Основні види інфляції

За формами прояву виділяють такі види інфляції:

– цінову інфляцію, яка проявляється у формі зростання цін;
– інфляцію заощаджень, коли знецінення грошей виявляється у зростанні вимушених заощаджень при зафіксованих державою цінах і доходів;
– девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні їх курсу до іноземних валют.

Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація звичайно розглядається як відносно самостійне явище.

За темпами знецінення грошей виділяють такі види інфляції:

– повзучу, що характеризуються прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін – до 5 % на рік;
– помірну, відкриту інфляцію, яка проявляється у прискоренні знецінення грошей у формі зростання цін в інтервалі 5–20 % за рік;
– галопуюча інфляція, коли зростання цін досягає 20–50 %, а інколи й 100 % на рік. Відбувається стрибкоподібне, вкрай нерівномірне зростання цін, яке важко передбачити. Останнє не піддається регулюванню. Від такої інфляції важко захиститися, а її вплив на економіку занадто негативний.
– гіперінфляція, характеризується надзвичайно високими темпами зростання цін більш ніж як 100 % на рік. На цій стадії гроші починають втрачати свої функції, падає роль грошей в економіці, поширюється бартер. Порушується кредитний механізм, посилюється стихійні процеси в економіці.

. Якщо більш детальніше розглянути види інфляції, то треба зазначити, що повзуча інфляція не призводить до значного зростання цін. У цих умовах господарюючі суб'єкти й населення використовують певний надлишок грошей для нагромадження, що уповільнює швидкість їх обігу і діє як антиінфляційний фактор.

Разом з тим, повзуча інфляція має й певні позитивні риси, стимулюючи виробництво. Вона не призводить до помітних негативних явищ і тому може тривати протягом довгого часу, однак, її негативний потенціал поступово накопичується і за інших незмінних умов повзуча інфляція врешті-решт переростає в галопуючу.

Галопуюча інфляція характеризується стрімкім зростанням цін, яка посилюється зростанням споживчого попиту. Пояснюється це тим, що споживачі прагнуть якомога швидше витратити гроші, поки вони не знецінились ще більше. Господарюючим суб'єктам стає невигідно тримати свої активи в грошовій формі оскільки довіра до них різко падає. В такій ситуації гроші зі сфери нагромадження переходять у сферу обігу. В результаті значно прискорюється швидкість руху грошей, зростає їх маса, що в свою чергу стає додатковим стимулом до зростання цін. І як наслідок, сфера грошового обігу розладжується, гроші втрачають свою купівельну спроможність, і суб'єкти господарювання переходять до бартерних операцій.

У цих умовах держава не може здійснювати контроль над грошовим обігом й вимушена здійснювати емісію. Це, у свою чергу, прискорює зростання цін і врешті-решт призводить до виникнення інфляційної спіралі. Наслідком цих процесів є переростання галопуючої в гіперінфляцію.

Що стосується гіперінфляції, то вона характеризується повним розладом грошового обігу. Емісія грошей вже не в змозі покрити потребу в них і держава вимушена вдатися до випуску банкнот великих номінацій, однак, це не вирішує проблему. Крім того, свою вартість втрачають і активи, розміщені в цінні папери, депозити, знецінюються заощадження. Повний розлад у грошовій сфері призводить до руйнування всього господарського механізму. Ринок стає хаотичним, виникають великі диспропорції у виробництві, усі суб'єкти господарювання втрачають стимул до виробництва.

За чинниками визначають два види інфляції:

– інфляція витрат;
– інфляція попиту.

Тобто, ці види інфляції виділяють в залежності від того, з якого боку здійснюється тиск на ціни – чи з боку попиту, чи з боку пропозиції.

Інфляція витрат пов'язана з тиском на ціни з боку виробничих витрат: зростанням заробітної плати, витрат на ті чи інші види ресурсів, падінням продуктивності праці, посиленням монополізації виробництва й ринку тощо.

Інфляція попиту викликана тиском на ціни з боку грошей унаслідок зростання їх пропозиції банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках.

Інфляція попиту й інфляція витрат тісно пов'язані між собою. Вони по суті є двома проявами одного і того самого явища інфляції як глибокої та тривалої розбалансованості економіки.

Справа в тому, що дефіцит бюджету спричиняється тими ж чинниками, що й зростання затратності виробництва, а лібералізація монетарної політики – спробами уряду та центрального банку підтримати неефективну затратну економіку. За рахунок "емісійного податку", який стягується з усього суспільства. Крім того, лібералізація монетарної політики ще більше провокує суб'єктів господарювання до зростання витрат виробництва, оскільки посилюються вимоги щодо підвищення заробітної плати, нарощування доходів за рахунок підвищення цін при скороченні обсягів виробництва.

Тобто, поділ інфляції за такими чинниками, які стосуються попиту й пропозиції, на інфляцію попиту й інфляцію пропозиції – це скоріше прийом наукового аналізу, ніж реальність. Однозначно оцінити той чи інший вид інфляції як суто інфляцію витрат чи інфляцію попиту доволі складно, а то й просто неможливо.