Міжнародне право довкілля

10.1. Поняття міжнародного права довкілля та його функції.
10.2. Джерела міжнародного права навколишнього середовища.
10.3. Принципи міжнародного права довкілля.
10.4. Міжнародно-правова охорона окремих об'єктів довкілля.
10.5. Діяльність міжнародних організацій, органів та конференцій в сфері довкілля та їх роль в розвитку міжнародного права довкілля.
10.6. Судовий інституційний механізм міжнародного права довкілля.
10.7. Міжнародне екологічне право і співробітництво України в екологічній сфері.
10.8. Екологічне право України на шляху до Європейського Союзу: питання адаптації.
10.9. Контрольні питання і завдання.

Поняття міжнародного права довкілля та його функції

Друга половина XX століття позначалась розширенням міждержавного співробітництва у сфері охорони довкілля. Активний поступ науково-технічного прогресу та інтенсивність природокористування зумовили необхідність координації дій для вирішення екологічних проблем усіх держав. Швидкоплинні кліматичні зміни, стихійні лиха та не прогнозовані екологічні катастрофи, а також природо споживчий характер господарювання, темпи якого значно випереджають період відтворення, потребували вироблення єдиної правової політики в площині міжнародного права.

В розпорядженні сучасних міжнародно-правових інституцій існують достатньо розвинуті та дієві юридично-процедурні механізми, які здатні забезпечити належний правопорядок у цій сфері, і тим самим уникнути гостроти екологічних проблем та нейтралізувати глобальні виклики цивілізаційного поступу. Елементами такого механізму вважаються відповідні принципи та норми, які об'єднані спільним предметом правового регулювання і формують тим самим міжнародне право довкілля, як окрему галузь міжнародного права.

На сьогодні в науці міжнародного права існує достатньо стійка позиція щодо сформованості такої галузі міжнародного права, адже це відповідає усім умовам, ознакам та критеріям, що визначені міжнародно-правовою доктриною для визнання певної системи правових норм та принципів самостійною галуззю. Найважливішими з них є:

• самостійний характер відносин, що виникають між суб'єктами міжнародного права у сфері охорони довкілля, у тому числі й такі їх риси як постійність, тривалість, послідовність, планомірність та поступальний розвиток;
• інтенсивність та масштабність міждержавного співробітництва, поява нових об'єктів екологічних правовідносин на рубежі ХХ-ХХІ ст.;
• динаміка зростання питомої частки міжнародних договорів та угод у цій сфері та у сукупному нормативному масиві міжнародного права;
• виокремлення та формування спеціальних принципів охорони довкілля та безпосередній їх зв'язок із загальновизнаними принципами сучасного міжнародного права;
• функціонування права довкілля, як в якості самостійної галузі в системі внутрідержавного права,
• посилення ролі норм міжнародного права довкілля у системі міжнародного регулювання, та його вплив як на окремі галузі, так і міжнародне право в цілому;
• формування всесвітньої системи екологічної безпеки як умови майбутнього існування людства;
• метою міжнародного права довкілля є забезпечення гармонійного співіснування та розвитку людини, суспільства та довкілля.

Отже, міжнародне право довкілля – це система принципів і норм, що сформувалися у процесі співробітництва між державами та іншими суб'єктами міжнародного права в сфері охорони довкілля, раціонального природокористування, збереження й відтворення природних ресурсів та покликані забезпечити належний рівень екологічної безпеки.

Міжнародне право довкілля належить до тих галузей міжнародного права, які є порівняно "молодими" галузями міжнародного права. Воно разом з міжнародним космічним правом, правом міжнародної безпеки, міжнародним правом прав людини, пов'язані між собою не лише часом становлення і розвитку, а й спільними об'єктами правового регулювання. Разом з тим наявність суміжних чи подібних інститутів та норм у цих галузях міжнародного права не можна розглядати як дублювання у правовому забезпеченні, оскільки нормами їх регулюються різні аспекти відносин щодо однакових об'єктів, а подекуди застосовуються також різні методи правового регулювання.

Основними завданнями, що їх виконання покликане забезпечити міжнародне право довкілля є:

– забезпечення ефективної співпраці держав на всіх рівнях міждержавного співробітництва;
– забезпечення виконання державами та іншими суб'єктами міжнародного права взятих на себе зобов'язань в сфері охорони природи та раціонального природокористування;
– формування всесвітньої системи міжнародної екологічної безпеки;
– кодифікація та універсалізація норм та принципів охорони й використання довкілля;
– посилення ролі та значення доктринальних напрацювань у сфері міжнародного права довкілля та заохочення діяльності в цій сфері міжнародних неурядових організацій;
– формування системи міжнародних стандартів екологічних прав людини;
– сприяння конструктивному діалогу при вирішенні спірних питань еколого-правового характеру.

Функціональна сфера міжнародного права визначається як колом зазначених завдань, так і основними напрямками його впливу на поведінку суб'єктів міжнародного права. Класичними функціями будь- якої галузі права вважаються регулятивна, охоронна та захисна. І саме цими функціями охоплюється регулювання відносин в сфері охорони довкілля та його захисту від негативного впливу найрізноманітніших чинників в узагальненому вигляді. Окрім цього, в процесі міждержавного співробітництва та діяльності міжнародних організацій, послідовно та планомірно формується та удосконалюється нормативно-правова база міжнародного права довкілля. Такий напрямок діяльності є способом реалізації нормотворчої функції.

Паралельно із нормотворчою функцією ця галузь міжнародного права виконує системоформуючу функцію, оскільки діяльність суб'єктів міжнародного права з кінця XX ст. спрямована не лише на вирішення окремих епізодичних моментів в сфері охорони довкілля, а й має на меті формування системи стандартів та норм загального характеру, які б не були необмежені простором і часом чинності. Міжнародне право довкілля забезпечує стабільність міждержавного еколого-правового співробітництва й функціонування міжнародних спеціалізованих інституцій. Воно дає змогу координувати дії держав, спрямовані на здійснення запобіжних заходів протидії негативному впливу на довкілля шляхом консолідації й об'єднання їхніх зусиль. Тим самим, ця галузь права виконує функції стабілізації, координації та консолідації.

Важливими в організаційно-правовому плані є комунікативна й інформаційна функції, а також функція прогнозування. Саме вони забезпечують тісний та оперативний зв'язок при вирішенні будь-яких питань міждержавного співробітництва у сфері охорони довкілля. А отже, оперативність правового регулювання норм цієї галузі визначатиметься тим, наскільки міжнародне право довкілля ефективно виконуватиме притаманні йому функції.