< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Спадкові коагулопатії

В основі порушення коагуляції в дитячому віці лежить здебільшого генетично детермінований дефект одного з факторів згортання крові. Здебільшого зустрічаються ізольований дефіцит одного із факторів, рідше поєднані форми дефіциту різних факторів згортання крові (IХ + VII, VIII + V, VII + II, VIII + IX).

Гемофілія

Гемофілія А обумовлена дефіцитом VIII фактора – антигемофільного глобуліну, при цьому різко знижений рівень компонента VIII к, тоді як активність VIII-ΦΒ і VIII-АГ залишаються незміненими.

Етіологія:

  • • рецесивний, зчеплений з Х-хромосомою тип успадкування;
  • • дефіцит VIII фактора.

Патогенез:

• ген гемофілії розташований на Х-хромосомі – Хьh (жінки мають в каріотипі XX, тому жінки-кондуктори, будучи гетерозиготними носіями ознаки (XXh), не мають ознак захворювання (Х-хромосома нормальна компенсує дефіцит), натомість у чоловіків статевий набір хромосом представлений X і Y хромосомами (XY), і у випадку, коли чоловік отримує патологічний ген (ΧΎ), клініка гемофілії наявна, оскільки чоловіча Y-хромосома не містить гена, що відповідає за синтез VIII фактора, а тому не може компенсувати наявний дефіцит).

Діагностичні критерії:

  • • клінічні:
  • – періодично виникають кровотечі (із слизових оболонок, тривалі кровотечі при травмах, крововиливи в суглоби, гематоми, гематурія);
  • – геморагічні прояви мають вікову еволюцію: діти народжуються уже хворими на гемофілію, однак у більшості в період новонародженості специфічна симптоматика не зустрічається, хоча трапляються випадки кровотечі із кукси пуповини, в наступному із появою перших зубів виникають кровотечі, а також тривалі кровотечі при підрізуванні або розриві вуздечки язика;
  • – здебільшого перші прояви гемофілії з'являються у кінці першого та протягом другого – третього років;
  • – існує залежність між часом появи перших ознак та тяжкістю перебігу хвороби;
  • – тяжкість клінічних проявів при гемофілії визначається рівнем VIII фактора в крові;
  • – за тяжкістю перебігу виділяють такі форми гемофілії:
  • – вміст фактора VIII нижче 1 % – тяжка форма;
  • – від 1 до 5 % – середньої тяжкості;
  • – від 5 до 10 % – легка;
  • – вище 10 % – латентна форма.

Спадкові нефропатії

Спадкові нефропатії – захворювання нирок, розвиток яких пов'язаний з мутацією одного (моногенно спадковані) або кількох (полігенно спадковані) генів, а також захворювання нирок, що розвиваються на фоні спадкової схильності.

Етіологія:

  • • мутація гена, прояв якої не залежить від зовнішніх впливів, середовище може впливати лише на ступінь вираженості симптомів захворювання;
  • • мутація гена, для пенетрантності якої необхідна наявність несприятливих факторів зовнішнього середовища;
  • • зовнішні впливи: мікроби, віруси, токсини, охолодження, радіація, отруєння, реалізація яких проходить в осіб з генетичною схильністю.

Класифікація вроджених і спадкових захворювань нирок:

  • • з генетичної точки зору, їх всіх можна поділити на 3 групи:
    • – нефропатії при хромосомних захворюваннях (хвороба Едвардса, Дауна, Патау тощо);
    • – нефропатії, пов'язані з генними мутаціями (моногенні і полігенні);
    • – мультифакторіальні нефропатії: прояв мутантного гена лише при певних несприятливих впливах зовнішнього середовища;
  • • за моногенними захворюваннями поділ на групи ведеться за типом передачі:
  • – автосомно-домінантний тип;
  • – автосомно-рецесивний тип;
  • – тип, зчеплений з Х-хромосомою;
  • • з точки зору генетичних факторів, можна поділити таким чином: -хромосомні аберації:
  • – трисомія Д – гідронефроз, полікістоз;
  • – трисомія Е- подвоєння, підковоподібна нирка;
  • – трисомія 21 – гіпоплазія нирки;
  • – делеція 4р – підковоподібна нирка, подвоєння;
  • – синдром ХО – подвоєння сечоводів, ротація нирки, стеноз уретри; -генні мутації:
  • – спадковий нефрит;
  • – тубулопатії: первинні і вторинні;
  • – спадкові аномалії будови сечовидільної системи;
  • – дисплазія нирок;
  • – амілоїдоз нирок;
  • – набуті нефропатії зі спадковою схильністю:
  • – автоімунні хвороби з нефропатією (системний червоний вовчак та інші);
  • – вроджені аномалії будови сечовидільної системи, тубулопатії з розвитком інтерстиціального нефриту, вторинного пієлонефриту;
  • – порушення внутрішньосудинного згортання (геморагічні тубулопатії, гемолітико-уремічний синдром).

