< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Характеристика типів моделі сучасного світового співтовариства

При виокремленні типів моделі сучасного співтовариства та її класифікації за означеними чотирма критеріями було враховано здатність тих чи інших спільнот балансувати між глобалізацією та цивілізаційною самоідентифікацією. В результаті здійснення такого підходу нами виявлено сім основних типів моделі. Зрозуміло, що існують країни, які за своїми системними характеристиками займають проміжне положення між тими чи іншими типами, або ж їх можна виділити в окремий тип. Але у такому випадку модель може стати занадто громіздкою, а класифікація як така втратить сенс. Тому модель має такий вигляд (рис. 3.4).

Кожен з представлених типів моделі має свою метафоричну назву, яка базується на дихотомії "глобалізація-цивілізація".

Перший тип презентований високорозвиненими західними країнами, які є більш модернізованими й займають лідируючі позиції у рейтингу глобалізації. При цьому не береться до уваги їх геополітичне вага, а тому до їх числа віднесені як країни, що належать до "великої вісімки", так і "малі привілейовані європейські нації". Крім європейських країн, до першого типу входять також США та Канада. У контексті дихотомії "глобалізація-цивілізація" вони класифікуються як "глобалісти". Це екстравертний різновид держав, що орієнтуються на досягнення успіху у практичній діяльності та характеризуються схильністю до меркантилізму.

Багатовимірна модель сучасного світового співтовариства

Рис. 3.4. Багатовимірна модель сучасного світового співтовариства

Другий тип представлений Японією. Це високо модернізована, але не вестернізована країна з міцними устоями традиціоналізму та національно-культурною самобутністю.

Як визначав російський соціолог С. Чугров, "Японська ідентичність еволюціонує одночасно у двох напрямах – дрейфуючи у бік західної моделі поведінки (зовнішній, поверховий шар самоідентифікації) та притримуючи відданість ключовим цінностям східної цивілізації (кореневий рівень самоідентифікації)" [132, с. 64]. Це спостереження підтверджується результатами національного соціологічного опиту, проведеного інформаційним відділом при секретаріаті Кабінету міністрів Японії у січні- лютому 2007 р. (табл. 3.4) [80].

Таблиця 3.4

Гордість за Японію (подано перших п'ять позицій)

Перелік позицій

2003 р.

2004 р.

2005 р.

2006 р.

2007 р.

Тривала історія та традиція, %

37,3

39,7

39,9

42,4

43,6

Видатна культура та мистецтво,%

32,6

34,9

38,4

40,4

41,8

Краса природи, %

37,3

38,5

39,1

41,0

36,5

Працьовитість та здібності народу, %

25,3

24,9

25,1

27,9

29,8

Високий рівень суспільної безпеки,%

26,9

20,0

18,0

20,6

24,0

Третій тип – китайська "соціалістична ринкова економіка". У цій фразі виявлена самоназва сучасної китайської соціальної системи, яка віддзеркалює ментальність китайців і пояснює розуміння ними сенсу стратегії розвитку. Як помітив французький філософ Ф. Жюльєн, у той час як у Греції міф чи диспут прагнуть до пояснення, слово у Китаї вказує шлях, яким слід йти [46, с. 299]. Першорядним критерієм ідентичності китайців виступають культура та цивілізація на основі конфуціанства. У науковій літературі виділяються три значення поняття "ідентичність" по відношенню до Китаю:

  • 1) історично сформована цивілізаційна ідентичність у широкому сенсі слова;
  • 2) політична державна ідентичність, у значно вужчому значенні – національна ідентичність Китаю;
  • 3) етнічна ідентичність у середині країни [62, с. 28].

Така самоідентифікація Китаю пояснюється значною територією країни. Крім цього, ідеологію китаєцентризму формують також "відкритість" китайської цивілізації та впевненість у культурній асиміляції народів, що потрапляють у поле її впливу.

Економічні досягнення Китаю, лібералізація соціальних відносин своїми коріннями сягають традиційної культури східного типу, що дає підстави віднести цю країни до того ж самого культурного ареалу, до якого належить і Японія. Лозунг революції Мейзі 1867 р. – "японський дух, західні знання" – має пряме відношення й до Китаю, у цивілізаційному розвитку якого поєднуються "західна сучасність" та "східна традиційність". Це знаходить свій прояв у європейській раціональності, прагматизмі, орієнтації на успіх у реальному світі.

За переліченими характеристиками другий та третій типи моделі (Японію та Китай) можна класифікувати як "цивілізаціоністів".

Четвертий тип – "малі азіатські тигри" (Південна Корея, Тайвань, Сінгапур, Гонконг). Країни цього типу, перелік яких можна у найближчий час розширити й за рахунок інших претендентів, займають проміжне місце між першим і третім типами, виступаючи тим самим кентавром, що поєднує традиції та сучасність в єдиному цивілізаційному просторі. Дещо випадає з цього ряду Південна Корея, яка є достатньо вестернізованою країною. Усі ці країни узяли на озброєння формулу Римського клубу – "мислити глобально, а діяти локально". З цієї причини "малих азіатських тигрів" можна визначити як "глобалокалісти".

Спільним між країнами, що представляють другий, третій та четвертий типи моделі, є те, що усі вони відносяться до різновиду спільнот – інтравертів, тобто таких, що орієнтовані на досягнення успіху через самоаналіз, рефлексно.

П'ятий тип – постсоціалістичні країни, переважаюча більшість яких ще перебувають на шляху ринкової трансформації та національного будівництва. Певна частина їх (Польща, Угорщина, Чехія, Словенія, Хорватія, Словаччина, Естонія, Литва, Латвія) дрейфують у напрямку до першого типу моделі, принаймні можна з впевненістю казати про таку орієнтацію. Окремої розмови заслуговує Росія як один з геополітичних центрів світу й достатньо модернізована країна. її цивілізаційна самоідентифікація є достатньо складною через наявність у її соціокультурному коді, крім слов'янської ідентичності, також європейського та азіатського слідів. З урахуванням геостратегічного чинника та матеріального фактору, які впливають на соціокультурні традиції країн цього типу, можна спрогнозувати, що у більшості з них цивілізаційна самоідентифікація буде корегуватися під домінуючим впливом цінностей західної цивілізації.

Шостий тип – постколоніальні країни є недостатньо модернізованими, а тому характеризуються низьким рівнем соціально-економічного розвитку. Більшість з них переймається вирішенням завдання досягнення цивілізаційного мінімуму базових потреб населення щодо продовольства, охорони здоров'я, освіти. Серед спільнот цього типу особливу цивілізаційну нішу займають країни арабського світу, які відрізняються своєю традиційністю та ефектом "відсутності сучасності". Світосприйняття, сформоване протягом чотирнадцяти століть у руслі ісламської традиції, продемонструвало не тільки консервативність, але й життєстійкість цієї цивілізації, що дало привід відомому німецькому досліднику ісламу Б. Тібі визначити її як анти- сучасну [57, с. 38].

П'ятий та шостий типи класифікуються нами як "локалісти", яким притаманні маргінальні риси.

Сьомий тип – спільноти, що перебувають поза мережею міжнародних режимів. Він представлений переважно країнами ісламського фундаментализму (Ірак, Афганістан, Пакистан, Іран та ін.). Лідери цих країн, за висловом Т. Тібі, об'являють культуру сучасності не інакше як вірусом, що уразив іслам та ослабив ісламську цивілізацію. Тим самим, протидія сучасній культурі переміщується у площину боротьби проти Заходу. Це стосується й боротьби проти вторгнення у світ Ісламу [148, с.73]. Домінуючою цінністю для країн цього типу є культурно-релігійна та політична самобутність, які посідають місце попереду економічного зростання і технічного прогресу. Неприйняття цінностей західної культури використовується ними для застосування у боротьбі з цими країнами методів, які не завжди є легітимними й не регулюються міжнародним правом, а тому не потребують погодження з міжнародними організаціями. Країни цього типу моделі класифікуються як "локалісти-ізгої".

Побудова моделі сучасного світового співтовариства має передусім наукове значення, оскільки за її характерними властивостями та рисами можна відстежити динаміку цивілізаційного розвитку людства та локальних цивілізацій з урахуванням дії таких чинників як глобалізація та модернізація, а також впливу певних ідеологічних течій.

До найбільш суттєвих характеристик моделі слід віднести наступні:

  • – ієрархічність у техніко-технологічному (модернізаційному) вимірі;
  • – суперечливість, яка є наслідком своєрідності й самобутності типів моделі;
  • – неоднорідність, що визначається критеріями її типізації;
  • – рухомість, яка задається динамікою розвитку її типів;
  • – взаємопов'язаність, що обумовлено різноманіттям та різними векторами розвитку типів моделі;
  • – саморегульованість, яка забезпечується наявністю таких внутрішніх факторів розвитку, як ідентичність, мотивованість та самодостатність.

Внутрішнє переміщення країн у межах типів моделі є цілком прогнозованим, що підтверджується історичним досвідом. Програвали, як правило, не ті соціальні спільноти, що були економічно менш розвинутими, а ті, що мали підірвану, нестійку цивілізаційну ідентичність, хто сприймав чужі поради як панацею від усіляких негараздів.

Значення здійсненого моделювання важливо також для пошуку механізмів підтримання балансу світового розвитку, мінімізації ризиків та загроз, що є наслідком посилення технологічного розвитку між модернізованими та відсталими країнами, які належать до різних цивілізацій.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >