Міжнародно-правова охорона окремих об'єктів довкілля

Одним з основних завдань міжнародного права довкілля є охорона природних об'єктів, що перебувають в сфері безпосередньої юрисдикції міжнародного права. Передусім, це атмосферне повітря, екосистема Світового океану, тваринний та рослинний світ.

Атмосферне повітря. Тут основним міжнародно-правовим документом, що визначає головні шляхи та зміст протидії негативному впливу антропогенного та природного чинників на атмосферу або ж подолання його наслідків є Конвенція про транскордонне забруднення повітря на великі відстані від (1979 р.), розроблена Європейською економічною комісією ООН на вимогу Норвегії та Швеції. Учасники Конвенції зобов'язались запобігати забрудненню повітря, поступово скорочуючи та обмежуючи викиди, що спричинили транскордонне забруднення повітря. З цією метою визначено такі базові засади співробітництва як:

– обмеження, скорочення та запобігання забрудненню повітря;
– проведення ефективної політики та стратегії протидії забруднюючим викидам із врахуванням зусиль, що докладаються на національному та міжнародному рівнях;
– обмін інформацією щодо стану повітря та проведення на ранніх стадіях консультацій з метою уникнення та попередження негативного впливу діяльності однієї сторони на екологічну ситуацію на території іншої.

Після набуття Конвенцією чинності (1983 р.) з метою подальшого розвитку її положень було ухвалено 8 додаткових протоколів, які регламентують зобов'язання держав щодо скорочення викидів шкідливих речовин в атмосферу, зокрема:

– Женевський протокол про довгострокове фінансування щодо моніторингу та оцінки транскордонного переносу атмосферних поллютантів від 1984 р.;
– Хельсінський протокол про скорочення викидів сірки на 30% від 1985 р.;
– Протокол про боротьбу з легкими викидами оксидів азоту від 1988 р. (Софія);
– Женевський протокол про легкі органічні сполуки 1991 р.;
– Протокол про подальші скорочення викидів сірки 1994 р. (Осло);
– Протокол по важких металах 1998 р.;
– Протокол по стійких органічних забруднювачах 1998 р.;
– Протокол по зниженню закислення, евтрофікації та концентрації тропосферного озону 1999 р.

У 1985 р. було ухвалено Віденську Конвенцію щодо захисту озонового шару (набрала чинності у 1988 р.). Вона має на меті вироблення заходів для захисту довкілля та здоров'я людей від шкідливого впливу наслідків людської діяльності, здатної порушити озоновий шар. Через два роки (1987 р.) підписано Монреальський протокол щодо речовин, які руйнують озоновий шар. Тут передбачено 50% скорочення використання найбільш поширених хлор/фтор вуглеводів та обмеження використання окремих речовин галогенів. Натомість тісне співробітництво держав в рамках Конвенції зумовили потребу внесення до протоколу декількох поправок в результаті чого кількість хімічних сполук щодо яких встановлюються обмеження істотно зросла. Зокрема, це поправка 1990 р. (Лондон), 1992 р. (Копенгаген), 1995 р. (Відень), 1997 р. (Монреаль), 1999 р. (Пекін). На початок 2000 р. система обмежень охопила понад 90 хімічних сполук.

У 1992 р. в Ріо-де-Жанейро ухвалено так звану рамкову Конвенцію ООН про зміну клімату (набрала чинності у 1994 р.). Основне її призначення полягає в тому, щоб забезпечити збалансований викид парникових газів в атмосферу на рівні, який би не перевищував небезпечної межі, з досягненням якої виникає загроза втрати кліматичної рівноваги. Конвенція передбачає зобов'язання держав щодо обміну інформацією про заходи, які вони застосовують реагуючи на зміну клімату, надання національних кадастрів антропогенних викидів, розробку та затвердження програм, що передбачають наслідки зміни клімату. З метою посилення дії конвенції у 1997 р, підписано Кіотський протокол (набрав чинності в лютому 2005 р.). За цим протоколом на держави покладено зобов'язання, про скорочення в період з 2008 по 2012 pp. викидів парникових газів на 5% нижче за рівень 1990 р.

Екосистема Світового океану. Питання щодо охорони Світового океану стали складовою частиною діяльності ООН в процесі кодифікації міжнародного морського права. Починаючи з 1958 р. було ухвалено 4 конвенції: Конвенція Про територіальне море та прилеглу зону, Конвенція про відкрите море, Конвенція про рибальство і охорону живих ресурсів відкритого моря та Конвенція про континентальний шельф. У 1982 р. ухвалено Конвенцію ООН з морського права, яку за правовою природою, структурою та змістом можна вважати Міжнародним морським кодексом.

