< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Спеціальна методика формування синтаксичної сторони мовлення

Навчання дітей із ПМР складання речень різних синтаксичних конструкцій передбачає знання логопедом значення та правил побудови словосполучень і речень, а також правил поєднання слів у словосполученнях і реченнях в українській мові.

Мовлення є системою пов'язаних між собою слів для вираження думки. Думки ж виражаються тільки у реченнях. Слова у реченнях виконують різні функції. Одні з них складають граматичну основу речення, оскільки саме вони організують навколо себе повідомлення. На їх основі формується думка і будується речення (це підмет і присудок). Всі інші члени речення слугують для розгортання та конкретизації граматичної основи речення і не входять у її склад.

Слова у словосполученнях і реченнях поєднуються за смислом і граматично.

За смислом два слова поєднуються у тому випадку, якщо вони позначають поняття, взаємопов'язані в реальній дійсності (наприклад, слово „папір” поєднується зі словами „жовтий, зелений”, бо цей предмет має ознаку кольору; не поєднується зі словами „гіркий, солоний” тощо). Смислове поєднання слів виражається граматично. Два слова поєднуються граматично у тому випадку, коли одне слово приймає таку граматичну форму, якої потребує інше.

В українській мові існують такі граматичні засоби синтаксичного зв'язку:

  • 1. Форми словозміни, тобто зміни слів за особами, способами, часом, числами, відмінками, родами.
  • 2. Службові слова (прийменники, сполучники, частки).
  • 3. Інтонація. Вона є одним із показників завершеності речень, оформлює їх разом із іншими засобами як розповідальні, питальні, окличні, виражає зв'язок між членами речення, а також між частинами складного речення.

В українській мові існує два види синтаксичного зв'язку слів і речень: сурядність і підрядність.

Словосполучення та речення – самостійні синтаксичні одиниці, які розрізняються між собою за значенням, будовою та за функцією.

Словосполучення – це синтаксична одиниця, яка складається з двох, або декількох слів, пов'язаних за смислом і граматично підрядним зв'язком, слугує для розчленованого позначення складного поняття (подолання перешкоди, підкорення космосу).

Речення – це граматично та інтонаційно завершена одиниця мовленнєвого повідомлення, яка складається зі слова, або групи слів, які мають у собі граматичну основу, слугує для формування, вираження та повідомлення думки. Основою речення є предикат.

За структурою речення є прості (та прості ускладнені) та складні (складносурядні та складнопідрядні). За метою висловлювання речення поділяють на розповідні, питальні, спонукальні. Емоційно-виражені речення називають окличними (за вираженням почуття).

Розуміння та відтворення різних синтаксичних конструкцій є складним процесом, що включає в себе розвиток мислення як у процесі породження мовленнєвого висловлювання: під час побудови смислової програми висловлювання, вибір мовних одиниць (слів, граматичних форм) у відповідності з їх значенням, контроль за побудовою мовлення; так і в процесі розуміння висловлювання, яке будується з одночасним врахуванням значення всіх одиниць, що в нього входять (слів, їх послідовності, граматичного оформлення, структури речення) і що передбачає взаємозв'язок різних рівнів аналізу та синтезу.

Є. Ф. Соботович відмічає[1], що вивчення особливостей формування граматичної будови мови у дітей є найбільш інформативним для диференціальної діагностики різних варіантів мовленнєвого недорозвинення. З цією метою вона пропонує зразки синтаксичних конструкцій, які можуть бути використані для виявлення цих порушень у дітей дошкільного віку. Автор вважає, що набір конструкцій як прості, так і складні, складні багатокомпонентні, складні синтаксичні конструкції з різними видами зв'язку (для дітей від 5,5 до 6-7 років). Для дітей із більш високим рівнем мовленнєвого розвитку для відтворення пропонуються складні синтаксичні конструкції.

Основним завданням у роботі над синтаксисом є формування у дітей із ПМР навичок правильної побудови різних типів речень і уміння поєднувати їх у зв'язне висловлювання. Діти повинні оволодіти реченням як основною синтаксичною одиницею мови (Л. М. Єфімєнкова, Н. С. Жукова, І. С. Марченко, Є. Ф. Соботович, Л. І. Трофименко, Т. Б. Філічєва, Г. В. Чіркіна, Т. М. Швалюк та інші).

Робота над реченням проводиться шляхом виконання системи вправ, яка дає дітям можливість практично засвоїти основні ознаки речення. В її основі лежить поступовий перехід від простого речення, непоширеного, двослівного до поширеного із другорядними членами та однорідними членами, а також паралельно ведеться робота з його граматичного оформлення.

