Організаційно-правове забезпечення міжнародного співробітництва у сфері поводження з відходами

Довкілля є об'єктом міжнародного значення і важливості. Забруднення не знає національних кордонів і вільно переміщається між країнами і континентами. Міжнародна спільнота визнала цей факт і зробила чимало спроб покращити стан довкілля. Відповідно до цього було прийнято ряд міжнародних документів і правових актів, у тому числі таких, що стосуються забруднення відходами.

Законодавство щодо відходів часто розрізняють за типами відходів. Міжнародні конвенції у більшості випадків стосуються радіоактивних чи небезпечних відходів, у той час як регулювання діяльності у сфері побутових відходів здійснюється на національному рівні. Однак, є декілька міжнародних конвенцій, які регулюють поводження з побутовими відходами.

Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) запроваджує спільні угоди для країн-учасниць, які регулюють транскордонне переміщення відходів, призначених для утилізації.

У період з 1984 р. по 1992 р. Рада ОЕСР затвердила вісім актів, що стосуються ідентифікації, визначення та контролю за транскордонним переміщенням відходів. Сім із них діють сьогодні та постійно оновлюються. їх основна мета – розвиток системи глобального контролю за переміщенням відходів.

Система глобального контролю має на меті полегшити торгівлю відходами, які не підлягають повторній переробці, і зробити її економічно вигідною шляхом спрощення процедур оподаткування. Якщо відходи вивозять до країн, які не є членами ОЕСР, для переробки чи кінцевого розміщення, вони не є об'єктом цієї спрощеної процедури контролю.

Лондонська конвенція є міжнародною угодою, яка була запропонована міжнародною урядовою конференцією у Лондоні у 1972 р. Конвенція вступила в силу у 1975 р. Її метою є запобігання забрудненню моря від скиду відходів та інших матеріалів, які можуть викликати загрози здоров'ю людей, завдати шкоди живим організмам чи пошкодити морське середовище існування взагалі.

У 1993 р. розпочався детальний перегляд Лондонської конвенції. У результаті у 1996 р. був прийнятий Протокол до Лондонської конвенції, який повністю замінив її.

Конвенція МАРПОЛ 73/78 є головною міжнародною конвенцією, яка охоплює захист морського середовища від забруднення кораблями як під час їх звичайної роботи, так і в непередбачуваних випадках. Вона включає дві угоди, затверджені відповідно у 1973 р. та 1978 р. і оновлена деякими виправленнями протягом наступних років. Конвенція була прийнята у 1978 р. і вступила в силу у 1983 р.

У кінці 80-х років XX ст. у промислово розвинених країнах розпочалось різке підвищення цін на розміщення небезпечних відходів. Пошуки дешевших шляхів звільнення від таких відходів призвели до того, що деякі підприємці почали кораблями вивозити небезпечні відходи до країн, що розвиваються та Східної Європи. Коли це стало відомо широкому колу громадськості, міжнародні зусилля спрямувались на обмеження такої діяльності.

В науковій праці "Optimising Markets for Recycling. Final report (approved version). The European Commission – DG Environment 07/13105/LF" зазначено, що в той час, як переробка приносить значну користь навколишньому середовищу, то це в першу чергу стосується виробничої діяльності. Найефективнішими способами збільшити обсяги переробки (і, таким чином, економічні та екологічні вигоди) є ті, які розглядають утилізацію в якості економічної діяльності і допомагають функціонувати ринку переробки. Це дослідження розглядає провалини ринку, які обмежують рівень утилізації в ЄС і пропонує політичні рішення. Визначено 10 секторів, які можуть мати найбільший потенціал для зростання переробки, зокрема: картон / папір, ПВХ, батареї, харчовий сектор відходів, враховуючи особливу увагу на ситуацію в Естонії, Фландрії, Франції, Польщі, Іспанії і Великобританії.

