Походження та розвиток центральних банків

Інституційні основи центральних банків світу закладались протягом століть. їх попередниками можна вважати емісійні банки, які виникли порівняно нещодавно – у XIX столітті.

Друга половина XVIII ст. і перша половина XIX ст. – це епоха промислової революції, яка супроводжувалась швидким розвитком машинної індустрії, появою нових галузей в економіці, зростанням товарообігу, активізацією діяльності банків. Ринок, який швидко розвивався, вимагав універсального, надійного купівельного і платіжного засобу, який би обертався на території всієї країни і користувався загальною довірою населення.

У XIX ст. стало очевидно, що держава повинна певним чином регулювати грошовий оборот і захищати вкладників банків і держателів банкнот від банківських крахів, кількість яких зростала.

Створення центральних банків відбувалося двома шляхами.

Перший шлях, його можна називати еволюційним – це поступове перетворення банку, який мав статус емісійного, у центральний банк.

Остаточним процесом становлення центрального банку можна вважати визначення на законодавчому рівні особливого статусу емісійного банку як банку банків, як органу регулювання грошового ринку.

Другий шлях – це створення центрального банку на основі спеціального закону, який передбачає особливий статус новоствореного банку з моменту його заснування.

Цей шлях є характерним:

• – для розвинутих країн, в яких з тих чи інших причин не існувало єдиного емісійного банку;
• – для колишніх колоній, які створювали власну національну банківську систему. Вони використали принцип дворівневої її побудови, за яким одному з банків надавався статус центрального;
• – для постсоціалістичних країн, які в умовах трансформації економіки на ринкових засадах проводили реформування банківської системи за принципом дворівневої побудови.

У другій половині XX ст., яка характеризується глобалізацією грошових ринків, тобто перетворенням національних грошових ринків у єдиний загальносвітовий простір, діяльність центральних банків розвивається у трьох напрямах:

• – співробітництво центральних банків на міжнародному рівні;
• – співпраця центральних банків з міжнародними валютно- кредитними і фінансовими організаціями;
• – створення наднаціональних центральних банків.

Центральні банки сьогодні активно співпрацюють з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, насамперед з МВФ, який виконує роль головного органу міждержавного валютного регулювання.

У 1994 році було створено Європейський валютний інститут для розробки правил і процедур створення Європейської си

стеми центральних банків (ЄСУБ) і введення в обіг єдиної евровалюта Євро.

ЄСЦВ – це дворівнева банківська система, що складається з Європейського центрального банку – ЄЦБ і національних центральних банків країн європейського союзу. Створення ЄСЦБ було логічно передумовою запровадження єдиної європейської валюта – Євро.

З 1 січня 1999 р. у двадцяти країнах ЄВС установлено незмінний валютний курс національних валют відносно євро і запроваджено євро в безготівковий оборот, а з 1 січня 2002 р. – у готівковий грошовий оборот. Організаційна структура ЄСЦБ наведена на рис. 11.1.

Рис. 11.1. Організаційна структура ЄСЦБ

Для координації монетарної політики між країнами зони євро та іншими країнами ЄС створена загальна Рада. Вона складається з Президента ЄЦБ, віце-президента та голів національних центральних банків країн-учасниць ЄС.