Принципи міжнародного права довкілля

Кожна держава, здійснюючи правове регулювання національної системи охорони й використання довкілля – повинна дотримуватись загальновизнаних принципів та норм сучасного міжнародного права. Зазвичай ці принципи, що сформульовані в Статуті ООН, Декларації 1970 р. та Заключному Акті НБСЄ 1975 р. повністю відповідають меті та завданням міжнародного права довкілля та сприяють ефективному їх виконанню. Водночас, на їхній основі відбувається процес формування низки засад, які мають спеціальний або галузевий характер.

Вперше принципи цієї галузі міжнародного права були сформульовані у 1972 р. в Стокгольмі на Конференції ООН щодо проблем довкілля. У її роботі взяли участь представники 114 держав, спеціалізованих установ ООН, та міжнародних організацій як урядових так і міжурядових. Тут були ухваленні Декларація принципів, План дій та Резолюція про організаційні та фінансові заходи.

У подальшому положення Стокгольмської конференції були розвинуті Конференцією ООН щодо довкілля та розвитку 1992 р. в Ріо- де-Жанейро яка ухвалила відповідну Декларацію де було зафіксовано 27 принципів.

Зокрема, у Декларації 1992 р. знайшли своє відображення наступні принципи:

– людина – центральна ланка в діяльності по забезпеченню стійкого розвитку, гармонія людини з природою;
– виключне право держави на розробку власних ресурсів не завдаючи шкоди навколишньому середовищу інших держав та районам, що знаходяться за межами їх національної юрисдикції;
– рівнозначна турбота як про нинішнє, так і про майбутнє покоління;
– захист навколишнього середовища як невід'ємна частина розвитку;
– викорінення бідності як необхідна умова стійкого розвитку;
– особлива увага на потребах країн що розвиваються, та країн найбільш вразливих в екологічному плані;
– збереження, захист та відновлення чистоти та цілісного характеру екосистеми Землі;
– скорочення масштабів нераціональної практики, виробництва та споживання;
– нарощування національного потенціалу для забезпечення стійкого розвитку за рахунок поглиблення науково-технічного співробітництва;
– доступ до інформації щодо навколишнього середовища, участь у прийнятті рішень та ефективний доступ до судових розглядів;
– розробка та прийняття ефективних законодавчих актів в сфері навколишнього середовища;
– створення сприятливої та відкритої міжнародної економічної системи, здатної ефективно протистояти проблемам навколишнього середовища;
– забезпечення ефективності міжнародно-правової відповідальності за екологічні правопорушення;
– протидія діяльності щодо переміщення речовин, які завдають шкоди навколишньому середовищу та є шкідливими для здоров'я людини;
– вжиття запобіжних заходів спрямованих на відвернення негативного впливу на навколишнє середовища;
– інтернаціоналізація екологічних витрат із застосуванням принципу "забруднювач платить";
– оціночний характер діяльності щодо якої існує ймовірність негативного впливу на навколишнє середовище;
– інформування про стихійні лиха та інші надзвичайні ситуації, міжнародна допомога потерпілим;
– повідомлення про заходи, які можуть мати негативні транскордонні наслідки;
– важлива роль участі жінок в раціональному використанні навколишнього середовища участь молоді та формування системи глобального партнерства;
– роль корінного населення в раціональному використанні та покращенні національного середовища, використання їх знань та традиційної практики;
– забезпечення захисту життєвого середовища пригнічених народів, захист природи під час війни;
– взаємозв'язок та нероздільність миру; розвитку та охорони навколишнього середовища;
– вирішення всіх екологічних спорів мирним шляхом;
– співробітництво в дусі доброї волі і партнерства з метою забезпечення дії проголошених принципів.

У березні 1995 р. в рамках ООН було ухвалено проект Міжнародного пакту щодо довкілля навколишньому середовищу і розвитку, який містить 75 статей. В основу проекту покладено положення Стокгольмської декларації 1972 р., Декларації Ріо-де-Жанейро 1992 р., та Всесвітньої хартії природи 1982 р. Розроблений фахівцями Міжнародного союзу охорони природи та Міжнародною радою щодо права довкілля, пакт не лише визначає основні принципові засади міждержавного співробітництва, а й практично забезпечує кодифікаційний процес міжнародного права довкілля як галузі. В проекті вказано наступні принципи:

– забезпечення дотримання екологічних прав людини, закріплених на найвищому законодавчому рівні;
– недопустимість заподіяння транскордонної шкоди;
– раціональне використання природних ресурсів;
– недопустимість радіоактивного забруднення навколишнього середовища;
– охорона та захист екологічних систем світового океану;
– заборона військового чи будь-якого іншого шкідливого використання засобів впливу на природне середовище;
– забезпечення екологічної безпеки;
– міжнародно-правова відповідальність держав за шкоду, завдану природному середовищу.