Правопорушення проти довкілля, як підстава екоправової відповідальності

Підставою юридичної відповідальності як відомо є правопорушення, тобто протиправне, винне діяння деліктоздатної особи, яким завдається шкода охоронюваним законом суспільним відносинам. Воно, з огляду на завдані збитки буває або шкідливим, або небезпечним. І за цією ознакою правопорушення поділяються відповідно на проступки та злочини.

Власне, для з'ясування проблеми видової класифікації заходів юридичної відповідальності, і тим самим характеристики конкретного її виду важливе значення має з'ясування юридичної природи самого правопорушення та характеру шкоди, що ним заподіяна.

Саме ці критерії вважатимуться визначальними і для характеристики усіх ознак екоправової відповідальності, як різновиду юридичної відповідальності. Тому важливо з'ясувати усі аспекти правопорушень проти довкілля, які визначають його юридичну природу. При цьому, чимало ознак, що притаманні правопорушенням у сфері охорони й використання довкілля, які відповідають критеріям, що визначені адміністративним, кримінальним чи цивільним законодавством не можуть відповідно братися до уваги, бо стосуються вже відомих традиційних видів відповідальності. Юридична природа правопорушень проти довкілля має свої особливості, що зумовлені специфікою окремих його елементів.

Нагадаємо, що елементами будь-якого правопорушення прийнято вважати: об'єкт посягання, суб'єкта, який посягає (правопорушника), а також суб'єктивну та об'єктивну сторони правопорушення. Усі ці чотири елементи у сукупності формують склад правопорушення, яке й виступає загалом підставою юридичної відповідальності.

З перелічених елементів складу правопорушення на юридичну природу правопорушень проти довкілля суттєвий влив мають лише особливості об'єкта та об'єктивної сторони правопорушення. Елементи суб'єктивного плану (суб'єкт і суб'єктивна сторона) не є визначальними для характеристики цієї підстави відповідальності і не можуть братися до уваги при з'ясуванні його юридичної природи, бо якісь відмінності у порівнянні з такими ж ознаками інших видів правопорушень тут відсутні.

Об'єктом правопорушення в теорії права вважаються певні блага, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння деліктоздатної особи. Це можуть бути будь-які явища об'єктивної дійсності, які виступають об'єктами правових відносин, тобто різноманітні матеріальні та нематеріальні цінності (особисті чи соціальні).

У правопорушеннях проти довкілля об'єктом завжди виступатиме довкілля загалом, як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, або ж окремі його складові: природні ресурси; природні території та об'єкти, що підлягають особливій охороні; здоров'я і життя людей. Саме на пошкодження чи знищення цих благ спрямовується діяння суб'єкта правопорушення. І ця обставина матиме вирішальне значення для відмежування правопорушень проти довкілля від інших видів правопорушень, що вчиняються у сфері охорони й використання довкілля.

Об'єктом посягання останніх є зазвичай не саме довкілля чи його елементи, а порядок охорони й експлуатації природних ресурсів, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, а також відносини щодо охорони життя й здоров'я людей. Адже відомо, що правові відносини складаються не лише стосовно об'єктів матеріального світу, а й з приводу якогось визначеного законом порядку. І у цьому випадку об'єктом правопорушення вважатимуться охоронювані законом суспільні відносини.

Відповідне визначення об'єкта правопорушення характерне для так званих охоронюваних правовідносин. Зокрема, у кримінальному праві об'єкт злочину подається, як "охоронювані кримінальним законом суспільні відносини". А об'єкт адміністративного проступку визначається у підручниках з адміністративного права майже аналогічно.

Тому в усіх випадках, коли об'єктом посягання є вже існуючі правовідносини, тобто коли йдеться про дотримання встановленого законодавством порядку, правопорушення за своєю юридичною природою матиме дисциплінарний, адміністративний чи кримінальний характер. І у кожному конкретному випадку наступатиме відповідний вид юридичної відповідальності: дисциплінарна, адміністративна чи кримінальна.

Та обставина, що у правопорушеннях проти довкілля об'єкт визначається безпосередньо як певні блага на пошкодження яких спрямоване протиправне посягання не означає, зовсім, що до вчинення самого правопорушення були відсутні будь-які правові стосунки між потенційним правопорушником та довкіллям. Вони насправді теж існували, але у формі так званих абсолютних правовідносин.

Суть цих правових стосунків полягає у тім, що вони базуються на абсолютних суб'єктивних правах та обов'язках. Зокрема для права довкілля такими абсолютними суб'єктивними правами вважатимуться право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, а абсолютний суб'єктивний обов'язок випливає з норми ст. 66 Конституції України про не заподіяння шкоди природі та обов'язку її відшкодувати.

У таких абсолютних правовідносинах суб'єктивне право охороняється від усіх і кожного й при цьому кореспондуючий юридичний обов'язок також покладається на усіх і кожного. При цьому сам по собі абсолютний юридичний обов'язок є пасивним. Суб'єкт зобов'язаний утримуватись від порушення чужого абсолютного суб'єктивного права. Тобто, не дотримання кожним свого абсолютного суб'єктивного обов'язку призводить до правопорушення, об'єктом якого власне і є ті блага щодо яких існує абсолютне суб'єктивне право.

Крім об'єкта правопорушення, проти довкілля, що безпосередньо позначається на юридичній його природі, не менш вагоме значення для класифікації заходів юридичної відповідальності має також характер шкоди, що завдається цим правопорушенням. І важливо відзначити, що тут теж існують достатні підстави аби виділити у складі об'єктивної сторони правопорушення чимало відповідних особливостей, які суттєво впливають на характер юридичних санкцій, що застосовуються до правопорушника.

Однією з особливостей шкоди, що настає в результаті вчинення правопорушення проти довкілля є те, що на відміну від інших правопорушень де шкода завдається охоронюваним законом правам та інтересам відповідних осіб чи державі, тут вона заподіюється безпосередньо довкіллю. Тобто, основний негатив неправомірної поведінки позначається не на порядку використання й охорони природних ресурсів, а на стані самих природних ресурсів, чи інших природних компонентів довкілля.

Не менш визначальною ознакою шкоди завданої довкіллю може вважатися також і обставина, що реальні збитки спричиненні правопорушенням проти довкілля об'єктивно не піддаються підрахункам відразу за фактом його вчинення. їхній негативний характер як і шкода завдана довкіллю можуть проявитися лише зі спливом відповідного часу, подекуди достатньо тривалого.

Нерідко шкода, що завдається деяким компонентам довкілля взагалі може стати для них фатальною. Такі об'єкти не можна відновити у попередньому стані, як і не можливо компенсувати традиційними цивільно-правовими методами шкоду завдану в результаті їхнього зникнення.

Шкода завдана довкіллю загалом чи окремим його компонентам в результаті правопорушення проти довкілля не піддається оцінці за тими правилами, що визначенні цивільним законодавством (ст. 22 ЦК України).

Реальні збитки від такої шкоди не можуть покриватися лише витратами, що необхідні для відновлення пошкодженого об'єкта природи. А так звана упущена вигода або неотриманні доходи абсолютно не властиві для цього виду шкоди. Бо не можна планувати їх отримання від об'єктів, які не перебувають у системі майнових правовідносин.

Отже, шкода, що завдається довкіллю внаслідок правопорушень проти довкілля за своїм характером та сутністю є відмінною від шкоди яка настає за фактом вчинення адміністративних, кримінальних чи майнових правопорушень у сфері використання й охорони природних ресурсів. Вона обчислюється за спеціальними правилами, які визначені законодавством про довкілля, відповідно до методики обчислення розміру шкоди або ж за спеціальними таксами, які встановлюються для відшкодування шкоди завданої об'єктам природи. І це ще один з чинників, які зумовлюють особливий характер заходів юридичної відповідальності за порушення проти довкілля. Останнє таким чином засвідчує існування у системі юридичної відповідальності самостійного її різновиду екоправової відповідальності.

Закон "Про охорону навколишнього природного середовища", що був ухвалений наприкінці минулого століття, навіть попри останні зміни до нього не зумів легально відобразити концептуальні засади юридичної відповідальності за правопорушення проти довкілля. Обраний ним загальний напрямок "відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища (ст. 68)" логічно визнає легітимними лише традиційні види такої відповідальності –дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну. Що ж стосується застосування спеціальних санкцій, які передбачені за порушення проти довкілля, то законодавець тут не спромігся подолати усталені стереотипи і залишив поза увагою об'єктивно існуючий вид юридичної відповідальності – екоправову відповідальність. Існує разом з тим надія, що реформа законодавства яке покликане регулювати відносини у сфері довкілля та приведення у відповідність з Конституцією України Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" найближчим часом зможе усунути цю законодавчу прогалину.