< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Ідея "хвильового" історичного розвитку Е. Тоффлера

Тоффлер Елвін: коротка біографічна довідка

Відомий американський соціолог, філософ та публіцист-футуролог народився у 1928 р. У молоді роки притримувався марксистських поглядів. У 1957–1959 рр. працював кореспондентом, у 1959–1961 pp.редактор журналу "Форчун", у 1965–1967 pp.науковий співробітник

Нової шкали соціальних досліджень. Обирався професором Корнельського університету, обіймав посади бізнес-консультанта, а також кореспондента у Білому домі. ЗаразЕ. Тоффлер почесний доктор літератури, права, природничих наук та менеджменту, член Міжнародного інституту стратегічних досліджень, заслужений ад'юнкт-професор Університету національної оборони у м. Вашингтоні. Його найбільш відомими працями є "Футурошоку (1970 р.), "Третя хвиля" (1980 р.), "Метаморфози влади" (1990 р.). У 1995 р. у м. Атланті вийшла з друку книга "Створення нової цивілізації: Політика третьої хвилі", яку Е. Тоффлер написав разом зі своєю дружиною Гейді Тоффлер. Усі перелічені праці об'єднанні однією темоюдослідженням постіндустріального, або суперіндустріального чи інформаційного суспільства, завдяки чому Е. Тоффлер увійшов у історію наукової думки як автор концепції "надіндустріальної цивілізації".

За своїм підходом концепція Е. Тоффлера багато у чому подібна до концепції постіндустріального суспільства Д. Белла, але принципово іншим у ній є ідея "хвильового" переходу від однієї епохи до іншої, що відбувається у формі зіткнення. Оскільки усі зазначені праці Е. Тоффлера об'єднані саме цією ідеєю, доцільно розпочати аналіз з "Футурошока". Назва книги віддзеркалює характер нової психологічної хвороби, викликаної непрогнозованим настанням майбутнього [109, с.11]. Міркою перемін є час – інтервали, у які відбуваються події. Саме за темпом перемін культури відрізняються між собою. Нова темпоральність сьогодення пов'язана з швидкоплинністю, що породжує відчуття непостійності.

Один з шоків суперіндустріальної революції полягає у обмеженні можливостей "канальної місткості" людського організму щодо отриманої ззовні інформації. В цих умовах, з одного боку, послаблюється здатність "думати", а з іншого – настає стрес прийняття рішень. Неоднакова здатність людей оперативно відбирати, оцінювати та розпоряджатися інформацією розколює суспільство, породжує певні соціальні прошарки, які використовують знання не завжди на суспільну користь, що разом з психологічним шоком ускладнює комунікативні зв'язки між новим поколінням людей, що представляють постіндустріальну цивілізацію, та представниками індустріальної епохи. Для того, щоб уникнути суспільного футурошоку, на думку Е. Тоффлера, необхідно регулювати технологічний процес [109, с. 349]. Тут потрібно узяти до уваги й той факт, що тільки 15% людей є виробниками інформаційного продукту, 50% – його споживачами, а більш ніж третина взагалі ніяк не пов'язана з інформаційним суспільством.

Ця тема, у більш розгорнутому форматі, отримала своє продовження у праці "Третя хвиля". За метафорою "третьої хвилі" стоїть постіндустріальна цивілізація або інформаційне суспільство. Не заперечуючи самої схеми зображення історії як еволюційної зміни форм суспільного буття, разом з тим зазначимо, що використання терміну "хвиля" для передачі сутності процесу "зіткнення" різних історичних епох не є вдалим. Більш того, висування ідеї зіткнення відкидає як таку можливість спадкоємності між різними етапами цивілізаційного розвитку людства. Дійсно, перехід від одного етапу до іншого відбувається у формі заперечення "старого" "новим", але він не виглядає як розрив, оскільки настання нової технологічної епохи, на відміну від соціальних зрушень, відбувається не революційним, а еволюційним шляхом. Іноді це усвідомлює й сам автор. Так, якщо на початку своєї праці він, підкреслюючи глибоко революційний характер цивілізаційних змін, наполягав на тому, що усі старі способи мислення, старі формули, догми й ідеології визнаються такими, що не відповідають новим обставинам, то в іншому місті роботи стверджувалося, що кожна нова цивілізація бере ідеї з минулого й переформовує їх у той спосіб, який допомагає їй зрозуміти себе в стосунках зі світом [108, с. 14,103]. Суперечливою виглядає у Е. Тоффлера й сама ідея "хвилі": в одному випадку вона розглядається як виразник зіткнення змін, другому – лише як спосіб організації великих масивів найрізноманітнішої інформації [108, с. 16].