Базельська конвенція є міжнародною угодою, яка присвячена проблемам транскордонного перевезення небезпечних відходів та їх розміщення. Основними положеннями Базельської конвенції є мінімізація утворення небезпечних відходів до зазначеної кількості і класу небезпеки, розміщення їх якнайближче до джерела утворення, а також зменшення руху небезпечних відходів.

Упродовж першого десятиліття (1989-1999 pp.) конвенція стосувалась виключно налагодження структури для контролю транскордонного переміщення небезпечних відходів. Це дало поштовх для розвитку критерію "екологічно обгрунтоване управління відходами".

"Екологічно обгрунтоване управління відходами" означає включення всіх практичних кроків для зменшення виробництва небезпечних відходів та суворий контроль за їх складуванням, транспортуванням, обробкою, повторним використанням, вторинною переробкою, утилізацією і кінцевим розміщенням з метою захисту здоров'я людей та довкілля.

Згідно Базельської конвенції транскордонне переміщення небезпечних відходів чи інших відходів може мати місце тільки за умови попереднього укладання угоди між компетентними органами держави-експортера, держави – імпортера та держави, через яку проходитиме транзит. Кожне переміщення має супроводжуватись документом про перевезення з пункту відправлення до пункту кінцевого розміщення. Вантаження небезпечних відходів без таких документів вважається незаконним.

Базельська конвенція об'єднала регіональні особливості поводження з небезпечними відходами. До неї також були включені у 1991 р. Конвенція Бамако (вступила в силу в 1998 р.) та у 1995 р. – Конвенція Вайгані (вступила в силу в 2001 р.). Конвенція Бамако забороняє імпорт небезпечних відходів до Африки, а Конвенція Вайгані – до країн островів Тихого океану. Ці регіональні угоди частково пом'якшували недосконалості Базельської конвенції і були спрямовані на заборону експорту небезпечних відходів з Півночі на Південь. Секретаріат Базельської конвенції співпрацював із секретаріатами цих регіональних програм щодо поширення інформації про інституційні процедури діяльності.

Радіоактивні відходи є об'єктом підвищеної уваги. Неграмотне поводження з ними матиме неминучі наслідки. Незважаючи на цей загальновідомий факт, до цього часу немає широко схваленої конвенції, присвяченої проблемам радіоактивних відходів та їх вирішенню. Більшість країн ратифікували загальну конвенцію, яка висвітлює лише попереджувальні принципи стосовно управління радіоактивними відходами.

Об'єднана конвенція стала першим законним інструментом щодо безпеки поводження з відпрацьованим паливом і радіоактивними відходами. Документ вступив у силу в 2001 р.

Об'єктом конвенції є відпрацьоване паливо та радіоактивні відходи, що утворюються в результаті експлуатації цивільних ядерних реакторів або в рамках цивільних програм. Конвенція також спрямовує увагу на планування і контроль за викидами в довкілля рідких чи газоподібних речовин від регульованих радіоактивних потужностей.

Конвенція про ядерну безпеку є міжнародною угодою, яка була прийнята у Відні в 1994 р. Її метою є забезпечення правової діяльності країн-учасниць у галузі виробництва атомної енергетики з тим, щоби гарантувати високий рівень безпеки. Конвенція вступила в силу в 1996 р.

Ця конвенція є стимулюючим інструментом. Вона не вимагає забезпечувати виконання зобов'язань країнами-учасницями шляхом контролю і відповідних санкцій, базується на їх спільному інтересі досягти вищого рівня безпеки, який буде постійно розвиватись і підтримуватись.

Країни-учасниці повинні вживати відповідних заходів з тим, щоби гарантувати, що утворення радіоактивних відходів як результат діяльності атомних підприємств буде утримуватись на мінімальному рівні.

Враховуючи те, що Україна тісно співпрацює з іншими країнами та бере участь у вирішенні екологічних проблем глобального характеру, нею ратифіковані деякі вище згадані міжнародні угоди (Базельська конвенція, Конвенція про ядерну безпеку та Об'єднана конвенція). Тим самим уряд України демонструє готовність до подальшого розвитку партнерських стосунків та висловлює довіру до міжнародного співтовариства.