Об'єднання слів у речення стає можливим тільки після попереднього засвоєння дитиною необхідних компонентів речення: його вербального складу, семантичної структури та форм зв'язку слів.

Для формування словосполучень і простих речень рекомендують такі види роботи, які постійно ускладнюються.

1. Навчання будувати фрази з двох, а потім з трьох слів (прості речення). З цією метою використовують наочно-дійові картинки, комунікативні ситуації, дидактичні ігри.

Складання речень за картинкою полегшується тим, що дія не змінюється, вона зафіксована. В іграх слово поєднується з рухом; дія, яка демонструється, допомагає дитині будувати речення. Речення, складені за цими діями проговорюються дітьми. Навчання дітей будувати фрази можливе у будь-якій ігровій ситуації.

Робота над реченням починається з побудови простого непоширеного речення. На цьому етапі діти навчаються відчувати синтаксичну основу речення (підмет і присудок):

  • – спочатку за предметно-дійовою картинкою або демонстрацією дій діти навчаються односкладно відповідати на питання (Що робить мама? – читає. Що робить бабуня? – плете. Що роблять діти? – співають);
  • – далі навчають будувати прості речення шляхом повних відповідей на питання так, щоб діти відчули основу речення (Що робить дівчинка? – Дівчинка малює. Що робить тато? – Тато читає).
  • 2. Робота над граматичним оформленням речення та його поширенням проводяться паралельно. На цьому етапі вона спрямована на навчання дітей складати речення з 3-6 слів. Діти вчаться виражати зв'язок між словами за допомогою синтаксичних та морфологічних засобів мови. За допомогою запитань педагог спрямовує та корегує порядок слів у реченні так, щоб дитина не пропускала їх та вживала у потрібній формі, узгоджуючи з іншими словами. У дітей розвивають уміння мислити словами (Хто це? – кішка. Яка кішка? – Кішка пухнаста. Що робить пухнаста кішка? – Пухнаста кішка лежить. Де лежить пухнаста кішка? – Пухнаста кішка лежить на килимку).
  • 3. Поширення речень за рахунок однорідних членів: за картинками, за демонстрацією дій (Що купила мама у магазині? – Мама купила у магазині моркву, цибулю, буряк). Діти також вправляються у використанні узагальнюючих слів перед однорідними членами речення (Мама купила у магазині овочі: моркву, цибулю, буряк). Поширення речень відбувається і за рахунок однорідних головних членів речення (1) Хто весело танцює? – Діти весело танцюють. Які саме діти танцюють? – Хлопчик і дівчинка весело танцюють. 2) Що зробив Сашко? – Сашко вимив і витер чашки).
  • 4. Окремим видом роботи є розвиток у дітей із ПМР розуміння та вживання логіко-граматичних конструкцій, який ґрунтується на вже сформованих у дітей уміннях утримувати основну смислову ситуацію, виражену у реченні, будувати прості речення різної наповнюваності.

Логіко-граматичні структури – це складні синтаксичні структури, які виражаються в причинно-наслідкових, просторових і часових відношеннях. Важливим є уміння дитини одночасно охопити та урахувати закономірності поєднання використаних у реченні мовних елементів у єдиному псевдопросторовому вимірі логіко-граматичного конструкту (О. Р. Лурія, Р. І. Лалаєва, Є. Ф. Соботович). Розуміння логіко-граматичних структур мови формується в дитячому віці в процесі мовленнєвого спілкування і при нормальному розвитку дитини не потребує спеціального навчання.

Для дітей із ПМР поняття причинно-наслідкового зв'язку – одне з найскладніших для розуміння, оскільки ці зв'язки і відношення предметів і явищ не завжди доступні безпосередньому сприйманню, вони розкриваються в процесі активної вербально-мисленнєвої діяльності. Діти також вчасно не оволодівають знаннями просторових відношень, не вміють їх бачити, виділяти і усвідомлювати, не розуміють співвідношення між об'єктами простору, або між просторовими ознаками цих об'єктів.