У більшості випадків метафора "хвилі" використовувалася Е. Тоффлером головним чином для характеристики різних етапів історичного розвитку. Першій хвилі зміни, сільськогосподарській революції, на його переконання, знадобилися тисячі років. Другій хвилі, що знаменувала прихід індустріальної цивілізації, – якихось три століття. Третя хвиля прокотиться по історії й спаде вже через декілька десятиліть. Ера першої хвилі розпочалася приблизно за 8000 р. до н. е. й домінувала на земній кулі десь до 1550-1750 pp. На зміну їй прийшла друга хвиля, яка панувала на планеті приблизно до 1955 р., коли в США протягом одного десятиріччя прийшла нова хвиля. Після цього вона накотилася, з невеликою різницею у часі, на більшість промислово розвинених країн, включаючи Велику Британію, Францію, Німеччину, Радянський Союз, Японію. Всі ці високотехнологічні держави хитаються від зіткнення третьої хвилі з застарілою, покритою іржею економікою другої хвилі.

Те, що наводив Е. Тоффлер, є лише загальною схемою послідовної зміни однієї технологічної епохи іншою, а прихід інформаційного суспільства відбувався лише у найбільш розвинених країнах, до яких він безпідставно відносив й СРСР. Це тим більш виглядає дивним на фоні визнання Е. Тоффлером головної причини провалу соціалістичного експерименту, яка полягала у застарілості знань [107, с. 498]. Непереконливою виглядала й ідея Е. Тоффлера щодо характеру російської революції 1917 р., яка, за його версією, нібито мала на меті не встановлення комунізму, а впровадження індустріалізації [108, с. 31]. Безсумнівно, що у даному випадку мала місце підміна мети засобом її досягнення. Як відомо, індустріалізація у СРСР була підпорядкована ідеї побудови соціалізму й відбувалася не за класичною західною моделлю – шляхом першочергового розвитку легкої промисловості, а навпаки – створенням передусім індустріальної бази суспільства, яку складала важка промисловість. Крім того, впровадженню цього плану протягом перших десяти післяреволюційних років передували ідея держави-комуни, політика "воєнного комунізму" та нова економічна політика. Недоказовою виявилася й ідея конфліктності цивілізацій у фазі переходу з причини невизначеності механізму цього конфлікту. Абстрактною виглядала теза про суперборотьбу, яка відбувається у кожній спільноті між людьми другої хвилі й людьми третьої хвилі, хоча б з тієї причини, що до останньої має дотик меншість населення планети. До того ж хвилі мають тенденцію не боротися, а накочуватися одна на одну, й саме це надає їм потужності та ефекту. Тобто настання хвилі нових змін не веде до остаточного зникнення старих суспільних відносин, вони співіснують протягом певного часу, що довів Д. Белл.

Не виглядає новою й ідея боротьби між поколіннями, що належать до різних хвиль. Як відомо, її висунув й обгрунтував X. Ортега-і- Гассет, хоча й дещо у іншому контексті. У нього об'єктом суспільного розвитку виступала культура, а суб'єктом – п'ять поколінь (за віком як життєвим етапом) [6, с. 74,76]. У Е. Тоффлера ті чи інші покоління стають творчими чи нетворчими за вироком долі, а не внаслідок здійснення духовного прориву чи пасіонарного вибуху: творити випало на долю тих, хто жив на зламі двох цивілізацій.

