< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Спеціальна методика розвитку словника

Поняття та значення словникової роботи

О. Р. Лурія визначав слово як основний елемент мови. Слово позначає речі, слово виділяє ознаки, дії, відношення. Слово об'єднує об'єкти у відомі системи, інакше кажучи кодує наш досвід. Слово – це особлива форма віддзеркалення дійсності.

Роль слова як найважливішої одиниці мови та мовлення, його значення у психічному розвитку дитини визначають місце словникової роботи в загальній і спеціальній системі роботи з формування та розвитку мовлення дошкільників.

Сукупність слів, які є у складі будь-якої мови, називають лексикою. Запас слів, словник, яким володіє людина, називають лексиконом.

У методиці словникова (або лексична) робота розглядається як цілеспрямована педагогічна діяльність, яка забезпечує активне засвоєння словникового складу рідної мови. Розвиток словнику розуміють як подовжений процес кількісного накопичення слів, засвоєння їх соціально закріплених значень і формування уміння використовувати їх у конкретних умовах спілкування.

Слово забезпечує зміст спілкування. Вільне усне (і писемне) мовлення спирається насамперед на володіння достатнім словниковим запасом.

Для розкриття сутності та значення словникової роботи необхідно звернутися до методологічних основ характеристики слова, його ролі у мові та мовленні.

З фізіологічної точки зору (за І. П. Павловим) слово є універсальним засобом сигналізації, це умовний рефлекс, це „сигнал перших сигналів”. Його сила міститься в тому, що воно відразу дає загальне уявлення про предмет і відсуває на другий план безпосередні враження. Це дає можливість набагато швидше та точніше орієнтуватися в явищах.

Перетворення слова на сигнал однорідних, але різних предметів даних у різних ситуаціях, тобто в сигнал другої системи, потребує певної кількості повторень одних і тих самих дій, різноманітних предметів і обставин при збереженості постійних основних ознак. Перетворення слова у дитини на 2-гому році життя з сигналу першої системи в сигнал другої системи забезпечується не стільки вимовою цього слова дитиною, скільки життєвим досвідом, практикою спілкування.

Засвоєння слова є утворення тимчасового нервового зв'язку між ним та образом об'єкта реального світу. Але слово тільки тоді стає замінником реального предмета, коли в його основі є конкретні уявлення. Іноді буває, що дитина запам'ятовує слово, але не співвідносить його з дійсністю. У цьому випадку порушується зв'язок між першою і другою сигнальними системами і спотворюються її (дитини) уявлення про навколишню дійсність. Фізіологічна сутність слова обумовлює такий принцип у навчанні мови і мовлення, як наочність.

У лінгвістиці виділяють такі обов'язкові властивості слова, як фонетична вираженість, граматичне оформлення, семантична валентність, тобто наявність значення та здібність слова поєднуватися з іншими словами. А отже, оволодіння словом відбувається у єдності його лексичного, граматичного значень і мовної форми (звукової, морфологічної) на основі активного використання у мовленні.

Головною особливістю слова є єдність його лексичного та граматичного значень. Лексичне значення – це згустки людських знань про певні сторони дійсності, без їх засвоєння неможливе оволодіння мовленням як засобом спілкування та знаряддям мислення. У ньому вбачають співвідношення наочних образних компонентів слова з абстрактними, які узагальнюють у різних словах різне. Людина користується словами, вибираючи одне з можливих значень. Реальне використання слова завжди є процесом відбору необхідного значення з цілої системи альтернатив.

З психологічної точки зору значення є узагальнення, яке виражає поняття. Саме у значенні слова полягає єдність мовлення та мислення. Значення є необхідною констатуючою ознакою самого слова. Значення слова є „єдність узагальнення та спілкування, комунікації і мислення” (Л. С. Виготський). Узагальнюючи предмети, слово є знаряддям абстракції, а узагальнення є найважливіша операція свідомості. Значення слова виявляється одночасно мовленнєвим і інтелектуальним феноменом. Погляд на слово як на „феномен мислення” визначає своєрідність і роль словникової роботи з дітьми. Вона тісно пов'язана з розвитком пізнавальної діяльності, з накопиченням уявлень про навколишнє життя, з формуванням елементів понятійного мислення.

Значення слова має складну структуру. З одного боку, слово є позначенням певного предмета, співвідноситься з конкретним образом предмета; з другого боку, слово узагальнює сукупність предметів. На значення слова здійснює вплив зв'язок з іншими словами: сумний час, веселий час, короткий час, час мрій. Слово набуває відтінків значення в залежності від контексту, від ситуації мовлення, від відношення того, хто говорить (Він перейшов вулицю; Він перейшов кордон; Він перейшов усякі межі; Він перейшов на другий курс – слово перейшов набуває різні відтінки значення в залежності від контексту).

Слово набуває різного значення та в залежності від інтонації. Слово прекрасно може означати вищу ступінь схвалення, іронію, сарказм у залежності від інтонації.

Потрібно розрізняти значення та смисл слова. Смисл це зміст слова у мовленні, у певному контексті. Слово у мовленні може набувати різних смислових і емоційних відтінків у залежності від свого поєднання з іншими (наприклад, значення слова „легкий” у словосполученнях: легкий вантаж, легкий характер, легкий вітерець, легкий одяг). Значна роль у зміні смислу слова у мовленні належить також інтонації, з якою воно вимовляється.

Слова у мові існують не ізольовано одне від одного. Вони становлять єдину лексичну систему. Кожна лексична одиниця цієї системи пов'язана різними відношеннями з іншими одиницями як за значенням, так та за формою (синонімічні, антонімічні зв'язки, тематичні та лексико-граматичні групи). Місце слова визначається також його багатозначністю, поєднанням із іншими словами. Під час засвоєння лексики ці зв'язки починають взаємодіяти. Навколо кожного слова формуються смислові (семантичні) поля („вербальні сіті”). Оволодіння словом одночасно є процесом його „обростання” лексичними зв'язками з іншими словами. В результаті діти засвоюють і самі слова, і системні зв'язки між ними.

Дитина лише тоді буде засвоювати значення слова, коли воно буде використовуватися у словосполученнях, реченнях, зв'язному висловлюванні.

Отже, для з'ясування сутності словникової роботи важливо підкреслити, що значення слова можна визначити на основі встановлення трьох сторін:

  • 1) співвіднесеності слова з предметом;
  • 2) зв'язку слова з певним поняттям;
  • 3) співвіднесеності слова з іншими лексичними одиницями в середині лексичної системи мови.

Під час корекції мовленнєвого недорозвинення розвиток словникового запасу вважається першочерговим завданням навчання дітей із ПМР. Оволодіння словником є найважливішою умовою розумового розвитку дитини. Його засвоєння вирішує завдання накопичення та уточнення уявлень, формування понять, розвиток змістовної сторони мислення, сприяє повноцінному спілкуванню, а відповідно і загальному розвитку дитини. Особливої уваги заслуговує функціональний аспект лексичної семантики, оскільки спілкування передбачає не тільки знання слів, але й уміння складати з них у процесі комунікації висловлювання, що адекватно відображують інформацію, яку хоче передати той, хто говорить. Формування свідомого ставлення до змістовної сторони лексичних одиниць і уміння використовувати їх у мовленнєвій діяльності (адекватний відбір точних і виразних засобів) підводить дитину до оволодіння словом на рівні смислу.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >