Теоретичні концепції кредиту

Перші системні уявлення про кредит сформувались в кінці ХVIIІ століття. У цей час розпочалися дослідження механізму зв'язків кредиту з суспільним виробництвом, почався процес формування суті наукової теорії кредиту. Сьогодні в теоретичному осмисленні кредиту є дві основні теорії: натуралістична й капіталотворча.

До засновників натуралістичної теорії кредиту належать англійські економісти А. Сміт, Д. Рикардо. У подальшому вона отримала розвиток у працях відомих вчених: Дж. Міля, Ж. Сея, А. Маршала.

Суть натуралістичної теорії полягає в тому, що в позику надається не позичковий капітал, а продуктивний капітал, тобто капітал у його речовій формі. Основні постулати натуралістичної теорії зводяться до наступного:

• – об'єктом кредиту є натуральні, тобто не грошові, матеріальні цінності;
• – позичковий капітал ототожнюється з реальним капіталом;
• – кредит виконує пасивну роль, а банки – це звичайні посередники.

Отже, кредит трактувався як засіб перерозподілу матеріальних цінностей у натуральній формі, не визнаючи ролі банків у створенні кредиту, участі кредиту в сприянні розширеного капіталістичного відтворення.

Водночас представники натуралістичної теорії обгрунтували такі положення щодо кредиту:

• – кредит не створює реального капіталу;
• – кредит залежить від виробництва;
• – кредит залежить від позичкового процента, від коливань і динаміки прибутку.

Заслугою представників натуралістичної теорії слід вважати те, що вони непросто визнавали зв'язок кредиту з процесами виробництва, а виходили з первинності виробництва й вторинності кредиту. Вони переконливо довели, що кредит сам по собі не може створювати реального капіталу. Реальний капітал виникає тільки в процесі виробництва. Процент, прихильники натуралістичної теорії розглядали як частину прибутку, створеного в процесі виробництва, визнавали залежність норми процента від норми прибутку.

Проте натуралістична теорія має й суттєві недоліки:

• – її представники не розуміли специфіки позичкового капіталу як особливої складової промислового капіталу, що виступає в процесі свого руху в грошовій формі;
• – в умовах ще відносно слабкого розвитку системи ринкових відносин вони не бачили потужного зворотного впливу позичкового капіталу на суспільне виробництво;
• – роль банків вони зводили до простого посередництва, головною функцією яких було забезпечення за допомогою грошей перерозподілу матеріального багатства в його натуральній формі;
• – нерозвиненість грошового ринку, не дозволяло їм розглянути відсоток за кредит, його рівень залежно від співвідношення попиту й пропозиції грошей.

Сутність капіталотворчої теорії кредиту визначається такими основними положеннями:

• – по-перше, кредит, як і гроші є безпосередньо капіталом, багатством, а тому розширення кредиту означає нагромадження капіталу;
• – по-друге, банки – це не посередники в кредиті, а творці капіталу, тобто "фабрики кредиту";
• – активні операції банків є первинними відносно пасивних операцій.

Подальший розвиток капіталотворчої теорії кредиту пов'язаний з науковими розробками Дж. Кейнса. Він наполягав, що в суспільстві діє основний психологічний закон, зміст якого полягає в тому, що зі зростанням доходів населення його попит збільшується меншою мірою ніж доходи. Це в свою чергу призводить до виникнення неефективного попиту й стає причиною виникнення кризових явищ в економіці. Серед заходів, які можуть змінити ситуацію на краще це кредит. Проте, вплив кредиту на попит не є прямим (особливо стосовно попиту на засоби виробництва), а опосередкованим і діє через норму відсотка: механізм полягає в тому, що збільшення пропозиції грошей призводить до зниження відсотка. В свою чергу, збільшення пропозиції грошей призводить до зростання обсягу інвестицій спрямованих у суспільне виробництво.

Установлення Кейсом залежність зростання економічної активності й зайнятості від зниження позичкового процента, а в кінцевому підсумку – від кредитної експансії, базуються на кількісній теорії грошей і капіталотворчої теорії кредиту.

Реалізація теоретичних положень Дж. Кейнса в практиці організації державного регулювання економіки дала свої позитивні результати. Однак, втілення його теоретичних поглядів, як і його попередників, у розробці капіталотворчої теорії кредиту, в деякій мірі сприяли розвитку інфляційних процесів, хоча Дж. Кейнс уже не стояв на позиціях необмежених капіталотворчих можливостей кредиту.

Деякі положення капіталотворчої теорії кредиту знайшли своє відображення у теоретичних розробках представників неокейнсіанства та кейнсіансько-монетариського синтезу. Методи грошово-кредитної експансії та рестрикції, що базуються на ідеях капіталотворчої теорії знайшли своє відображення в світовій практиці грошово-кредитного регулювання ринкової економіки.

Разом з тим, накопичений досвід теоретичного аналізу кредиту та його практичного застосування щодо макроекономічного регулювання дає підстави стверджувати, що в тривалому спорі представників натуралістичної та капіталотворчої теорій кредиту жодна із сторін не перемогла: і ті і інші мають рацію. Банки одночасно є і посередниками й "фабриками" грошового капіталу. Активні операції комерційних банків хоч і є первинними відносно пасивних операцій, однак держава чітко обмежує обсяги цих операцій. Позичковий капітал, здійснюючи самостійний рух, не може, однак, зовсім відірватися від реального капіталу і його самостійність має відносний характер. І тому сучасна наукова думка з теорії кредиту також розвивається по шляху синтезу окремих ідей натуралістичної та капіталотворчої теорії.