Валютний ринок. Сутність та основи функціонування

Інтенсивний розвиток валютних відносин можливий лише за наявністю особливого ринку, на якому здійснюється вільний продаж і купівля валюти. Без такої можливості економічні суб'єкти не здатні реалізувати свої валюші відносини, пов'язані не тільки з рухом товарів, а й з рухом інвестицій, наданням послуг, рухом об'єктів інтелектуальної власності, не мали б іноземної валюти для здійснення своїх зовнішніх зобов'язань.

Крім того на валютному ринку купують і продають валюти не тільки для здійснення платежів, а й для інших цілей: спекулятивних операцій, операцій хеджування валютних ризиків тощо. У сучасних умовах ці операції набувають все ширшого розвитку і тому валютний ринок виходить за межі простого придатка до міжнародних розрахунково-платіжних відносин. Сьогодні валютний ринок, все більше, набуває статусу відносно самостійної економічної структури.

Валютний ринок – це важлива складова у структурі грошового ринку, а від так, і невід'ємний елемент ринкової економіки.

Валютний ринок має всі атрибути звичайного ринку: об'єкти і суб'єкти, попит і пропозицію, ціну, особливу інфраструктуру та комунікації тощо.

Об'єктом купівлі-продажу на валютному ринку є водночас як національні, так і іноземні валютні цінності.

Суб'єктами валютного ринку можуть бути будь-які економічні агенти (юридичні та фізичні особи, резиденти й нерезиденти), посередники, в першу чергу, банки, брокерські компанії, валютні біржі, які зводять продавців та покупців валюти та організаційно забезпечують операції купівлі-продажу.

Попит і пропозиція на валютному ринку мають ту особливість, що об'єктом та інструментом купівлі-продажу тут є гроші різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту.

Ціною на валютному ринку є валютний курс. Він являє собою ціну грошової одиниці даної валюти в грошових одиницях іншої валюти.

Інфраструктура валютного ринку і широко розвинута система сучасних комунікацій забезпечують оперативний зв'язок між усіма суб'єктами ринку не тільки в межах окремих країн, а й у світовому масштабі.

Залежно від організації торгівлі валютний ринок поділяється на біржовий і позабіржовий.

На біржовому ринку торгівля валютою здійснюється організовано на валютній біржі.

Позабіржова валютна торгівля передбачає що продавці й покупці валюти вступають у прямі зв'язки між собою, використовуючи сучасні засоби зв'язку й електронні інформаційні технології.

Валютний ринок має свою структуру, яка складається з національних (місцевих) ринків, міжнародних ринків та світового ринку.

Національні валютні ринки існують у більшості країн світу та регулюється національним валютним законодавством.

Міжнародні валютні ринки сформувалися в країнах, в яких до мінімуму зведені обмеження на валютні операції (валютні обмеження). їх діяльність регулюється міжнародними угодами, домовленостями самих учасників цих ринків, традиціями.

Окремі міжнародні ринки поєднуються в єдиний світовий валютний ринок, який функціонує цілодобово.

Валютний ринок виконує певні функції, в яких виявляється його призначення й економічна роль. Основними функціями валютного ринку є:

• – забезпечення умов та механізмів для реалізації валютної політики держави;
• – створення суб'єктам валютних відносин передумов для своєчасного здійснення міжнародних платежів за поточними і капітальними розрахунками та сприяння завдяки цьому розвитку зовнішньої торгівлі;
• – забезпечення прибутку учасникам валютних відносин;
• – формування та урівноваження попиту і пропозиції валюти і регулювання валютного курсу;
• – страхування валютних ризиків;
• – диверсифікація валютних резервів.

Названі функції реалізуються через виконання суб'єктами ринку широкого кола валютних операцій. Під валютними операціями звичайно розуміють будь-які платежі, пов'язані з переміщенням валютних цінностей між суб'єктами валютного ринку.

