Ензимопатії

Ензимопатії (ензим-білок) відображають пошкодження одного з видів білкових утворень – ферментів, тобто мова йде про дефекти в білковому субстраті:

• аномалії обміну амінокислот;
• спадкові захворювання обміну вуглеводів;
• спадкові хвороби обміну ліпідів.

Спадкові захворювання обміну амінокислот

Аномалії обміну амінокислот (АК) – група захворювань, в основі яких лежить спадковий дефект активності ферментів, які каталізують метаболічні реакції різних амінокислот:

• спадкові порушення обміну АК, які супроводжуються підвищенням їх концентрації в крові й у сечі (фенілкетонурія, гістидинемія, триптофанурія, хвороба "кленового сиропу", хвороба "сушеного хмелю" тощо, усього 23 захворювання) та мають спільні особливості:
- – зумовлені метаболічним блоком, пов'язаним із порушенням синтезу або структури тих чи інших ферментів;
- – успадковуються за автосомно-рецесивним типом;
- – у хворих дітей при лабораторному обстеженні виявляється підвищення рівня АК як у сироватці крові, так і в сечі;
• спадкові порушення обміну АК, які супроводжуються підвищенням їх виділення із сечею без зміни рівня в крові (гомоцистинурія, гіпофосфатазія та інші захворювання) та мають спільні особливості:
– внаслідок порушення зворотного всмоктування в нирках не відбувається значного зростання вмісту АК у сироватці крові, метаболізм яких блокований;
– недостатньо активна реабсорбція амінокислот у нирках призводить до збільшення їх вмісту в сечі;
• спадкові порушення системи транспорту АК (цистинурія, мальабсорбція метіоніну тощо (разом приблизно 12 форм)):
- – розвиток захворювання зумовлений зниженням реабсорбції певних АК у нирках і в кишечнику;
- – порушення активного транспорту АК багатогранні, однак їх істинні специфічні механізми на рівні клітин до сьогодні залишаються нез'ясованими;
• вторинні гіпераміноацидурії:
– виникають внаслідок дії різних факторів на систему ренального транспорту;
– у сироватці крові визначається нормальний рівень АК, а в сечі – генералізована гіпераміноацидурія як результат вторинних тубулярних порушень;
– до цього часу істинний механізм втягнення нирок у патологічний процес залишається невідомим;
– вторинна генералізована гіпераміноацидурія виникає при таких захворюваннях: синдромі Фанконі, фруктоземії, галакгоземії, цистинозі, непереносимості лактози тощо.

Діагностичні критерії:

• клініка:
– характерні ураження центральної нервової системи, підвищений вміст тих чи інших амінокислот у сечі, сироватці крові;
– новонароджені мають здоровий вигляд, але такі перші ознаки, як летаргія, утруднення при годуванні, судоми, блювання, проявляються вже через кілька годин після народження;
– сильне блювання після виключення хірургічної патології (пілороспазму, пілоростенозу) також свідчить про уроджене порушення метаболізму амінокислот;
– у більшості новонароджених порушення метаболізму успадковується за автосомно-рецесивним типом, тому в анамнезі необхідно з'ясувати, чи були наявні близькородинні шлюби або випадки смерті в неонатальному періоді в сім'ї;
– при об'єктивному обстеженні звичайно виявляються неспецифічні дані, які свідчать про ураження центральної нервової системи, гепатомегалію або ж незвичайний запах;
– для дітей у постнатальному періоді такі клінічні прояви, як відставання у психічному і моторному розвитку, є найбільш постійними ознаками при порушенні обміну амінокислот;
– перебіг захворювання може бути епізодичним або інтермітуючим, із нападами гострих проявів і періодами благополуччя, епізоди захворювання переважно провокуються стресом або неспецифічним пошкоджувальним чинником (інфекцією), дитина під час такого нападу може померти;
– уроджені порушення обміну речовин і амінокислот зокрема повинні розглядатися як можливий стан у будь-якої дитини, в якої є один із таких проявів:
– непояснене нічим відставання у розумовому і руховому розвитку, судоми;
– незвичайний запах, зокрема під час гострого захворювання;
– інтермпуючі епізоди незрозумілого блювання, ацидозу, порушення психіки, кома;
– гепатомегалія;
– ниркові камені.

