КІЛЬКІСНА ТЕОРІЯ ГРОШЕЙ І СУЧАСНИЙ МОНЕТАРИЗМ
Класична кількісна теорія грошей
В умовах розвинутого товарного виробництва й трансформації товарної природи грошей у кредитну надзвичайно актуальним стає питання щодо взаємозв'язку грошової маси, її обсягу та ціни. Відповідь на це питання надають актори кількісної теорії грошей. Остання в процесі свого розвитку проходить ряд етапів.
Назву кількісної ця теорія дістала тому, що її основоположники пояснювали вплив грошей на економічні процеси виключно кількісними чинниками і, в першу чергу, зміною маси грошей в обігу.
Визначальною ознакою кількісної теорії грошей є положення: рівень товарних цін і вартість грошей визначаються змінами кількості грошей. Вони стверджували, що чим більше грошей в обороті, тим вищі ціни, а вартість грошей нижча, і навпаки. Впливаючи на товарні ціни й ціни послуг, кількість грошей впливає і на всі інші процеси – на рівень та обсяг найважливіших економічних показників: зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту.
Найчіткіше основні ідеї кількісної теорії грошей сформулював англійський економіст Д. Юм, коли йшов процес становлення капіталістичних відносин. У нарисі "Про гроші" (1752 р.) він сформулював і обґрунтував "постулат однорідності". Суть його полягає в тому, що подвоєння кількості грошей призводить до подвоєння абсолютного рівня всіх цін, виражених у грошах, однак не змінює відносних мінових співвідношень окремих товарів.
Д. Юм висунув і обґрунтував ідею про представницький характер вартості грошей. Зміст її полягає в наступному:
- – по-перше, гроші вступають в обіг без всякої вартості й набувають її в обігу внаслідок обміну певної маси грошей на певну масу товарів;
- – по-друге, сформована в обігу вартість грошей визначаєшся вартістю товарів, що реалізована, і є суто умовною, а величина її залежить від кількості грошей в обігу: чим вона більша, тим менша маса товарної вартості буде припадати на одну грошову одиницю.
Представники класичного напряму кількісної теорії грошей вважали, що всі гроші знаходяться одночасно у сфері обігу. Вони не врахували функцію грошей як засіб нагромадження й не враховували той факт, що на кількість грошей в обігу впливають такі чинники, як швидкість руху грошей, наявність безготівкових платежів і кредиту.
Особливу позицію в тлумаченні кількісної теорії грошей зайняв Д. Рихардо. Він зробив спробу пов'язати цю теорію з теорією трудової вартості, доводячи, що гроші – це товар і вони мають свою внутрішню вартість. Крім того, Д. Рикардо висунув ідею автоматичного регулювання кількості золота, а від так, і її впливу на ціни. Він стверджував, що при збільшенні кількості золота в країні вартість грошей падає, що створює умови для його вивозу з країни. Цей відтік золота призводить до автоматичного падіння цін на товари і, відповідно, зростання ціни золота.
Певну роль кількісний фактор відіграв і в теорії грошей К. Маркса. Він також визнав залежність товарних цін від кількості грошей при неповноцінних паперових грошах. Однак, що стосується повноцінних грошей, то К. Маркс вважав, що в обороті їх може бути лише певна, об'єктивно зумовлена кількість. І якщо в обороті з'являються зайві гроші, то вони автоматично вилучаються в скарби, а якщо виникає дефіцит грошей, то маса їх поповнюється за рахунок скарбів, а ціни залишаються незмінними.
Таким чином, основні постулати класичної кількісної теорії грошей наступні:
- – по-перше, причинності, згідно з якими зміна цін визначається зміною кількості грошей;
- – по-друге, пропорційності, відповідно до якого ціни змінюється пропорційно зміни кількості грошей в обігу;
- – по-третє, однорідності, за якими у разі зміни кількості грошей у такій самій пропорції змінюються ціни на всі товари, а співвідношення цін на окремі товари залишається незмінним.