Ці операції класифікуються за кількома критеріями:

• 1) За терміном здійснення платежу з купівлі-продажу валюти:
  • – касові, або операції з негайною поставкою;
  • – строкові.
• 2) За механізмом здійснення операцій:
  • – операції спот;
  • – форвардні операції;
  • – ф'ючерсні операції;
  • – опціонні операції.
• 3) За цільовим призначенням:
  • – операції з метою одержання валюти для здійснення платежів за міжнародними розрахунками;
  • – операції з метою страхування від валютних ризиків (операції хеджування);
  • – операції з метою одержання прибутку або спекулятивні операції.
• 4) За формою здійснення:
  • – безготівкові;
  • – готівкові.
• 5) За масштабами операцій:
  • – оптові (здійснюються між банками);
  • – роздрібні (здійснюються між банками та їх клієнтами). Схема класифікації операцій валютного ринку наведена на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Схема класифікації операцій валютного ринку

Касові операції полягають у купівлі-продажу валюти на умовах поставки її не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди за курсом, узгодженим у момент її підписання. Такі угоди можуть передбачати поставку валюти в той же день, на наступний робочий день, проте найчастіше – на другий робочий день. Ця остання угода називається "спот", а касові операції на цій умові – "операції спот". Вони дають можливість їх учасникам оперативно задовольнити свої потреби у валюті на вигідних умовах.

Учасники касових операцій мають можливість:

• – терміново одержати валюту для погашення своїх зовнішньоекономічних зобов'язань;
• – уникнути втрат від зміни валютних курсів: імпортер негайною купівлею інвалюти страхує себе від можливих втрат унаслідок підвищення її курсу, а експортер негайним продажем інвалюти страхує від втрат, пов'язаних с падінням курсу;
• – оперативно диверсифікувати свої валютні запаси, а банкам – ще й оперативно відреагувати свою валютну позицію.

Строкові валютні операції полягають у купівлі-продажу валютних цінностей з відстрочкою поставки їх на термін, що перевищує два робочі дні. Ці операції, у свою чергу, підрозділяються на кілька видів залежно від механізму їх здійснення: форвардні, ф'ючерсні, опціонні та їх похідні;

Характерною особливістю строкових операцій є те, що вони оформляються стандартизованими документами (контрактами), які мають юридичну силу протягом певного часу (від підписання до оплати) і самі стають об'єктом купівлі-продажу на валютних ринках. Ці документи називаються валютними деривативами. До них належать передусім форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони.

Строкові операції на валютних ринках з'явилися відносно недавно (70–80-ті роки XX ст.) і розвиваються дуже швидко. Це обумовлено насамперед, частими і значними коливаннями валютних курсів і пов'язаними з ними суттєвими валютними ризиками. Строкові операції дають можливість, з одного боку, застрахуватися від валютних ризиків, а з іншого – одержати додатковий дохід завдяки спекулятивним діям.

Форвардні операції – це різновид строкових операцій, що полягає в купівлі-продажу валюти між двома суб'єктами з наступним переданням її в обумовлений строк і за курсом, визначеним у момент укладання контракту. У форвардних контрактах строки передання валюти звичайно визначаються в 1, 2, 3, 6 та 12 місяців. При їх підписанні ніякі аванси, задатки не допускаються.

Найскладнішим моментом такого контракту є визначення курсу майбутнього платежу, тобто форвардного курсу. Цей курс складається з курсу спот, тобто фактично діючого на момент укладання контракту, і надбавок чи знижок, пов'язаних з різницею в банківських процентних ставках у країнах, валюти яких обмінюються. Ця різниця називається форвардною маржею і вона пов'язана з тим, що якби учасники контракту поклали відповідні суми валюти у свої банки, то до моменту використання їх платежу за контрактом вони одержали б різні суми доходів. Щоб вирівняти умови для кожного учасника форвардного контракту, валюта країни з вищим рівнем процента буде продаватися за форвардним курсом, нижчим від курсу спот (продаж з дисконтом), а валюта з нижчим рівнем процента – за вищим від курсу спот (продаж з премією).

Відмова від виконання форвардних контрактів не допускається. Ці операції широко використовуються, насамперед, для страхування валютних ризиків. Характерними рисами цих операцій є те, що вони здійснюються на міжбанківському (позабіржовому) ринку, умови форвардного контракту не є строго формалізованими і визначаються сторонами досить довільно. Тому ці умови й особливо ціни таких контрактів не є "прозорими" для інших учасників ринку.

