ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ ГРОШОВОГО РИНКУ

Сутність, призначення та види фінансового посередництва

Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами і позичальниками поділяються на два сектори:

• – сектор прямого фінансування;
• – сектор непрямого (опосередкованого) фінансування.

У секторі непрямого фінансування поряд з кредиторами і позичальниками з'являється третій – економічний посередник, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Як і базові суб'єкти, він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають інструментом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщенню його серед позичальників вільного грошового капіталу та розміщенню його серед позичальників називається фінансовим посередництвом.

Загальний вигляд взаємовідносин між суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна надати у такому вигляді (рис. 10.1).

Фінансове посередництво відіграє важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього – у розвитку ринкової економіки. їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування. Тобто функціонально фінансові посередники спрямовані не в середину фінансової сфери, не на самих себе, а зовні на реальну економіку, на підвищення ефективності діяльності її суб'єктів.

Рис. 10.1. Загальна схема фінансового посередництва

Конкретно переваги фінансового посередництва виявляються у такому:

• 1) можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і тим самим, оперативно повернути їх на висхідні позиції;
• 2) скорочення витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщення їх у дохідні активи та запозичення додаткових коштів;
• 3) послаблення фінансових ризиків для базових суб'єктів грошового ринку, оскільки значна частина їх перекладається на посередників;
• 4) збільшення дохідності позичкових капіталів, особливо зосереджених у дрібних власників, завдяки зменшенню фінансових ризиків, скороченню витрат на здійснення фінансових операцій та відкриттю доступу до великого високодохідного бізнесу;
• 5) можливості урізноманітнити відносини між кредиторами і позичальниками наданням додаткових послуг, які беруть на себе посередники. Це, зокрема, страхування кредиторів від різних ризиків, задоволення потреб у пенсійному забезпеченні, забезпеченні житлом, набуття права власності й управління певними об'єктами. Оскільки фінансові посередники спеціалізуються на наданні широкого кола послуг, тому й формується різноманіття k окремих видів.

Що стосується класифікації фінансового посередництва, поряд із іншими ознаками, найбільш правомірною є ознака на підставі якої доцільно здійснювати класифікацію – це такий критерій – участь фінансових посередників у формуванні пропозиції грошей. На підставі такого підходу (критерію) вся сукупність фінансових посередників поділяється на дві групи:

• – банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;
• – небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.