ВАЛЮТНИЙ РИНОК ТА ВАЛЮТНІ СИСТЕМИ

Сутність валюти та валютних відносин. Валютний курс

Поняття валюти широко застосовується в економічній літературі та практиці.

У широкому розумінні цього слова валюта – це національна грошова одиниця тієї чи іншої країни. Проте в практиці грошового обігу валютою вважають грошову одиницю, яка виконує функції міжнародного платіжного й резервного засобу. У цій ролі можуть виступати як окремі національні валюти, так і колективні гроші.

Таким чином, не можна ототожнювати валюту з грошовою одиницею взагалі, тому що при цьому зникають будь-які відмінності між грошима й валютою, остання втрачає свої специфічні ознаки. Тому більш доцільно пов'язувати валюту з міжнародною сферою використання грошової одиниці. Однак і ця прив'язка неповинна бути надто прямолінійною, якщо валюта зводиться лише до міжнародної грошової одиниці чи засобу обігу та платежу. Це значно знижує сферу застосування валюти оскільки міжнародним засобом обігу і платежу може бути тільки вільно конвертована валюта, отже неконвертована валюта в таке визначення не вписується.

Виходячи з цього, найбільш прийнятним є визначення валюти як будь-яких грошових коштів, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов'язано із зовнішньоекономічними відносинами. При цьому не обов'язково щоб ці гроші виконували всі функції світових грошей.

Правомірність такого підходу до визначення сутності валюти підтверджується й світовою валютною практикою. Остання в поняття валюти включає не тільки кошти у вигляді законних платіжних засобів (готівки) чи депозитів у грошах тієї чи іншої країни, що можуть слугувати міжнародними засобами обігу чи платежу, а й інші валютні цінності – платіжні документи (чеки, векселя, сертифікати, акредитиви), фінансові цінності (акції, облігації) та інші фінансові інструменти іноземного походження, а також аналогічні платіжні документи та фінансові цінності національного походження, якщо вони перетинають митний кордон чи переходять у власність нерезидентів у середині країни.

Існують декілька критеріїв класифікації валюти головний з них – це емітентська належність валюти:

• 1) Залежно від емітента валютних коштів розрізняють види валют:
  • – національна – платіжний засіб (грошова одиниця) певної держави (гривня, долар, фунт стерлінгів тощо);
  • – іноземна – грошові знаки зарубіжних держав, а також кредитні та платіжні засоби (чеки, векселі) в іноземних грошових одиницях, що використовуються в міжнародних розрахунках;
  • – колективна – міжнародні грошові одиниці, емісію яких здійснюють міжурядові валютно-кредитні організації (євро, СПЗ).
• 2) Залежно від режиму використання:
  • – конвертована валюта (повно або частково);
  • – неконвертована.
• 3) Залежно від сфери і мети використання:
  • – валюта оплати – валюта, якою здійснюють фактичну оплату товарів і послуг згідно із зовнішньоекономічною угодою чи погашення міжнародного кредиту;
  • – валюта кредиту – валюта, якою за угодою кредитора та позичальника надається кредит;
  • – валютні угоди (ціни) – валюта, в якій встановлюється ціна товару чи послуг у зовнішньоторговельному контракті або визначається сума надання міжнародного кредиту.

Міжнародна торгова валюта – це валюта, що використовується для оцінки міжнародних торговельних операцій (експорт й імпорт товарів, послуг, капіталу), або валюта як товар, що є предметом купівлі-продажу.

Міжнародна резервна валюта – валюта, що використовується для покриття дефіциту платіжного балансу, надання позик, кредиту, фінансування допомоги та інше, її головною функцією є створення валютних державних резервів.

Використання валюти для обслуговування зовнішньоекономічних відносин надає ім. специфічні форми валютних відносин

За своїм економічним змістом валютні відносини – це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств різних країн і обслуговуються валютою. Вони тісно переплітаються з внутрішніми грошовими відносинами та є їх продовженням, коли вони переходять межі національних митних кордонів. У цей момент національні гроші набувають форми валюти.

