Вступ

Екологічне право є комплексною галуззю національного права, що становить систему правових норм, які регулюють екологічні відносини з приводу приналежності, використання, забезпечення екологічної безпеки, відтворення природних ресурсів у їх нерозривному зв'язку з природним середовищем, охорони навколишнього природного середовища з метою реалізації інтересів відповідних суб'єктів і підтримання сталого екологічного розвитку, екологічної рівноваги у країні та окремих її регіонах.

Навчальний посібник "Екологічне право України" підготовлений в рамках проекту 516911-TEMPUS-1-2011-1-DETEMPUS-JPCR "Development of Regional Interdisciplinary Post-Graduate Energy and Environmental Law Studies" з урахуванням вимог Державного освітянського стандарту вищої професійної освіти. За основу взяті програми викладання екологічного права в провідних юридичних вузах України та зарубіжжя.

Екологічне право України – самостійна юридична дисципліна, яка передбачена для вивчення типовим навчальним планом Міністерства освіти і науки України.

Навчальний посібник "Екологічне право України" написаний на основі сучасного вітчизняного екологічного законодавства, міжнародного і європейського екологічного права, доктрини організації раціонального природокористування і забезпечення екологічної безпеки.

Для студентів, магістрів, аспірантів та викладачів вищих навчальних закладів, науковців, а також усіх, хто цікавиться питаннями правової охорони навколишнього середовища та забезпечення екологічних прав людини.

В якості додатку до основного тексту, в кінці кожної теми вміщені контрольні питання і завдання. Правову основу даної книги складає українське екологічне законодавство.

Екологічне право – комплексна галузь права України

1.1. Поняття та ознаки екологічного права.
1.2. Предмет і методи екологічного права.
1.3. Об'єкти і суб'єкти екологічного права.
1.4. Джерела екологічного права.
1.5. Принципи, функції та норми екологічного права.
1.6. Система екологічного права.
1.7. Контрольні питання і завдання.

Поняття та ознаки екологічного права

Екологічне право України – відносно молода але швидко прогресуюча галузь правничої науки, покликана законодавчо забезпечити природокористування та права людини на сприятливе довкілля. Хоча елементи законодавчого закріплення певних екологічних юридичних норм та законів простежуються ще з античних часів проте лише у XX ст. екологічне право стає самостійною наукою, що досліджує надзвичайно важливі для суспільства проблеми, забезпечуючи життєдіяльність необхідними правничими актами та законами.

Головна причина такого прогресу в галузі екологічного права -– докорінні зміни у стані навколишнього природного середовища, спровоковані діяльністю людини, які ставлять під загрозу здоров'я та життя як окремих людей та народів, так і людства в цілому. Забруднення атмосфери, вод та грунту, винищення лісів, багатьох представників флори та фауни, хижацьке пограбування корисних копалин та інші негативні явища в довкіллі роблять незворотні зрушення у біосфері, які бумерангом обертаються на людське суспільство. Тому виникла необхідність виробити такі закони та норми поведінки людей, які б, з одного боку, дали змогу зберегти навколишню природу від подальшого руйнування, а з іншого – забезпечили умови проживання всім і кожному зокрема, гідні та адекватні людській природі.

Особливо складна екологічна ситуація склалася в Україні. Головні чинники цих негараздів такі: по-перше, тривала відсутність політичної незалежності дозволяла безкарно грабувати її надра та інші багатства; по-друге, панування тоталітарної системи унеможливлювало об'єктивну оцінку та захист навколишнього середовища; по-третє, Чорнобильська катастрофа до крайнощів загострила і без того негативні екологічні обставини. Все це надає питанням правового захисту довкілля в Україні особливого значення.

Аналіз законодавчої спроможності захистити навколишнє середовище доцільніше здійснити у контексті набутого світового досвіду. При цьому слід використовувати як самі законодавчі акти, так і дослідження вчених щодо тих чи інших аспектів екологічного права. Важливо також врахувати не лише жорсткі правові норми, а й здобутки різних міжнародних організацій, комісій, неурядових об'єднань, висновки яких часто виступали і виступають спонукою до відповідних законодавчих зрушень у національному екологічному праві.

Екологічне право виступає юридичною формою екологічних відносин. Його розвиток і становлення відбувається у широкій науковій дискусії, бо тільки у процесі наукового обговорення можна виробити оптимальний підхід до розуміння, що таке екологічне право. Думки про поняття екологічного права зводяться до двох основних напрямків. Одні автори вважають, що екологічне право належить до числа комплексних (інтегрованих) галузей права. При цьому комплексність екологічного права автори такої думки трактують по-різному. Наприклад: а) кожна галузь права, яка входить до складу екологічного права, регулює самостійний вид екологічних відносин, в основі яких лежать різні екологічні об'єкти; б) екологічне право – інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм. Водночас отримує розвиток і концепція, згідно з якою екологічне право не є комплексною галуззю права, а являє собою самостійну галузь права у загальній системі права.

Так, Ю. О. Вовк вважає, що екологічне право має єдиний предмет правового регулювання – суспільні відносини, які складаються з приводу раціонального використання й охорони природних ресурсів. Інші автори, підтримуючи таку думку, наголошують на тому, що єдині екологічні відносини поділяються на декілька різновидів, які мають свої істотні специфічні особливості і спеціальні правові форми у вигляді підгалузей екологічного права. На їх думку, такий підхід до розуміння екологічного права забезпечує його єдність як самостійної (некомплексної) галузі права і внутрішню диференціацію.

Важливо зазначити, що В. В. Петров, який тривалий час не поділяв таких поглядів, в останніх працях обгрунтовано доводить, що екологічне право з огляду на його предмет є сукупністю однорідних суспільних екологічних відносин, тому його не слід відносити до комплексних галузей права.

Найбільш аргументованою є думка тих авторів, які розглядають екологічне право як самостійну (некомплексну) галузь права з підгалузевою структурою. Викладене дозволяє зробити висновок, що екологічне право як галузь права являє собою систему правових норм, які регулюють екологічні відносини. Екологічне право виступає регулятором відносин, тому що суб'єктами цих відносин є індивіди, колективи людей, органи управління, держава.

Отже, екологічне право – інтегрована правова спільність (комплексна галузь права), яка об'єднує сукупність еколого-правових норм, що регулюють екологічні відносини з метою ефективного використання, відтворення, охорони природних ресурсів, забезпечення якості навколишнього природного середовища, гарантування екологічної безпеки, реалізації захисту екологічних прав.

Ознаки екологічного права:

• сукупність еколого-правових норм, які утворюють інтегровану правову спільність або комплексну галузь права;
• правові норми, що регулюють або забезпечують реалізацію прав суб'єктів екологічних правовідносин;
• правові норми, що виконують екологічну функцію або забезпечують реалізацію зовнішньої і внутрішньої функцій держави:
• природоресурсні;
• природоохоронні.

Формою виявлення екологічного права є:

• правові ідеї;
• норми екологічного права;
• правовідношення.

Метою екологічного права є:

• регулювання і забезпечення ефективного використання природних ресурсів;
• забезпечення якості навколишнього природного середовища;
• гарантування екологічної безпеки, реалізації і захисту екологічних прав громадян.