Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси
Охорона права власності на природні ресурси здійснюється шляхом встановлення відповідних правових норм і застосування санкцій до осіб, що не виконують їх вимог.
Формами забезпечення права власності на природні ресурси є юридичне визначені шляхи охорони та способи захисту повноважень власників на природні ресурси.
Форми охорони права власності на природні ресурси:
- • нормативно-регулятивна (законодавча, нормотворча тощо);
- • управлінська (інформаційна, контрольно-наглядова тощо);
- • судова (міськрайонні суди, господарські суди, Верховний Суд України, Конституційний Суд України, Вищий господарський суд України).
Методи забезпечення права власності на природні ресурси:
- • еколого-правові (ліцензійний, запобіжний, лімітний, обмеження діяльності тощо);
- • економіко-правові (нормативно-оплатний, понаднормативно- штрафний тощо);
- • цивільно-правові (відшкодування матеріальної і моральної шкоди);
- • адміністративно-правові (штраф, попередження тощо);
- • кримінально-правові (штраф, виправні роботи, позбавлення волі).
Припинення права власності на природні ресурси
Припинення права власності на природні ресурси – це юридичне значимі дії, які спрямовані на припинення повноважень власників на землю, надра, води, ліси, тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду.
Припинення права власності на природні ресурси, як і його придбання, здійснюється на основі певних юридичних фактів. Тут молена виділити чотири основні групи підстав:
- 1) обставини, пов'язані з припиненням існування об'єкта права власності (втрата, загибель);
- 2) обставини, пов'язані з припиненням існування суб'єкта права власності (смерть громадянина, припинення діяльності юридичної особи);
- 3) добровільна відмова (купівля-продаж, дарування);
- 4) примусове відчуження у власника природного об'єкта всупереч його волі на підставах, зазначених у законі (вилучення природного об'єкта, що використовується безгосподарно чи засобами, що призводять до його знищення).
Припинення права державної власності на природні ресурси може бути лише у випадках надання їх у комунальну або приватну власність. Це означає, що не може мати місця припинення права державної власності на будь-яких примусових підставах без добровільної згоди власника. На окремі об'єкти природи право державної власності взагалі не може бути припинено. Це стосується об'єктів, що становлять особливу природоохоронну, наукову і естетичну цінність. До них належать тварини, занесені до Червоної книги України; особливо цінні продуктивні землі; землі, зайняті природними історико-культурними об'єктами.
Припинення права приватної власності на природні ресурси чи їх частину або зменшення розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених у законі. Екологічне законодавство дає вичерпний перелік підстав припинення права власності і встановлює порядок такого припинення.
Право власності припиняється рішенням відповідного органу влади у випадку добровільної відмови власника, відчуження (продажу) природного об'єкта, викупу для державних або громадських потреб. При незгоді власника природного об'єкта на викуп припинення права власності здійснюється у судовому порядку.
Право власності на природні об'єкти може бути припинене і за примусових підставах у випадках: систематичного невнесення податку в строки, встановлені законодавством України; використання природного об'єкта способами, що призводять до погіршання його стану, знищення, забруднення або погіршання екологічної обстановки; використання не за цільовим призначенням чи систематичного невикористання.
До числа підстав припинення права власності на природні ресурси (хоч вони прямо і не передбачені чинним екологічним законодавством) слід віднести випадки, коли право власності підлягає припиненню, наприклад, при ліквідації підприємства, організації або установи, смерті особи або ліквідації (знищення) природного об'єкта.
Право власності на природні ресурси припиняється і внаслідок юридичних фактів, що не можна віднести до актів розпорядження самим природним об'єктом. Земельним законодавством України передбачено перехід права власності на земельну ділянку у випадку переходу права власності на будову і споруду, що знаходяться на ній. Таким чином, юридична доля земельної ділянки успадковує юридичну долю будови чи споруди, і право власності на земельну ділянку припиняється або змінюється на підставі припинення або зміни права власності на майно, якщо інше не передбачене договором відчуження і не змінюється цільове призначення земельної ділянки.
Припинення права власності на природні ресурси здійснюється шляхом їх вилучення або викупу. Викуп земельних ділянок з приватної власності відбувається за згодою власників.