Тема конфлікту отримала продовження у книзі "Метаморфози влади". В ній у якості домінуючого економічного конфлікту розглядалося зіткнення між силами, що виступають за нову систему створення матеріальних цінностей, та захисниками старої індустріальної системи. Про гіперболізацію цього конфлікту Е. Тоффлером свідчить авторський висновок про його непорівняність, за своїм значенням, з боротьбою між капіталізмом та соціалізмом [107, с. 45]. Крім того, некоректно порівнювати різні за своєю природою процеси – техніко-технологічні та ідеологічні.

Більш креативною у цій праці виглядала концепція трансформації влади у інформаційну епоху. Аналізуючи три джерела влади: насильство, гроші та знання – Е. Тоффлер надав перевагу останньому. Владу, засновану на насильстві, він визнав низькоякісною, а на багатстві – як владу середнього рівня, і тільки знання забезпечують високоякісну та ефективну владу [107, с. 34, 37]. У цьому сенсі визнання контролю над владою як суті майбутньої битви за владу в усіх інститутах людства є цілком виправданним.

До теми зіткнення хвиль як конфлікту цивілізацій Е. Тоффлер повернувся у книзі "Створення нової цивілізації: політика третьої хвилі". У значній мірі поштовхом для цього послужили концепції "кінця історії" Ф. Фукуями та "зіткнення цивілізацій" С. Гантінгтона. Заперечуючи їм, Е. та Г. Тоффлери намагалися довести, що глибокі економічні та стратегічні зміни призведуть до поділу світу на три окремі, потенційно конфліктні цивілізації, які не можна охарактеризувати за допомогою традиційних визначень [102]. Боротьба між раніше зазначеними трьома цивілізаціями за сфери впливу визначалася як основний конфлікт, який призвів до багатьох інших. У розділеному на три сегменти світі сектор першої хвилі постачає сільськогосподарські та мінеральні ресурси, сектор другої хвилі забезпечує дешеву працю і виготовляє масову продукцію, а сектор третьої хвилі використовує новий засіб домінування – створення й експлуатацію знань. Прихований зміст концепції Е. Тоффлера міститься у наступному вислові: "Народи цивілізації третьої хвилі продають інформацію і нововведення, менеджмент, високу культуру і поп-культуру, нові технології, програмне забезпечення, освіту, педагогіку, медичні, фінансові та інші послуги усьому світу. Однією з цих послуг може виявитися військовий захист, позаяк сили третьої хвилі у цьому найкращі" [102]. Це дає підстави розглядати інформаційну епоху як еру військово-політичного домінування Заходу й, зокрема, США.

Певний перерозподіл під час третьої хвилі, за Е. Тоффлером, відбувається й у сфері міжнародного співробітництва: оскільки інформація дедалі частіше приходить на зміну сировині, праці та іншим ресурсам, країни третьої хвилі стають менш залежними від партнерів першої та другої хвиль та все більше прагнуть співробітничати один з одним. А це, на наш погляд, зменшує вірогідність зіткнення між цивілізаціями різних хвиль. Хоча, звісно, повністю ізолюватися їм одна від одної не вдасться. Конфліктне поле між ними переміщується з площині націоналізму у екологічну нішу, оскільки цивілізація третьої хвилі є космополітичною й енергоємною. Тим самим Е. Тоффлер поставив під сумнів підгрунтя концепції зіткнення західної та ісламської цивілізацій С. Гантінгтона, яка хоча й має релігійне забарвлення, але за своєю суттю є заідеологізованою.

Звернення до наукової творчості Е. Тоффлера свідчить про важливе значення його наукових ідей для розуміння тенденцій розвитку цивілізацій у інформаційну епоху. Віддаючи належне його футурологічним спостереженням, разом з тим зазначимо, що не всі з них є інноваційними. Справедливим буде також і такий висновок, що публіцист у ньому узяв гору над дослідником.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >