Основні напрями діяльності центрального банку

Основні напрями діяльності центрального банку обумовлені його специфікою та призначенням. Центральний банк є:

• – емісійним центром готівкового обороту;
• – банком банків;
• – органом банківського регулювання та нагляду;
• – банкіром і фінансовим агентом уряду;
• – провідником монетарної політики.

Емісійна діяльність центрального банку полягає в монополії цього банку на випуск банкнот. Емісія банкнот здійснюється переважно у формі випуску державних боргових зобов'язань. Це означає що й уряд і комерційні банки отримують від центрального банку кредити під заставу державних цінних паперів або комерційних векселів. Таким чином, банкнотна емісія здійснюється на кредитній основі, а її забезпеченням стають комерційні векселі, інші зобов'язання банків і державні цінні папери. При випуску державних цінних паперів для купівлі іноземної валюти та золота механізм банківської емісії забезпечується золотом та іноземною валютою.

Виходячи з того, що банкнотна емісія має кредитний характер, то це означає, що пасивні операції центрального банку залежать від його активних операцій: надання кредитів комерційним банкам, уряду, від активних операцій щодо купівлі золота та іноземної валюти. Тобто, активні операції центрального банку передують пасивним.

Кожен центральний банк має свій власний капітал, але, як правило, він не великий і коливається межах 4–5 % від усіх пасивів центрального банку.

Крім того, джерелом ресурсів центрального банку можуть бути обов'язкові резерви комерційних банків у центральному банку, а також внески у вигляді вкладів як комерційних банків, так і державних установ.

Центральний банк, як правило, має монопольне правило емісії банкнот і розмінної монети. Він зазвичай організує виготовлення грошей, регулює їх оборот, вилучає з обігу фальшиві та зношені гроші, здійснює їх утилізацію.

В Україні емісійним центром готівкового обороту виступає Національний банк України, який із завершенням у 1996 р. грошової реформи емітує в обіг національну валюту – гривні та копійки. Як емісійний центр країни, він має повноваження щодо організації і регулювання готівкового обороту.

Емісія грошей доповнюється певним порядком регламентації касових операцій суб'єктів господарювання. У цілому емісійна діяльність НБУ поступово зменшується у зв'язку з тим, що готівкові розрахунки у народному господарстві скорочуються. Що стосується монет, то їх карбування здійснює Міністерство фінансів на замовлення центрального банку, який і викуповує у міністерства цей вид готівки за фактичними витратами на їх виготовлення.

Центральний банк виступає також банком банків. Суть цього напряму діяльності центрального банку полягає у наданні комерційним банкам кредитів, здійсненні розрахунків між ними, збереженні їх касових резерві, контролі за діяльністю банків.

Участь центрального банку у розрахунковому обслуговуванню комерційних банків може мати різні форми, що залежать, передусім, від характерної для даної банківської системи поєднання централізованої платіжної системи і децентралізованої.

Централізована система передбачає здійснення міжбанківських розрахунків через рахунки комерційних банків, відкриті у центральному банку.

Децентралізована система передбачає два варіанти розрахунків:

• – через приватні розрахунково-клірингові центри з проведення остаточних розрахунків (сальдо взаємних міжбанківських вимог та зобов'язань) через центральний банк;
• – через кореспондентські рахунки, які комерційні банки відкривають один у одного.

Участь центрального банку у кредитному обслуговуванні комерційних банків має багатогранне функціональне призначення.

По-перше, кредити центрального банку – це один із інструментів впливу на грошовий обіг. Кредитна діяльність центрального банку впливає на рівень ринкових процентних ставок.

По-друге, центральний банк виконує роль кредитора останньої інстанції і надає комерційним банком короткостроковий кредит для підтримки їх ліквідності. Крім того, він повинен брати участь у створенні системи банківської безпеки, призначення якої є запобігати системному ризику і втрат довіри до банківської системи.

По-третє, кредити центрального банку – це засіб регулювання міжбанківських розрахунків і забезпечення, таким чином, безперебійного функціонування платіжної системи.

Центральні банки використовують різні способи кредитування (рефінансування) комерційних банків:

• – надання ломбардних кредитів;
• – купівля цінних паперів у комерційних банків на умовах угоди РЕПО;
• – редисконтування векселів.

Нині основний спосіб кредитування – це надання ломбардних кредитів під заставу цінних паперів, що обертаються на організованому ринку. Вартість застави повинна перевищувати суму ломбардного кредиту. Після реалізації цінних паперів центральний банк отримує із виручки суму основного боргу із нарахованими процентами.