Феніпкетонурія (phenylketonuria)

Етіологія і патогенез:

• успадковується за автосомно-рецесивним типом;
• зумовлена дефектом гена ферменту фенілаланінгідроксилази, що знаходиться на довгому плечі 12 хромосоми (12q 22-24);
• діти, народжені з фенілкетонурією, не здатні метаболізувати фенілаланін (частина протеїну), який через це накопичується в крові;
• висока кількість фенілаланіну перешкоджає нормальному розвитку мозку. За умови відсутності лікування призводить до розумової відсталості;
• пряма токсична дія на ЦНС фенілаланіну і його похідних;
• порушення в обміні білків, ліпо- і гл ікопротеїдів;
• порушення метаболізму гормонів;
• порушення обміну моноамінових нейромедіаторів (катехоламінів і серотоніну);
• порушення функції печінки – диспротеїнемія, генерал ізована гіпераміноацидемія, збільшення БФА, метаболічний ацидоз, порушення окислювальної і білковосинтезованої функції клітинних органел.

Діагностичні критерії фенілкетонурії

• клінічні:
- – діти з фенілкетонурією народжуються без яких-небудь ознак хвороби;
- – на другому місяці можна помітити деякі фізичні ознаки: посвітління волосся, райдужки очей, що особливо помітно у дітей, які народилися з темним волоссям;
- – швидко заростає велике тім'ячко;
- – явні ознаки хвороби виявляються на 4-6 місяці життя (перестають впізнавати матір, не фіксують погляд і не реагують на яскраві іграшки, не перевертаються на живіт, не сидять);
- – посилена збудженість, неспокій;
- – відрижка, блювання;.
- – судоми – рефлекс Моро, спонтанний рефлекс Бабінського, смоктальні автоматизми, атетозні рухи;
- – запліснявілий, мишачий, вовчий запах сечі і поту. При відсутності лікування формується затримка статико-моторного і психорозумового розвитку (ідіотія або імбецильність);
• лабораторні:
– діагностичним тестом служить реакція між фенілпіровиноградною кислотою, яка виділяється з сечею дитини, і хлорним залізом. При позитивній реакції з'являється типове зелене забарвлення (проба Фелінга). Крім того, утворюються з сечею інші аномальні метаболіти, такі, як фенілмолочна і фенілоцтова кислоти. Останнє з'єднання пахне

мишами так, що така хвороба легко діагностується за запахом, саме так вона і була вперше виявлена.

Лікування фенілкетонурії:

– обмеження надходження в організм фенілаланіну. При ранній діагностиці це гарантує нормальний психічно-нервовий стан дитини;
– дієтотерапія: зменшити кількість вживаного фенілаланіну;
– призначають білкові гідролізати (цимогран, лефанолак, берлофен, гіпофенат) або амінокислотні суміші, без фенілаланіну, які стають головними продуктами харчування, що забезпечують потребу в білку;
– ноотропніпрепарати;
– вітаміни;
– ЛФК, масаж.

Профілактика фенілкетонурії:

– виявлення гетерозиготних носіїв;
– новонароджені з цих сімей повинні бути направлені на біохімічне обстеження і при виявах – до раннього лікування;
– впровадження програм масового скринінгу новонароджених для раннього виявлення ФКУ і своєчасне призначення дієтотерапії. Виявлення й лікування дітей за програмами масового скринінгу також дозволяють запобігти розвитку тяжкої психічної інвалідності;
– пренатальна діагностика: запропонований ДНК- зонд для пренатальної діагностики фенілкетонурії в сім'ях високого ризику.