Судовий інституційний механізм міжнародного права довкілля

Як і інші сфери міжнародних стосунків, відносини в сфері природокористування та охорони довкілля не позбавлені ситуацій, що породжують конфлікти і суперечки. Більше того, загострення екологічних проблем на сучасному етапі розвитку суспільства, нехтування екологічними інтересами інших держав призводить до ускладнення міжнародних стосунків, та трансформації проблем еколого-правового характеру у політичну площину.

На теперішній час спори щодо питань довкілля вирішуються в загальному порядку і з використанням міжнародних судових механізмів, як універсального, так і регіонального характеру. Значна частина роботи припадає на долю Міжнародного суду ООН. На ранніх етапах розвитку міжнародного права довкілля Міжнародний суд ООН розглядав екологічні справи на загальних засадах і, як правило, в контексті розгляду інших спорів. Пожвавлення міжнародної еколого- правової діяльності наприкінці 80-х та початку 90-х pp., зростання в загальному масиві справ, пов'язаних з довкіллям зумовили об'єктивну необхідність формування окремої структурної одиниці в складі Міжнародного суду ООН, яка б займалася вирішенням екологічних спорів. У 1993 р. було утворено постійну Палату (Камеру) з питань охорони довкілля в складі семи постійних суддів Міжнародного суду ООН.

Поряд із діяльністю Міжнародного суду в сфері міжнародного права довкілля задіяні чисельні арбітражі та комісії, які створюються на підставах, передбачених міжнародними договорами. Такими є, зокрема, Міжнародна комісія з охорони р. Мозель від забруднення, створена за взаємною згодою Люксембурга, ФРН та Франції у 1961 р., Міжнародна комісія щодо захисту р. Рейн від забруднення 1963 р. тощо.

Екологічні спори значно розширили сферу діяльності Постійного арбітражного суду, створеного ще Гаазькою мирною конференцією 1899 р. У 2001 та 2002 р.р. схвалено Факультативні правила для арбітражного вирішення спорів щодо природних ресурсів і навколишнього середовища та відповідно Факультативні правила для проведення погоджувальних процедур у таких спорах. Значна кількість екологічних спорів розглядається третейськими судами та трибуналами, які створюються за принципом ad hoc у відповідності до конвенційних положень.

Починаючи ще з 80-х pp. минулого століття фахівцями міжнародного права довкілля пропагувалась ідея створення Міжнародної судової інстанції, яка б спеціалізувалася лише на вирішенні екологічних спорів. Така можливість з'явилась після Конференції 1992 р. в Ріо-де-Жанейро. І вже в листопаді 1994 р. у Мехіко в статусі неурядової організації було утворено Міжнародний суд екологічного арбітражу та примирення (Міжнародний екологічний суд) у складі 29 правників- екологів із 24 країн.

Статут Міжнародного екологічного суду формувався на трьох сесіях, впродовж 1994-1996 pp. Компетенція суду є досить широкою і діє він як третейський орган. Суд розглядає справи, що виникають як між суб'єктами міжнародного права, так і за участю фізичних чи юридичних осіб. Рішення ухвалюється в складі колегії із трьох чи іншої непарної кількості суддів, які обираються сторонами.

Міжнародний екологічний суд виконує функції примирення, арбітражу та дає консультативні висновки. Основними формами організації його роботи є:

– еколого-правовий аналіз спірної ситуації та надання сторонам за їх проханням юридичних консультацій;
– застосування процедур примирення сторін спору;
– здійснення за бажанням сторін власне арбітражного процесу із винесенням рішення, яке сторони попередньо погодились визнати обов'язковим.

Розглядаючи спір та ухвалюючи рішення суд керується не лише нормами міжнародного права, а й нормами національного законодавства, беручи до уваги також судові й дипломатичні рішення.

У 2004 р. створено ще одну неурядову міжнародну асоціацію – Форум суддів країн Європейського Союзу з довкілля. Він забезпечує тісну співпрацю національних судів та міжнародних судових інституцій, сприяє підвищенню кваліфікації судців та поширенню еколого- правової інформації й досвіду з розгляду екологічних спорів.