Центральні банки використовують 2 методи надання ломбардних кредитів:

• – прямий метод. Центральний банк надає кредит безпосередньо банку, який подав кредитну заявку, під фіксовану процентну ставку;
• – тендерний (аукціонний) метод. Банки – потенційні позичальники подають процентні заявки центральному банку, який організовує торги. Тендери бувають кількісні та цінові. Проведення кількісних тендерів передбачає, що банки вказують у заявках тільки суму кредиту. Заявки задовольняються за фіксованою процентною ставкою, якщо попит на кредит з боку комерційних банків перевішує пропозицію центрального банку, то кредитні заявки задовольняються пропорційно.

Проведення цінових тендерів передбачає, що банки – потенційні позичальники вказують у заявках не тільки суму кредиту, а й процентну ставку.

Редисконтування векселів. Центральні банки розвинутих країн активно не проводять. Цей спосіб активно використовує Німецький федеральний банк.

В Україні Національний банк поступово освоює методи кредитування комерційних банків, що загальноприйняті у світовій банківській практиці.

Орган банківського регулювання та нагляду. Нагляд за діяльністю банків здійснює центральний банк, а також спеціальні установи, створені під егідою міністерства фінансів, незалежні установи, підзвітні парламенту.

Під регулюванням банківської діяльності розуміють:

• – використання монетарних інструментів з метою впливу на обсяг і структуру банківських ресурсів, а також на рівень процентних ставок;
• – ухвалення положень, що базуються на чинному законодавстві й регулюють діяльність банків у вигляді нормативних актів, інструкцій, директив;
• – застосування превентивних і протекційних заходів, які спрямовані на забезпечення стабільності функціонування банківської системи і на проведення центральними банками ефективної монетарної політика.

Превентивні заходи застосовуються для уникнення можливих негативних наслідків від тієї чи іншої економічної ситуації. До них, зокрема, належать:

• – вимоги щодо розміру, структури банківського капіталу та його адекватності банківським активам з урахуванням їх ризикованості;
• – вимоги щодо ліквідної позиції банків;
• – вимоги щодо диверсифікації банківських ризиків;
• – обмеження для банків на деякі види діяльності.

Протекційні заходи застосовуються для захисту від уже існуючої загрозливої для банку ситуації, яка може спричинити неплатоспроможність, банкрутство банку.

До них належать:

• – рефінансування комерційних банків центральним;
• – створення і функціонування систем гарантування банківських депозитів;
• – вимоги щодо формування банківських резервів для відшкодування можливих втрат від проведених активних операцій тощо.

Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце в банківській системі на різних стадіях функціонування банків.

До основних повноважень центрального банку, як регулятивно-оглядового органу належать такі:

• – регулювати доступ до банківської системи;
• – забезпечувати розумне регулювання діяльності банків, тобто таке, яке, з одного боку, не обмежує їх самостійності, а з іншого – передбачає певні вимоги до банків, спрямовані на мінімізацію банківських ризиків;
• – регулярно отримувати від банків звітність для проведення банківського нагляду;
• – здійснювати інспекційні перевірки в банках;
• – застосовувати заходи примусового впливу щодо проблемних банків;
• – брати неплатоспроможні банки під особий нагляд, призупиняти їх діяльність, організовувати реорганізацію а ліквідацію.

В Україні органом регулювання та нагляду є Національний банк.

Банкір і фінансовий агент уряду. Центральні банки виступають у ролі банкіра уряду і відіграють провідну роль у касовому виконанні бюджету. Суть останнього полягає в організації надходження грошових коштів до бюджету (податки, збори, виторг від реалізації державних цінних паперів і видачі бюджетних коштів у процесі виконання бюджету). Центральний банк, як правило, веде рахунок міністерства фінансів (казначейства) і забезпечує таким чином розрахунково-касове обслуговування уряду, що дає змогу, у свою чергу, уряду враховуючи особливий статус банку, мінімізувати ризики, пов'язані з банківським обслуговуванням.

Оскільки надходження коштів до бюджету та їх втрачання протягом року не збігається у часі, депозити уряду в центральному банку характеризуються значними коливаннями, а тому можуть бути джерелом коливань у грошовій базі. Проте більшість цих коливань має тимчасовий характер і центральний банк може їх передбачити на підставі інформації міністерства фінансів про сподівані надходження й видатки, що дає змогу банку вжити відповідних заходів через проведення операцій на відкритому ринку й нейтралізувати вплив бюджетних коливань на грошову базу.

Найважливішим у діяльності центрального банку є визначення й реалізація монетарної політики.

В Україні провідником монетарної політики є Національний банк як центральний банк країни.

Крім вищенаведених напрямів діяльності, центральні банки здійснюють аналіз й прогнозування економічної ситуації в країні на макрорівні, моніторинг стану реального сектору економіки на макрорівні, складають банківську та монетарну статистику, доводять до громадськості щодо змісту, стратегії монетарної політики, представляють інтереси держави у взаємовідносинах із центральними банками інших країн, з міжнародними валютно- фінансовими організаціями та банками.