Враховуючи, що логіко-граматичні конструкції можуть бути з прямим та інвертованим (непрямим) порядком слів, у спеціальній методиці виділяють (Є. Ф. Соботович, В. В. Тищенко, Л. І. Трофименко) три етапи, спрямовані на формування та розвиток:

  • – розуміння та утворення інвертованих синтаксичних конструкцій (Мишку наздоганяє кішка). Розуміння таких конструкцій вимагає трансформації їх у конструкції із прямим порядком слів (Кішка наздоганяє мишку). Це відбувається шляхом повторення інвертованого речення, уточнення синтаксичного значення кожного його члена за допомогою запитань. У процесі цієї роботи діти перетворюють інвертоване речення у речення з прямим порядком слів, що свідчить про розуміння смислу висловлювання;
  • – розуміння та утворення пасивних синтаксичних конструкцій, які також мають непрямий порядок слів (Тарілка розбита дівчинкою). Для розуміння цього речення необхідно змінити в ньому порядок слів. З цією метою, після повторення речення дитиною, педагог ставить запитання щодо його змісту (Хто розбив тарілку?);
  • – розуміння та утворення речень із парадоксальним смислом. Ці конструкції мають однаковий лексичний склад, але різне значення (Бабуся поливає квіти. Бабусю поливають квіти). Для розвитку розуміння смислу речень використовують пари сюжетних малюнків із зображенням парадоксальних ситуацій. Дітей навчають визначати взаємовідносини дійових осіб, реальність зображеної ситуації. Використовують такі завдання: відповісти на запитання до членів речення з опорою на наочність і без такої, продовжити речення, почате логопедом, потрібним словом, повторити за логопедом речення. Діти також самостійно складають речення до кожної пари картинок, відповідають на питання „Чи так буває?”, „Як сказати правильно?”, визначають правильність ситуації без наочності тільки на вербальному матеріалі.

Речення з парадоксальним змістом використовують для спрямування уваги дітей на граматичне оформлення слів у реченні.

З метою розвитку вербальної творчості дітей із ПМР навчають складати речення творчого характеру: за трьома, а потім за однією предметною картинкою; добирати необхідні за смислом слова у речення.

Усі вправи зі складання речень проходять в ігровій формі, подаються у контексті ігрового сценарію, ігрової ситуації, або гри з використанням іграшок і картинок, сюрпризних моментів, казкових персонажів, або героїв літературних творів.

Подальше формування синтаксичної сторони мовлення пов'язане зі становленням зв'язного мовлення, і у першу чергу, з монологічною його формою.

Поряд із продовженням роботи над поширенням простого речення дітей (III рівень ЗНМ, ФФНМ) підводять до складання найпростіших видів складних (складносурядних та складнопідрядних) речень (І. С. Марченко, Т. М. Швалюк).

Складне речення – синтаксична конструкція, що складається з двох і більше предикативних одиниць, пов'язаних відповідним синтаксичним зв'язком, і становить семантичну та комунікативну єдність.

Речення, що складається з двох предикативних одиниць, називають елементарним складним реченням (біпредикативним).

Поліпредикативними є конструкції, що мають у своєму складі не менше трьох предикативних одиниць. Такі структури називають складними багатокомпонентними, ускладненими складними, неелементарними складними реченнями (К. Ф.Шульжук).

Є.Ф. Соботович[2] відмічає, що вивчення особливостей формування граматичної будови мови у дітей є найбільш інформативним для диференціальної діагностики різних варіантів мовленнєвого недорозвинення. З цією метою вона пропонує зразки синтаксичних конструкцій, які можуть бути використані для виявлення цих порушень у дітей дошкільного віку. Автор вважає, що в набір конструкцій слід включати як прості, так і складні, складні багатокомпонентні, складні синтаксичні конструкції із різними типами зв'язку (для дітей від 5,5 до 6-7 років).

Основним завданням цього етапу роботи є навчити дітей побудови складних речень із сурядним і підрядним зв'язком. Цей процес відбувається поступово: за питаннями, демонстрацією дій, за двома малюнками, пов'язаними між собою сюжетом і логічним зв'язком, графічними схемами і, нарешті, за єдиним сюжетним малюнком, за наочною ситуацією.

Оволодіння навичками побудови складних речень вимагає від дітей осмислення значень сполучників сурядності та підрядності.

Шляхом різноманітних вправ та пояснення дітей спочатку знайомлять зі сполучниками сурядності: „а”, „але”, „і”. За допомогою сполучника „і” виражається у мовленні послідовність, або одночасність подій, сполучник „а” є протиставним, „але” – заперечливим. Потрібно пам'ятати – малюку важко пояснити значення терміна „сполучник”, тому воно замінюється словосполученням „маленьке єднальне слово”, вказуючи на функцію сполучника у реченні.

Оволодінню дітьми навичками конструювання складних речень сприяють спеціально розроблені прийоми, основним із яких є прийом питання – відповідь. Діти мають бути поставлені у такі ситуації, які спонукали б їх до висловлювань у формі складних речень із інтуїтивним вибором необхідного сполучника. Складання складносурядних речень відбувається за демонстрацією дій (Віра сіла на диван і Сашко також сів на диван. Віра сіла на стілець, а Сашко на диван. Віра запропонувала сісти на стілець, але Сашко відмовився), за двома предметно-дійовими (Бабуня плете, а дідусь читає газету. Машина їде по дорозі, і автобус теж їде по дорозі) та за сюжетними картинками (Дмитрик грає на дудочці, а Тетянка танцює. Білка сидить на ялинці, а заєць сидить під ялинкою. Оля взимку катається на ковзанах, і Миколка теж катається на ковзанах). Складаючи речення, дітей навчають порівнювати дії (сидіти – стояти), ознаки (чорний – білий), властивості (гарячий – холодний) конкретних предметів, почуття людей (веселий – сумний), протиставляти певні явища, події, вчинки людей, казкових персонажів (Небо було чистим, але раптом пішов дощ. Коза наказала козенятам нікому не відкривати двері, але вони не послухали маму). Використовують також прийом самостійного придумування дітьми речень із важкими у морфологічному відношенні словами та словосполученнями (зняти, одягнути, пухнасте курча, колючий їжачок), з декількома словами (дівчинка, хлопчик, м'яч).

Дітей також навчають будувати: 1) складносурядні багатокомпонентні речення, які виражають одночасність дій на основі демонстрації дій, із опорою на три сюжетні малюнки, які відображають одночасність дій, за одним сюжетним малюнком, на якому відображено одночасність дій трьох різних предметів, живих істот. (Наприклад: Пірамідка стоїть на полиці, і ваза стоїть на полиці, і кубик стоїть на полиці. Мама читає книжку, і тато читає книжку, і донька читає книжку);

  • 2) складносурядні багатокомпонентні речення, які виражають послідовність дій, подій, явищ, станів за тим же алгоритмом, що і попереднє речення. (Був гарний зимовий день, і діти вирішили піти покататися, і взяли з собою санки та лижі);
  • 3) речення, які виражають причинно-наслідкову залежність між діями, подіями, явищами, станам (Насунула хмара, і вдарив грім, і пішов дощ);
  • 4) складних синтаксичних конструкцій із сурядним і безсполучниковим зв'язком (Прийшла осінь, подув холодний вітер, і стало холодно);
  • 5) складносурядних багатокомпонентних речень із єднально-зіставними сполучниками і.... а ....” (Лимон жовтий, і яблуко жовте, а слива синя. Машина їде по дорозі, і автобус їде по дорозі, а літак летить у небі);
  • 6) складносурядних багатокомпонентних речень із протиставно-єднальними сполучниками а...., і... ”, „..., але .... і....” (Дівчинка намалювала квітку, а хлопчик прочитав книжку, і вчителька похвалила дітей. Хлопчик будував корабель із піску, але раптом пішов сильний дощ, і корабель розмило водою);
  • 7) складних синтаксичних конструкцій із безсполучниковим і сурядним зв'язком ,..., а (але)...” (Лев лежить і ричить, змія повзе, а павук спускається з дерева).

На заключному етапі діти будують речення з опорою на ілюстративно-графічну, графічну схеми.

На подальших заняттях дітей знайомлять із складнопідрядними реченнями: причини, наслідку, мети, часу. їх побудова базується на пізнанні та осмисленні дітьми зв'язків і відношень, що існують у реальному житті. Дітям пояснюють значення підрядних сполучників („маленьких слів”), що виражають причинно-наслідкові, часові, просторові зв'язки і відношення та слугують для зв'язку двох простих речень.

Дітей навчають будувати складнопідрядні речення, правильно поєднуючи частинки цього речення за допомогою відповідного сполучника, спираючись на зразок логопеда, його питання за серією двох послідовно пов'язаних між собою сюжетних малюнків, єдиним сюжетним малюнком. Використовують вправи зі складання складних речень шляхом додавання придаткових речень (Діти побігли додому, тому що... – пішов дощ).

Роботу краще розпочинати зі складнопідрядного речення причини, яке вказує на причину дії, про яку говориться в головному реченні, та відповідає на питання чому? З якої причини? Через що? Для дітей старшого дошкільного віку є природнім цікавитися причиною того чи іншого явища, події, дії, вчинків людей. Ці речення є найбільш близькими для розуміння. Для роботи використовують наочність, де чітко визначається зображена причина та наслідок. Діти відповідають на питання логопеда за змістом причини, а також ставлять його самі, отримуючи відповідь логопеда. Частини речення поєднуються в одне ціле (Чому Катруся плаче? Сашко забрав м'яч. – Катруся плаче, тому що Сашко забрав у неї м'яч). Використовують і питання, що вимагають відповіді творчого характеру (Чому виросли гриби на галявині? – Тому що пройшов дощик).

