливе значення, на думку соціолога, у створенні інтегративного суспільства мало формування під впливом розвитку науки та культури єдиних духовних цінностей людства. Схожість принципів та норм моралі є більш вагомою рисою цивілізаційної ідентичності різних народів, ніж рівень їх економічного чи техніко-технологічного розвитку, оскільки останній є більш рухливим і не є безпосереднім продуктом розумової діяльності. Цей підхід знайшов свій подальший розвиток у одного із теоретиків постіндустріального суспільства Д. Белла, який підкреслював, що державний устрій базується не на економічному "фундаменті", а на історичних традиціях, системі певних цінностей [8, с. CXLVII].

Великої загальнонаукової значущості набув аргумент, що перебуває у площині біологічних засад соціальної поведінки людини. Як відзначив П. Сорокін, біологічні початки соціальної нерівності не є нездоланними, тим більш, що вони притаманні людині як капіталістичного, так і соціалістичного суспільств. Ця ідея більш детально розглядається представниками еволюційної теорії. Зокрема, на переконання П. Куусі, соціалізм та капіталізм розрізняються між собою за способами задоволення одних і тих самих потреб. Щодо функцій життєдіяльності та видеоспецефічних поведінкових характеристик людини, то, зазначав цей еволюціоніст, вони залишаються незмінними протягом багатьох тисячоліть [64, с. 9, 98]. З цим не можна не погодитися: генетична структура людини, як і її природа, є універсальними, а пристосованість – біологічною, видовою характеристикою. Сучасними дослідженнями доведено присутність у людських генах трьох видів поведінки, які бездоказово, але за традицією приписуються капіталізму:

  • 1) накопичування, жадність, заздрість;
  • 2) конкуренція;
  • 3) приватна власність.

Таку ж саму біологічну основу мають і види соціальної поведінки, які прийнято визнавати притаманними соціалізму:

  • 1) альтруїзм, некорисливість;
  • 2) колективізм, стадний інстинкт;
  • 3) потяг до змагань.

І насамкінець є спільні для будь-якого суспільства такі функції життєдіяльності, як відтворення, допитливість, захист, добування харчів тощо [27, с. 17], що свідчить про двоїсту природу людини.

П. Сорокін у становленні інтегративного суспільства віддав належне соціальному досвіду людства, який вміщує як позитивні, так і негативні явища. Але людська психологія є такою, що тяжіє до рівності, соціальної справедливості, тому у соціальній пам'яті людини відкладається більше позитивних спогадів. У цьому сенсі суттєве доповнення до концепції конвергенції американського соціолога зробили німецькі філософи Ю. Габермас та Г. Маркузе, які прийшли до висновку, що протилежні соціальні системи успадковують одна у одної як позитивні, так і негативні риси, в основі чого лежить інерційний характер суспільних процесів.

П. Сорокін недарма визначав інтегративне суспільство як маятникове, що пояснюється протилежними програмними цілями політичних партій, які поперемінно приходять до влади. Про далекосяжність такого висновку свідчить історія радянського суспільства періоду "перебудови", яка засвідчила розкол ще донедавна монолітної правлячої партії. Водночас у деяких капіталістичних країнах за часів перебудови при владі "лівих" партій були здійснені значні соціальні перетворення, що дало привід говорити про існування, наприклад "шведської" та інших моделей соціалізму.

Точним був прогноз соціолога й відносно технології переходу до інтегративного суспільства – здійснення його еволюційним та легітимним шляхом. Яскравим прикладом цього є побудова "китайського соціалістичного ринкового суспільства". Більшість постсоціалістичних країн, що переживають стадію суспільної трансформації, теж можна віднести до типу інтегративних маятникових суспільств. Таку ж саму характеристику можна віднести і до України, враховуючи її експерименти з виборчим процесом.

На підставі викладеного можна зробити висновок про значний внесок П. Сорокіна не тільки в цивіліографію, а й у філософію історії. Його концепція конвергенції заклала підвалини нового наукового напряму, за допомогою якого картина сучасного світу стає більш зрозумілою.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >