ІНФЛЯЦІЯ І ГРОШОВІ РЕФОРМИ

Сутність і причини інфляції

Одним із неодмінних атрибутів грошового обігу в країнах, де суспільне виробництво функціонує на ринкових засадах є інфляція. Інфляція, як свідчить історичний досвід, притаманна товарному виробництву на протязі довгого шляху його розвитку. Однак, особливо частково із негативними наслідками для економіки інфляція почала проявлятися у XX столітті, коли країни перейшли до паперово-грошових систем.

Інфляція, як явище, охоплює практично всі, без винятку, напрями й сфери виробництва та призводить до загострення соціально-економічній ситуації в країні, підриває економічні позиції держави, ослаблює її роль у світовому поділі праці.

Проте, в останні десятиліття в високо розвинутих країнах (в країнах де ефективно функціонує ринкова економіка) вдалося запровадить систему заходів державного регулювання, яке не усуває самого явища, однак дозволяє стримувати інфляційні процеси і певною мірою управляти ними.

Інфляція це порушення грошового обігу, що виявляється у переповненні грошима сфери обігу. Вона знаходить свій вияв у знецінюванні грошей, у зростанні цін.

Інфляція виявляється в зростанні цін, однак це не означає, що будь-яке підвищення цін – це інфляція. Так, підвищення цін може бути викликане зміною вартості грошового металу внаслідок зниження витрат на його виробництво. Воно може стать й наслідком масового зниження довіри населення країни до національної валюти з огляду на ті чи інші конкретні політичні події. У цих випадках має місце зростання цін, але воно не пов'язано з переповненням каналів обігу грошима.

Інфляція – явище досить складне за формами її прояву та за сукупністю чинників, що її спричиняють. Зовні вона виявляється в зростанні цін на товари й тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, не залежно від причинно-наслідкових зв'язків між грошима і товарами на ринку.

Щодо причин інфляції існує кілька теорій. Одна з найпоширеніших є теорія інфляції засновником якої був Дж. Кейнс. Його положення, щодо сутності інфляції, причин її виникнення слід розглядати як важливу складову економічної теорії, що базується на проблемах попиту. Виходячи з цього Дж. Кейнс, пов'язував інфляцію, головним чином, зі зростанням попиту та його переваженням над пропозицією. Такий підхід до пояснення причин інфляції отримав назву "теорія інфляції попиту".

Деякі інші тлумачення причин інфляції у тих економістів, які пов'язують це явище з витратами. Такий підхід, невипадково, отримував назву "теорія інфляції витрат". Прихильники цієї теорії, суть інфляції, пов'язують із суттєвим зростанням витрат виробництва, перед усім через позицію профспілок, які змушують роботодавців підвищувати заробітну плату за відсутністю зміни або за меншої динаміки зростання попиту. Це спричиняє роботодавців підвищувати ціни, що й викликає, на думку прихильників цієї теорії, інфляцію.

Дещо особлива позиція у монетариста. Зокрема, М. Фрідман стверджував, що інфляція завжди і всюди є грошовим феноменом. Сутність інфляції він ототожнює з високими темпами зростання пропозиції грошей, яка провокує зростання попиту і цін. У зростанні цін він і убачав прояв інфляції. Можливість її подолання М. Фрідман пов'язував із зменшенням пропозиції грошей, що навіть викличе рефляцію.

У теперішній час серед економістів панує комплексний підхід до аналізу причин виникнення інфляції та її сутності. До найбільш вагомих причин інфляції, по їх розумінню, належать наступні:

– по-перше, емісія грошей, яка викликає диспропорцію між реальною потребою усіх економічних суб'єктів, усіх підприємницьких структур в грошах і реальною грошовою масою;
– по-друге, прискорення оборогу грошей, що може бути обумовлено різними обставинами: широким впровадженням системи безготівкових розрахунків, застосуванням нової техніки щодо організації грошового обігу;
– по-третє, значним скороченням товарообігу, яке може бути викликане скороченням обсягів виробництва, через кризовий стан економіки, неврожаєм, або іншими стихійними явищами;
– по-четверте, кредитна емісія, яка призводить до значного збільшення безготівкового обігу, тобто емісії кредитних грошей. Остання може бути виконана депозитно-чековою емісією здійсненою комерційними банками. Однак, ця причина має скоріше допоміжний характер, оскільки депозитно-чекова емісія завжди обмежена можливостями комерційних банків. Головна причина, як правило, емісія, що є наслідком певної політики центрального банку;
– по-п'яте, зростання попиту (інфляція попиту), яке може бути викликане, наприклад, різким збільшенням заробітної плати за відсутністю адекватного або, навіть, більшим за темпами зростання продуктивності суспільної праці. Інфляція попиту може мати місце, якщо збільшення сукупного попиту обумовлене мілітаризацією економіки, що знаходить своє відображення у зростанні військових витрат держави;
– по-шосте, кризові явища у виробництві базових матеріальних ресурсів.

Усі вищенаведені причини, які викликають інфляцію, діють не ізольовано, а часто переплітаються, доповнюють одна одну. Це призводить до того, що інфляція набуває характер затяжного і часто дуже глибокого за своїми наслідками процесу.

На виникнення інфляції та особливо на її розвиток впливають й інші різноманітні чинники. Останні можна класифікувати на внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх чинників, що сприяють розвитку інфляційних процесів, належить високий рівень монополізації економіки. Монополізація виробництва, що призводить до зосередження переважної частини виробництва чи збуту товарів дає можливість штучно, без наявності економічних причин, підвищувати ціни.

До зовнішніх чинників інфляції належать, наприклад, імпорт інфляції з однієї країни в іншу. У теперішній час, коли глобалізаційні процеси поширюються й охоплюють все більше й більше країн, посилюються й процеси інтеграції. Це особливо характерно для країн, що входять у регіональні економічні блоки. Високий рівень інтеграції економіки багатьох країн складає основу, на котрій інфляційний процес із однієї країни швидко переходить в іншу. Як правило, імпорт інфляції здійснюється через ціни імпортованих товарів, хоча при цьому можливі й інші способи її імпорту.

Темп інфляції для певного року можна обчислити таким чином: відняти індекс цін минулого року з індексу цін цього року та поділити цю різницю на індекс минулого року й помножити на 100:

Таким чином можна виміряти цінову інфляцію (за допомогою індексу цін) за той чи інший період – рік, квартал, місяць. На практиці може розраховуватися багато різних індексів цій. При цьому найчастіше застосовуються три їх види:

– індекс споживчих товарів (індекс споживчих цін);
– індекс цін на засоби виробництва (індекс цін виробників);
– індекс цін ВВП (дефлятор ВВП).

Види інфляції найбільш коректно класифікувати за трьома критеріями: темпами знецінення грошей, формами прояву, чинниками інфляції.