Ф'ючерсні операції – це теж різновид строкових операцій, в яких два контрагенти зобов'язуються купити або продати певну суму валюти в певний час за курсом, установленим у момент укладання угоди (купівлі-продажу ф'ючерсного контракту). Відмінності їх від форвардних операцій зводяться до такого: вони здійснюються тільки на біржах, під контролем, а форма й умови контрактів чітко уніфіковані (біржа строго визначає вид валюти, що продається, обсяг операції, строк оплати, курс). Розрахунки щодо купівлі-продажу ф'ючерсних контрактів здійснюється через розрахункову палату біржі, яка гарантує своєчасність і повноту платежів. До остаточної оплати ф'ючерсного контракту він може перепродаватися на біржі, тобто сам є об'єктом валютних операцій. З кожним наступним продажем ціна його буде уточнюватися і наближатися до реальної ціни, за якою продаватиметься дана валюта в момент погашення ф'ючерсу. Завдяки цим особливостям ціна та інші умови ф'ючерсних контрактів є прозорими для всіх учасників ринку. Кожна біржа встановлює свій перелік валют, які продаються-купуються, і стандартні суми контрактів, які визначаються десятками і сотнями тисяч, а то й мільйонами одиниць відповідної валюти. Тому в торгівлі валютними ф'ючерсами звичайно беруть участь великі банки, інші потужні фінансові структури.

Ціна валютного ф'ючерсу визначається за тією ж схемою, що й ціна форвардного контракту, тобто з урахуванням різниці в процентних ставках двох валют, що обмінюються. Ф'ючерсні операції широко застосовуються з метою страхування від валютних ризиків, тобто для хеджування, а також з метою одержання додаткового прибутку, тобто для спекуляції.

Опціонні операції – це різновид строкових операцій, за яких між учасниками укладаються особлива угода, що надає одному з них право (але не обов'язок) купити чи продати другому певну суму валюти в установлений строк. Така угода називається опціон.

У цій операції важливо розрізняти продавця опціону і покупця (власника), оскільки останньому належить право реалізації опціону. Якщо при настанні строку опціону власнику буде вигідно його реалізувати, то він вимагатиме від продавця опціону купити чи продати відповідну суму валюти, й останній зобов'язаний це зробити. Якщо власникові опціону не вигідно його реалізувати (наприклад поточний курс спот на ринку вищий від передбаченого в опціоні "пут"), то він відмовиться від реалізації опціону, про що повинен повідомити продавця, й останній зобов'язаний погодитися з цим рішенням.

При купівлі опціону покупець (власник) сплачує продавцю премію (вартість опціону), яка визначається за домовленістю сторін у відсотках до суму угоди чи в абсолютній сумі. Ця премія є гарантованим доходом для продавця опціону, який він одержує незалежно від того, буде реалізований опціон чи ні. Для покупця премія є чистою витратою, яку він може відшкодувати, якщо реалізує згодом опціон з вигодою. Якщо ж він відмовляється від реалізації опціону, то сплачена премія стає для нього чистою втратою.

Опціонні операції широко застосовуються для хеджування ризиків та одержання спекулятивного доходу.

Крім цих операцій, на практиці застосовується цілий ряд похідних від них валютних операцій. До таких операцій можна віднести валютні свопи, арбітражні операції та інвалютний своп – це комбінація двох конверсійних операцій з валютами на умовах спот і форвард, які здійснюються одночасно і розраховані на одну й ту саму валюту. Наприклад, на умовах форварду' у того ж контрагента долари купуються з поставкою через певний строк і за домовленим курсом. Валютний своп забезпечує зворотний рух валютного потоку, що дає можливість ефективно використовувати його в спекулятивних цілях, для хеджування валютними ризиками та управління валютною позицією банку.

Валютний арбітраж – це комбінація з кількох операцій з купівлі та продажу двох чи кількох валют за різними курсами з метою одержання додаткового доходу. Це типова спекулятивна операція, що розрахована на дохід завдяки різниці в курсах на одному і тому ж ринку, але в різні строки (часовий арбітраж), або в один і той же час, але на різних ринках (просторовий арбітраж). У міру розвитку сучасних систем телекомунікацій створюються передумови для вирівнювання курсів валют на різних міжнародних ринках, завдяки чому зменшуються можливості для просторового арбітражу. Зате перехід більшості країн до плаваючих валютних курсів, які часто змінюються в часі, створює сприятливі умови для розвитку часового арбітражу.

Широкий асортимент валютних операцій, високе технологічне й організаційне забезпечення їх виконання створюють усім суб'єктам валютного ринку сприятливі умови для досягнення таких цілей: забезпечення ліквідності, прибутковості і керованості валютними ризиками.