Нозологічна класифікація вроджених і спадкових нефропатій з позиції клінічних проявів:

  • • при анатомічних аномаліях будови нирок і органів сечовиділення:
    • – вади розвитку нирок (агенезія, аплазія, додаткова нирка, дистонія, нефроптоз, S-подібна, підковоподібна нирки та ін.);
    • – вади розвитку сечоводів (зміна кількості, калібру та ін.);
    • – аномалії сечового міхура, уретри;
    • – аномалії ниркових судин;
  • • порушення диференціації ниркової тканини (гістологічна аномалія):
  • – з кістами (полікістоз нирок та ін.);
  • – без кіст (сегментарна чи гіпопластична дисплазія та ін.);
  • • спадковий нефрит:
    • – без глухоти;
    • – з глухотою (синдром Альпорта);
  • • тубулопатії:
  • – первинні:
  • – з поліурією (нирковий нецукровий діабет та ін.);
  • – з деформацією кісток (фосфат-діабет, хвороба де Тоні-Дебре- Фанконі);
  • – зураженням нирок і кісток (нирковий тубулярний ацидоз);
  • – з нефролітіазом (цистинурія, оксалурія та ін.);
  • – вторинні – при спадковій патології обміну речовин (галактоземія, цистиноз тощо);
  • • дизметаболічні нефропатії (оксалатно-кальцієва кристалурія);
  • • амілоїдоз нирок (спадковий, при періодичній хворобі);
  • • ембріональні пухлини нирок (пухлина Вільямса).

Діагностичні критерії вроджених і спадкових захворювань нирок:

  • • сечовий синдром:
    • – зміни в загальному аналізі сечі, як правило, виявляються випадково при диспансерному спостереженні, при обстеженні після інтеркурентних захворювань, при наявності патології нироку сім'ї;
    • – гематуричний варіант сечового синдрому:
    • – може коливатись від поодиноких еритроцитів в полі зору до макрогематурії і викликатись різними причинами;
    • – для спадкового нефриту і ниркових дисплазій характерний клубочковий генез гематурії;
    • – спадкові дизметаболічні нефропатії (оксалурія, цистинурія, уратурія) супроводжуються гематурією тубулярного типу;
    • – протеїнуричний варіант сечового синдрому:
    • – при вроджених і спадкових нефропатіях зумовлений гломерулярними і тубулярними механізмами;
    • – протеїнурія рідко буває ізольованою;
    • – найбільш вираженим цей синдром буває при вродженому і сімейному нефротичному синдромі;
    • – помірна протеїнурія зустрічається при ниркових дисплазіях і нефропгозі;
    • – піуричний варіант сечового синдрому:
    • – в сечі переважають бактеріурія і лейкоцитурія;
    • – зустрічається переважно при нашаруванні бактеріальної інфекції на вроджене захворювання;
    • – при виражених інтерстиціальних змінах у нирках зустрічається ізольована лейкоцитурія з переважанням лімфоцитів у сечовому осаді;
    • – змішаний варіант сечового синдрому:
    • – в загальному аналізі сечі виявляють невисоку протеїнурію, а в осаді еритроцити, лейкоцити, часом бактерії і кристали солей, характерний, як правило, для початкової стадії вроджених і спадкових нефропатій;
  • • гіпертензійний синдром:
  • – в більшості випадків зумовлений ренальними причинами;
  • – проявляється підвищеним як максимальним, так і мінімальним артеріальним тиском, проте частіше підвищується мінімальний тиск;
  • – клінічно виявляють скарги на головний біль, блідість дитини;
  • – при спадкових і вроджених нефропатіях цей синдром характеризується стійкістю до традиційних методів лікування;
  • • гіпотензивний синдром:
    • – характерний для спадкового нефриту;
    • – частіше спостерігається у дітей без глухоти;
    • – в даному випадку в патогенезі гіпотензії відіграє роль функціональна недостатність кори надниркових залоз, можливо за рахунок морфологічної незрілості;
  • • набряковий синдром:
  • – поширені периферичні набряки з розвитком анасарки можливі при масивній протеїнурії і гіпопротеїнемії, і пов'язані з розвитком вторинного альдостеронізму;
  • – пастозність;
  • – навіть при значній протеїнурії у хворих не виявляють гіпопротеїнемії, що пов'язують з порушенням судинної проникності, що часто спостерігається при ниркових дисплазіях;
  • • синдром ендогенної інтоксикації:
    • – блідість;
    • – млявість;
    • – головний біль;
    • – відсутність апетиту;
  • • стигми дизембріогенезу:
  • – порушення формування сполучної тканини в ембріогенезі збігається з критичними періодами в розвитку нирок;
  • – наявність декількох стигм дизембріогенезу;
  • • прояви ниркової недостатності:
    • – можуть бути першою ознакою захворювання;
  • • поліуричний синдром характерний при нефронофтизі Фанконі та нефригоподібних дисплазіях;
  • • синдром ацидозу характерний для ниркового тубулярного ацидозу, проте завжди в поєднанні з поліурією, гіпостенурією, тяжкою остеопатією і нефролітіазом;
  • • остеодистрофія є проявом таких спадкових захворювань нирок, як фосфат-діабет, синдром де Тоні-Дебре-Фанконі, при яких це є основним синдромом ураження організму, крім інших багатогранних проявів захворювання;
  • • синдром недостатності калію (гіпокаліємії) виникає при таких захворюваннях, як синдром де Тоні-Дебре-Фанконі та інших спадкових тубулопатіях;
  • • азотемічний синдром як перша ознака декомпенсації ниркових функцій зустрічається при нефронофтизі Фанконі і деяких інших кістозних трансформаціях нирок;
  • • загальні клінічні ознаки:
  • – генетичний анамнез: наявність однотипних захворювань у сім'ї, що чітко проявляються при складанні родоводу;
  • – довготривалий латентний перебіг з ізольованим сечовим синдромом;
  • – множинні зовнішні і соматичні стигми дизембріогенезу (малі аномалії): високе готичне піднебіння, високе перенісся, аномалії будови вушних раковин, полідактилія, варусна девіація V пальця тощо;
  • – раннє зниження ниркової функції, як правило, за тубулярним типом;
  • – формування ниркової недостатності.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >