Вікова психологія дитячого віку

Нервово-психічний розвиток дитини значною мірою залежить від навколишнього оточення, що одночасно виступає і джерелом розвитку і умовою для розвитку.

Періоди нервово-психічного розвитку (за В. І. Гарбузовим та співавт.,1977):

• • криза новонародженого – перехід від біологічного внутрішньоутробного до соціального типу розвитку:
  • – новонароджена дитина здатна відчувати світло, різкі звуки, пульс матері;
  • – притаманні безумовні рефлекси хоботковий, пошуковий, смоктальний, хапальний;
  • – основою формування умовних рефлексів виступає харчова домінанта;
  • – емоції новонародженого виключно негативні за своїм характером, одноманітні (крик), але завжди раціональні;
• • фаза новонародженості:
• – реакція передчуття годування – при наближенні дорослого у дитини підвищується рухова активність і посилюються смоктальні рухи;
• – на 2-3-му тижні життя в процесі годування під час невеликої паузи для перепочинку малюк уважно роздивляється обличчя матері, її руки, робить перші спроби відчути пляшечку, груди матері;
• – з місячного віку цікавість до матері виникає поза межами годування в активному стані;
• – з 6 міс. формується початкова посмішка;
• – з 8 тиж. посмішка на наближення обличчя дорослого, переважно матері;
• – з 9-12 тиж. до посмішки приєднуються сміх і загальна рухова активність з підняттям рук, перебиранням ніжками, радісним пищанням;
• – починається становлення суто соціальної потреби – потреби спілкування;
• • стадія немовляти:
  • – диференційоване ставлення до фізичних предметів (зосередження) і до людини (посмішка);
  • – провідною стає потреба спілкування;
  • – ще відсутня мова як засіб соціального спілкування і на перший план у спілкуванні виступають емоції (обмін емоціями між дитиною та дорослими);
  • – у віці приблизно 5 місяців немовля чітко впізнає матір і реагує по- різному на її прихід і зникнення з поля його зору;
  • – з 6-7 місяців життя у дитини формується активна пізнавальна діяльність, вона безперервно маніпулює іграшками і предметами, виявляє цікавість до всього нового і навіть легко подавляє у собі страх до чужої людини, якщо та пропонує нову іграшку чи предмет;
  • – суттєво змінюється звукова активність, із окремих звуків формуються склади, виникає розуміння окремих слів, які постійно повторювали дорослі в попередні місяці підкріплюючи демонстрацією предметів чи іграшок. Це розуміння чітко виражається поворотом голівки, протягуванням ручок у напрямку предмета чи обличчя, що називається;
  • – виникає "сенсорна" мова – здатність дитини пов'язувати слово, яке вона чує, з конкретним образом чи предметом, вона розуміє окремі елементи мови дорослих;
• • період раннього дитинства:
• – досить самостійно пересувається в просторі (повзає чи ходить);
• – активно оволодіває предметними діями;
• – сформувалось моторне мовлення;
• – у віці 1 року більшість дітей володіє вмінням вимовляти 10–12 слів (дівчатка оволодівають моторною мовою раніше і активніше за хлопчиків-однолітків);
• – з 1,5-річного віку словесний запас зростає, складаючи близько 30- 40 слів;
• – друге півріччя другого року життя дитина все активніше починає розуміти і сама старається формувати речення, охоче розглядає картинки і слухає коментарі дорослих;
• – з 2 років дитина легко сприймає нескладні розповіді й казки, виконує досить велику кількість прохань та інструкцій;
• – покращується артикуляція, зростає словниковий запас до 200-300 слів;
• – після досягнення 2 років починається формування мислення і мова займає провідне місце серед засобів спілкування дитини з оточуючим середовищем;
• – форма спілкування ситуативно-ділова – з 2-річного віку зв'язок дитини та дорослого стає опосередкованим через слова, предмети, а також стає зворотним – зв'язок дитини з предметами, які можуть опосередковувати спілкування із дорослим;
• – виникає первісне усвідомлення власної "самотності", усвідомлення себе окремою людиною, діячем;