Для кращого розуміння смислу цього виду синтаксичних конструкцій у навчанні використовують речення-перевертні (Руки брудні, тому що дівчинка їх миє. Зима наступила, тому що ведмідь ліг спати у барлогу).

Далі робота іде над складнопідрядними реченнями наслідку, що вказують на наслідок дії, про яку говориться у головному реченні. Речення будуються з використанням сполучників „так, що” (Весною так пригріло сонечко, що виросли перші проліски). В основі формування навичок побудови цього типу речень лежать вміння дітей встановлювати наслідок відповідно до причини.

Наступними опрацьовуються складні речення з підрядними мети, які уточнюють мету дії, про яку говориться в головному реченні. Підрядні речення мети поєднуються з головними простими та складними сполучниками „щоб”, „для того, щоб”. Найкращим мовним матеріалом є теми „Призначення предметів”, „Професії”, „Свійські тварини” (Для чого нам потрібні...? – ножиці, олівець, лопата тощо. Люди тримають собаку для того, щоб він охороняв дім).

Найбільших зусиль від дітей із ПМР вимагають речення з підрядними часу та умови, які уточнюють час дії, про яку говориться у головному реченні, і відповідають на питання „коли?”, „з якого часу?”, „як довго?”. Підрядні речення часу з'єднуються з головним за допомогою сполучників і сполучних слів „коли”, „як тільки”, „поки”, „після того”, „ледве”, „щойно”. Потрібно враховувати, що у дітей у недостатній мірі сформоване почуття часу, особливо частин доби, які передбачають режимні моменти життя людини, послідовність пір року, подій у часі та уявлення про них. Робота з формування цього типу речень проводиться з опорою на сюжетні малюнки, які є зоровою опорою сприймання абстрактних понять часу, та з опорою на режимні моменти перебування дітей у дитячому закладі (Як тільки закінчилися заняття, діти з вихователем вийшли на прогулянку. Щойно прийшла весна, у лісі виросли проліски).

Дітей старшого віку також знайомлять із складнопідрядними багатокомпонентними реченнями; причини, наслідку, мети, часу, умови, складними синтаксичними конструкціями з безсполучниковим і підрядним, сурядним і підрядним, підрядним і сурядним зв'язками. Вчать розуміти, будувати та користуватися цими конструкціями в самостійному мовленні.

  • 1) побудова складнопідрядного багатокомпонентного речення з однорідною супідрядністю (Діти побігли додому, тому що пішов дощ, (ще чому?) тому що подув сильний, холодний вітер);
  • 2) формування навичок розуміння й побудови складнопідрядного багатокомпонентного речення з послідовною підрядністю (Я взяла овочі, які виросли у нас на городі, щоб зварити суп);
  • 3) формування навичок розуміння й побудови складних синтаксичних конструкцій із підрядним і безсполучниковим, безсполучниковим і підрядним зв'язком (Коли прийде зима, випаде білий сніг, тоді діти підуть кататися на санчатах, лижах, ковзанах);
  • 4) формування навичок розуміння й побудови складних синтаксичних конструкцій із сурядним і підрядним зв'язком (Дівчинка взяла ручку та зошит, щоб написати завдання, а хлопчик взяв книжку, щоб прочитати казку).

У процесі роботи з навчання складання складних речень використовують опорні ілюстративно-графічні схеми, за допомогою яких речення „записують” (семантичний аналіз) та підбирають до сюжетного малюнку ( – складносурядне речення; - складнопідрядне речення).

Уміння дітей складати речення різної складності закріплюють у роботі над казками, віршами, оповіданнями, сюжетно-дидактичними іграми та у повсякденному мовленні.

  • [1] Соботович Е. Ф. Методика выявления речевых нарушений у детей и диагностика их готовности к школьному обучению // Е. Ф. Соботович, Л. Е. Андрусишин, Л. И. Бартенева, Э. А. Данилавичюте, В. В. Тищенко, Л. И. Трофименко. – К.: ЧП „Компания”. – ,Актуальна освита”, 1998.
  • [2] Соботович Є.Ф. Методика виявлення мовленнєвих порушень у дітей і діагностика їх готовності до шкільного навчання.К., 1998.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >