Зони хімічного забруднення та осередки хімічного ураження

Критерієм для визначення хімічної небезпеки хімічно- небезпечного об'єкта (ХНО) є кількість населення, що потрапляє до прогнозованої зони хімічного забруднення під час аварії на об'єкті. Ця зона являє собою площу еліпса, довга діагональ якого дорівнює найбільшій глибині розповсюдження хмари забрудненого повітря з пороговою концентрацією.

Залежно від того, скільки людей потрапляє до прогнозованої зони хімічного забруднення, виділяють чотири ступені хімічної небезпеки:

I - понад 3 тис. чоловік;

II - від 0,3 до 3 тис. чоловік;

III - від 0,1 до 0,3 тис. чоловік;

IV - менше 0,1 тис. чоловік.

Для адміністративно-територіальних одиниць ступінь небезпеки від ХНО оцінюється частиною території, що потрапляє у зону можливого хімічного забруднення (ЗМХЗ) при аваріях на хімічно-небезпечному об'єкті.

Перший ступінь хімічної небезпеки адміністративно- територіальних одиниць фіксується тоді, коли до зони можливого хімічного забруднення входить більше 50% території, другий – від 30% до 50%, третій – від 10% до 30% і четвертий – менше 10%.

NON MULT A, SED MULTUM

Адміністративно-територіальною одиницею називають компактну частину єдиної території України, що е просторовою основою для організації і діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Прикладами адміністративно-територіальних одиниць в Україні є: область, район, місто, район у місті, селище, село.

Під час аварії на ХНО виникають зони хімічного забруднення (3X3). Ця територія забруднення НХР у небезпечних для життя людей межах включає місце безпосереднього впливу НХР унаслідок аварії (зона розливу) і територію, на яку поширилися пари НХР в уражаючих концентраціях (зона переносу). Розміри 3X3 визначаються кількістю викиду НХР унаслідок аварії, їхніми фізико-хімічними властивостями, метеорологічними чинниками тощо.

На території 3X3 можуть виникати один чи кілька осередків хімічного ураження. Осередок хімічного ураження – це територія, у межах якої внаслідок впливу НХР виникли масові ураження людей і сільськогосподарських тварин.

Залежно від виду НХР, викинутих унаслідок аварії, розрізняють чотири види осередків хімічного ураження:

• 1) осередок ураження нестійкими швидкодіючими НХР (кислота синильна, аміак, бензол, воднофторид, дихлоретан тощо);
• 2) осередок ураження нестійкими повільнодіючими НХР (оросген, метилбромід, гранозан тощо);
• 3) осередок ураження стійкими швидкодіючими НХР (деякі ФОС, аміак, анілін, фурфурол тощо);
• 4) осередок ураження стійкими повільнодіючими НХР (кислота сульфатна тощо).

Осередки хімічного ураження, утворені швидкодіючими НХР, характеризуються:

• • одномиттєвим (хвилини, десятки хвилин) ураженням великої кількості людей;
• • швидким виникненням інтоксикації, в основному з важкими ураженнями;
• • необхідністю надання медичної допомоги ураженим у максимально короткий термін, як в осередку, так і за його межами (особливого значення набуває надання само- і взаємодопомоги);
• • потребою в терміновій евакуації уражених з осередку аварії.

Особливості осередку хімічного ураження, створеного НХР уповільненої дії:

• • поступове формування санітарних втрат;
• • необхідність активного виявлення уражених серед населення;
• • евакуація уражених у міру їх звернень і виявлення.

Для осередків ураження стійкими НХР характерна:

• • тривалість небезпеки ураження людей;
• • можливість ураження людей, які потрапили в осередок після його виникнення;
• • небезпека ураження після виходу з осередку за рахунок випарування НХР (із зараженого одягу, волосся, шкірних покривів) чи контакту із зараженими предметами;
• • необхідність проведення дегазації території осередку, одягу, взуття, засобів захисту уражених, а також транспортних засобів тощо;
• • необхідність проведення в короткий термін санітарної обробки;
• • небезпечність уражених, які не пройшли санітарної обробки, для оточуючих.

Дегазація і санітарна обробка в осередках, утворених нестійкими НХР, як правило, не проводяться. Основний принцип дегазації НХР полягає в тому, що речовини кислого характеру дегазуються речовинами, що мають лужну реакцію, і навпаки. Деякі НХР вступають у реакцію з дегазуючими речовинами і виділяють під час цього велику кількість тепла, що може призвести до пожеж і вибухів. У таких випадках для дегазації використовують суміші речовин, що дегазують, з піском і землею. Деякі речовини, що дегазують, токсичні для людей і вимагають під час роботи з ними застосування засобів захисту органів дихання та шкіри.