• • період дошкільного дитинства:
  • – наявна внутрішня потреба брати безпосередню участь у всіх видах діяльності дорослих, повторювати їх дії, висловлювання, інтонацію, вираз обличчя, рухи;
  • – не маючи можливостей фізично задовольнити свої "дорослі" потреби, дитина намагається імітувати дорослих уявно під час гри в сюжетах і ролях, що відповідають реальному життю;
  • – гра для дитини виконує роль учителя, що допомагає засвоювати багатства оточуючого світу, норми суспільного життя, пізнавати основні функції людей, орієнтуватись у значенні видів суспільної діяльності;
  • – в грі відбувається первинне самопізнання, усвідомлюється свій внутрішній світ, здійснюються перші спроби свідомого саморегулювання;
  • – особистість вступає у той період, коли потреба в утвердженні та завоюванні своєї самостійності призводить до цілої низки конфліктів;
  • – прояви негативізму й наполягання на своєму у цей період – це вправи дитини в пізнаванні своїх можливостей, визначення їхніх меж;
  • – дошкільний вік – вік виникнення волі;
  • – розпочинається складний процес утворення мотиваційної сфери дитини, її опосередкування свідомістю, який з відповідними змінами триває протягом усього життя;
  • – відбувається подальше накопичення пізнавального, афективного та вольового досвіду, що відбивається на диференціації самооцінок і зростанні їхньої адекватності;
• • молодше шкільне дитинство:
• – дитина набуває певного суспільного становлення;
• – шкільне навчання формує опосередковану систему взаємин дитини з дорослим, спираючись на процеси дозрівання як фізіологічних, так і психологічних здібностей;
• – центральним моментом у цей період є усвідомлення себе учнем та свого нового місця в системі суспільних відносин;
• – дитина усвідомлює свою роль учня і визнає авторитет вчителя;
• • підлітковий період:
  • – завершується дитинство і починається якісна перебудова особистості, наближення її до дорослості;
  • – характерна невідповідність між новими потребами "напівдитини- напівдорослої людини" і застарілим ("згори донизу") ставленням до неї оточуючих;
  • – виникає криза – протиставлення себе дорослим, внутрішня дисгармонія, потяг до самостійності;
  • – провідною потребою підліткового періоду стає вибіркове спілкування з однолітками, які мають певні особисті якості;
  • – центральним є почуття дорослості, підліток протиставляє себе дорослим, що суб'єктивно приводить до відмежування його від навколишнього світу;
  • – підліток цікавиться внутрішнім світом власним та інших людей, саморозвивається, здійснює цілеспрямований процес самовдосконалення на основі обраного ідеалу, який може бути завищеним і нереалістичним, але він є основою саморозвитку, самоорганізації особистості, значними поштовхом у саморусі вперед до пізнання;
  • – підліткова стадія самосвідомості визначає значною мірою психічний розвиток особистості в цілому;
• • період старшого підліткового віку:
• – у 15-17 років соціальна ситуація психічного розвитку старшого підлітка визначається його потребою зайняти власне місце в дорослому світі;
• – провідною діяльністю в цей період є навчання, яке забезпечує підготовку до майбутнього дорослого життя шляхом засвоєння основ наук та базису співіснування в людському соціумі;
• – підліток у цьому часовому проміжку починає ставити перед собою світоглядні проблеми сенсу життя, безсмертя тощо;
• • періоду юності:
• – у віці 17-18 років особистість круто перебудовується, адже відбудуться різкі зміни в її житті (закінчення школи, вступ до вузу, початок самостійної трудової діяльності тощо);
• – наступає можливість самостійно приймати рішення, їх реалізовувати та відповідати за свої дії і їх наслідки;
• – це перехід до нового періоду від пізнання світу до можливостей його перетворення, до самостійного існування в соціумі, уже можливо і за межами сім'ї;
• – відкриваються можливості до самостійного творення власної долі, до самоствердження власного "Я".