Характерними особливостями валютних відносин слід вважати:

• – вони виникають між економічними суб'єктами різних країн, які повинні дотримуватися вимог національного законодавства цих країн;
• – валютні відносини реалізуються в складі відповідних сегментів світового ринку і тому зазначають впливу традиції, нормативних вимог, правил, передбачених міжнародними угодами та іншими регулятивними документами міжнародного характеру;
• – оскільки вони обслуговуються кількома валютами (національною валютою імпортера, валютою міжнародного платежу і національною валютою експортера), тому істотний вплив на валютні відносини здійснюють чинники, пов'язані з валютними ризиками;
• – у валютних відносинах переплітаються та вступають у суперечність економічні інтереси різних держав.

Залежно від економічного призначення валютних платежів валютні відносини складаються з таких елементів:

• – міжнародні розрахунки за зовнішньоторговельними операціями;
• – одержання й погашення різних видів міжнародних позичок;
• – переміщення валюти при здійсненні зовнішніх інвестицій;
• – переміщення валюти при наданні економічної і технічної допомоги;
• – операції з купівлі-продажу валюти на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Що стосується національної валюти тієї чи іншої країни, особливо тих, чия валюта не є конвертованою в процесі міжнародних обмінних операцій, вона повинна мати свій курс, тобто співвідношення, за яким може обмінюватися на іншу.

Отже, валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена в грошовій одиниці іншої країни або в міжнародній грошовій одиниці. По суті валютний курс – це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, що використовуються для обміну валют при здійсненні валютних та інших економічних операцій. Він забезпечує зв'язок національної валюти з іншими валютами і дає змогу здійснювати порівняння основних макроекономічних показників однієї країни (продуктивність праці, темпів економічного зростання) із такими самими показниками в інших країнах.

Валютні курси постійно змінюються. Залежно від засобу зміни валютного курсу розрізняють такі їх види: офіційний (фіксований), ринковий (плаваючий) та змішаний.

Офіційний (фіксований) валютний курс – це курс, який передбачає встановлені урядом постійні фіксовані пропорції обміну національної валюти на іноземну, і навпаки.

Ринковий (плаваючий) валютний курс – формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції.

Змішаний – контрольований курс, що застосовується до експорту й імпорту, при погашенні зовнішнього боргу.

Кожна валюта має свій курс, тобто своє визначення в іншій валюті, і тим відрізняється від інших валют, не схожий на курс іншої валюти. Але між валютами існує ще й різниця в ступені можливості однієї валюти обмінюватися на інші. Ця особливість називається конвертованістю валюти. Суть останньої полягає в можливості валюти однієї країни обмінюватись (повністю або частково) на валюти інших країн.

Конвертованість валюти є показником рівня розвитку економіки країни і певною мірою є відображенням ступеня відкритості економіки, хоча відкритість економіки звести тільки до конвертованості валюти не можна. Вона свідчить про ступінь свободи, яку має національний товаровиробник для участі в міжнародному поділу праці. Конвертованість валюти – це важливий показник рівня розвитку грошової системи та економіки країни в цілому. Стан конвертованості або не конвертованості валюти визначається валютним законодавством країни. Але це не тільки зовнішній, поверховий прояв явища, яким є конвертованість валюти. Внутрішньою, глибинною причиною конвертованості валюти, ступеня цієї конвертованості або її відсутності є стан розвитку товарно- грошових відносин в країні й рівень розвитку самої економіки.

Конвертованість валюти може бути різною:

• – повна або часткова;
• – зовнішня або внутрішня;
• – за поточними операціями або переміщенням капіталів і кредитів.

Повна конвертованість валюти – це можливість вільного обміну на іноземну валюту для всіх категорій власників у будь- якій формі та в усіх операціях без обмежень.

Часткова конвертованість – обмін дозволяється лише для певних власників або за окремими операціями.

Внутрішня конвертованість – вільний обмін національної валюти на іноземну для резидентів і вільні платежі за кордон.

Зовнішня конвертованість – вільне накопичення валюти на рахунках нерезидентів, переказ за кордон.

Конвертованість за поточними операціями – дозвіл на обмін національної валюти лише для забезпечення зовнішньоекономічної діяльності учасників міжнародних відносин за поточними операціями.

Процес становлення конвертованості валюти дуже довгий і складний. Цей процес почався в Україні, коли вона у 1997 р. підписала відповідну статтю статуту МВФ, згідно з якою наша держава взяла на себе зобов'язання усунути будь-які обмеження на перекази й платежі за поточними операціями. Тобто, починаючи з цього року, Україна ввела часткову конвертованість своєї національної валюти.