Правові засади управління в галузі охорони навколишнього природного середовища

6.1. Загальна характеристика управління природокористуванням і охороною довкілля та його функції.
6.2. Обліку сфері природокористування й охорони довкілля та кадастри природних ресурсів.
6.3. Екологічний моніторинг.
6.4. Стандартизація і нормування у сфері охорони довкілля.
6.5. Екологічний контроль.
6.6. Інші функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
6.7. Система та повноваження органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.

Загальна характеристика управління природокористуванням і охороною довкілля та його функції

Важливим чинником забезпечення раціонального природокористування й охорони довкілля, є державне управління у цій сфері, яке полягає у здійснені виконавчо – розпорядної діяльності уповноваженим державними органами та органами місцевого самоврядування з метою забезпечення раціонального використання природних ресурсів, їхньої охорони та дотримання вимог екологічної безпеки на основі здійснення заходів адміністративно – правового, організаційного й екологічного характеру.

Управління у сфері природокористування та охорони довкілля вважається одним з основних інститутів права довкілля. Тобто, воно представляє собою систему правових норм, які регулюють відповідні управлінські відносини.

Основним з поміж актів, що забезпечують регулювання цього виду управлінських відносин є безперечно Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища". Він крім загальних питань управління природокористуванням та охороною довкілля, визначення компетенції державних органів та органів місцевого самоврядування у цій сфері, визначає також зміст основних функцій державного управління.

Особливості держаного управління у сфері охорони й використання окремих природних ресурсів визначені у відповідних нормативно-правових актах. У Земельному кодексі це розділ 7; Лісовому кодексі – 3, 4; Водному кодексі – 2; Кодексі України про надра – З, 5, у Законі "Про тваринний світ" – розділи 2, 5, 6; Законі "Про рослинний світ" – 6, 7 і т. д. Існують нормативно-правові акти, які регулюють здійснення окремих функцій державного управління у певній сфері природокористування й охорони довкілля. Такими можна вважати Закони України "Про екологічну експертизу" та "Про екологічний аудит" тощо. Не менш вагомими тут є також підзаконні нормативно-правові акти, що мають відомчий характер.

Загалом управління у сфері природокористування та охорони довкілля передбачає регулювання відповідних відносин правовими нормами і забезпечення дотримання вимог такого законодавства шляхом здійснення систематичного контролю за використанням та охороною природних ресурсів, станом довкілля і застосування необхідних заходів впливу до порушників цього законодавства.

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" наголошує, що метою управління в галузі охорони довкілля є реалізація законодавства, контроль за дотриманням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у цій сфері. В залежності від статусу суб'єктів, що здійснюють управління у сфері довкілля виділяють державне та громадське управління. Для кожного з цих видів характерні власні методи, способи та завдання здійснення управлінської діяльності.

Основним видом вважається державне управління природокористуванням та охороною довкілля. Воно полягає у реалізації всіма уповноваженими державними органами та посадовими особами екологічної політики держави відповідно до чинного законодавства. Таке державне управління у цій сфері здійснюють Кабінет Міністрів України, органами місцевого самоврядування, а також спеціально- уповноважені на те органи з охорони довкілля й використання природних ресурсів та інші державні органи відповідно до законодавства України.

Здійснення державного управління у сфері природокористування та охорони довкілля спрямоване передусім на реалізацію екологічної функції держави, основний зміст якої визначено Конституцією України. Останній, як відомо полягає у забезпеченні екологічної безпеки і підтриманні екологічної рівноваги на території України, подоланні наслідків Чорнобильської катастрофи – катастрофи планетарного масштабу та збереженні генофонду Українського народу.

Державне управління у сфері природокористування й охорони довкілля може бути також загальним (має територіальний характер і здійснюється органами загальної компетенції) і спеціальним (здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, для яких відповідні функції є основними).

Громадське управління у цій сфері здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їхніми статутами. Переважно управлінська діяльність громадських формувань полягає в участі їх у підготовці та ухваленні екологічно значимих рішень через проведення громадської екологічної експертизи і т. п.

Крім визначених законом державного та громадського управління у сфері охорони довкілля, подекуди намагаються виділяти також виробниче (внутрігосподарське) та відомче (галузеве) управління. Перше здійснюється в межах відповідного підприємства і регулюється переважно локальними нормативно-правовими актами. Натомість друге – відомче управління є підвидом державного управління і здійснюється відомствами (міністерствами, державними комітетами, загальнодержавними службами тощо), для управління діяльністю, що пов'язана з природокористуванням чи шкідливим впливом на довкілля.

Правовими формами державного управління, що їх виділяють у сфері охорони довкілля є правотворча (ухвалення нормативно-правових та інших актів в галузі охорони довкілля); правозастосувальна (ухвалення правозастосувальних актів через які здійснюється реалізація нормативно-правових актів) та правоохоронна (застосування санкцій правових норм у випадках їх порушення).

З поміж правових форм управління виділяють оперативно-господарську (ухвалення рішень господарського характеру, які не мають правової природи) та матеріально-технічну або організаційну (забезпечення виконавців необхідними засобами для здійснення ними своїх функцій).

Методами державного управління у сфері охорони довкілля є класичні способи впливу на учасників управлінських відносин. До них належать: метод обов'язкових приписів або імперативний, рекомендаційний метод, метод санкціонувань, та метод дозволів. Поряд з організаційно-правовими методами управління у цій сфері тепер все більше застосовуються методи так званого екологічного характеру. Вони полягають у встановленні плати за використання природних ресурсів, лімітів їхнього використання, нормативів збору і розмірів зборів за використання природних ресурсів, викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, тощо.

Найбільше специфіка управління у сфері природокористування та охорони довкілля проявляється у його змісті, який достатньо повно можна з'ясувати через систему функцій управління що йому притаманні. Вони полягають у здійсненні відповідними органами державної виконавчої влади та місцевого самоврядування виконавчо-розпорядчої діяльності, що має свій зміст, мету та порядок здійснення. Такими функціями управління довкілля є: державний облік у тому числі ведення державних кадастрів природних ресурсів; просторово-територіальний устрій об'єктів природи; екологічний моніторинг; планування екологічної діяльності; екологічне прогнозування; інформування про стан довкілля; ліцензування у сфері охорони довкілля; стандартизація і нормування в галузі охорони довкілля; екологічна експертиза; екологічний аудит; екологічний контроль і нагляд; розподіл та перерозподіл природних ресурсів; вирішення спорів про право користування природними об'єктами, тощо. Усі ці функції різняться між собою системою органів, що їх здійснюють, місцем і значенням в управлінні та юридичними наслідками.