Чимало заходів міжнародної спільноти спрямовано на захист Світового океану від забруднення. Ще у 1954 році було розроблено та ухвалено першу багатосторонню міжнародну Конвенцію щодо запобігання забрудненню моря нафтою. В подальшому поправки до цієї Конвенції коригували зобов'язання її учасників із максимальним врахуванням інтересів як перевізників так і прибережних держав, забезпечуючи при цьому їх відповідність нормам і принципам міжнародного права. У 1969 році укладено Брюссельську Конвенцію про втручання у відкритому морі у випадках аварій, що призводять до забруднень нафтою та Конвенцію про цивільну відповідальність за шкоду, завдану нафтовими забрудненнями. У цьому ж напрямку були ухвалені Конвенція щодо запобігання забрудненню моря викидами відходів та інших матеріалів (1972 р.), Лондонська Конвенція про запобігання забрудненню з суден (1973 р.), Базельська Конвенція про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних відходів та їх вилученням (1990 р.) та міжнародна Конвенція щодо забезпечення готовності суден на випадок забруднень нафтою, боротьби з ними та співробітництва (1990 р.).

Крім універсальних норм, спрямованих на протидію руйнуванню екосистеми Світового океану, вагома роль тут належить регіональним угодам, з допомогою яких розвиваються та посилюються положення угод глобального характеру. Такими є Угода Про співробітництво щодо запобігання забрудненню вод Північного моря (Бонн 1969 р.), Конвенція про охорону Середземного моря від забруднень 1976 р., Конвенція про охорону морського середовища та прибережних зон південно-східної частини Тихого океану 1981 р., Конвенція щодо охорони морського середовища Червоного моря та Аденської затоки 1982 р., Конвенція про охорону і освоєння морського середовища Великого Карибського регіону 1983 р., Конвенція по охороні середовища північно-східної Атлантики 1992 р., Конвенція по захисту морського середовища Балтійського моря 1992 р.; Чорного моря 1992 р.; Персидської та Османської затоки 1978 р., Конвенція про співробітництво в сфері захисту та розвитку морського та прибережного середовища районів західного та центрального африканського регіонів 1981 р.

Рослинний та тваринний світ. Ці об'єкти довкілля є найбільш вразливими з огляду на економічні інтереси суспільства. Гострота проблеми особливо відчувається на початку XXI ст.

Тут міжнародно-правові акти в найбільш загальному вигляді можна звести до трьох груп. Першу формують ті, які регулюють спільні питання охорони тваринного й рослинного світу, а другу і третю, відповідно, відносини з охорони рослинного і тваринного світу.

Основними у першій групі є Конвенція про збереження фауни і флори в їх природному стані 1933 р., Конвенція про охорону природи та збереження тваринного світу в Західній півкулі 1940 р., Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої флори та фауни, які перебувають під загрозою зникнення 1973 р., Конвенція про охорону дикої фауни і флори та природного середовища їх перебування і Європі 1978 р., Конвенція про охорону природи в південній частині Тихого океану 1986 р., Конвенція про болотисто-водні угіддя, які мають міжнародне значення головним чином як місце перебування водоплавних птахів 1971 р. Найбільш комплексно із врахуванням попереднього досвіду співробітництва, характеру існуючих проблем та перспектив їх вирішення держави узгодили свої позиції в Конвенції про біологічну різноманітність 1992 р. Тут зокрема, наголошується, що збереження біологічної різноманітності є загальний і основним завданням міжнародної спільноти.

Другу групу формують договори та угоди щодо охорони рослинного світу. В 1992 р. відбулася Конференція ООН з навколишнього середовища та розвитку яка схвалила Принципи для глобального консенсусу щодо раціонального використання, збереження та освоєння всіх видів лісів. У 1951 р. ухвалено Міжнародну Конвенцію щодо захисту рослин, а в 1959 р. укладено Угоду про співробітництво в застосуванні карантину рослин, а в та їх охороні від шкідників. Ще пізніше (1983 р.) була ухвалена Міжнародна Угода про тропічну деревину.

Нарешті, до третьої групи належать договори щодо охорони та захисту тваринного світу. Найбільш важливими тут є Конвенція про охорону мігруючих видів диких тварин 1979 р., європейська Конвенція щодо захисту тварин при міжнародних перевезеннях 1968 р., Міжнародна Конвенція про регулювання китобійного промислу 1946 р., Угода про збереження білих ведмедів 1973 р., Міжнародна Конвенція про охорону птахів 1950 р., Конвенція про охорону тюленів Антарктики 1972 р., Конвенція про збереження лосося в північній частині Атлантичного океану 1982 р., Міжнародна Конвенція про збереження атлантичного тунця 1979 р., Вашингтонська Конвенція про збереження ресурсів минтаю і управління ними в центральній частині Беринговою моря 1994 р., Угода про охорону малих китів Балтійського і Середземного морів 1992 р., тощо.