< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Спеціальна методика формування інтонаційної сторони мовлення

Тренування інтонації дає фізичні та мускульні навички, допомагає навчитися сприймати просодеми як знаки, що мають смисл – логічний і граматичний. Звуки, склади, слова можуть вимовлятися з особливою мускульною напругою органів артикуляції, при цьому посилюється інтенсивність звучання. Здібність володіти своїм голосом відпрацьовується в процесі виконання вправ наслідувального характеру.

Питання розвитку інтонаційної виразності мовлення дітей, що нормально розвиваються розглядали такі дослідники, як О. М. Вінарська, О. М. Гвоздев, В. А. Ковшиков, Р. В. Тонкова-Ямпольська та інші. Категорією дітей, що мають мовленнєві вади, в інтонаційному аспекті розвитку вивчали Л. М. Єфімєнкова (ЗНМ), А. І. Белякова (заїкання), Л. 3. Андронова (заїкання), Є. А. Дьякова (заїкання), С. Ф. Іваненко (ринолалія), С. Ю. Конопляста (ринолалія), Л. В. Лопатіна, Н. В. Серебрякова (дизартрія), І. С. Марченко (ЗНМ), Н. Василевська (ЗНМ) та інші.

Процес корекційного навчання передбачає вирішення таких завдань:

  • • надання уявлень про інтонаційну виразність мовлення та її значення для спілкування;
  • • формування умінь свідомо та правильно користуватися усіма компонентами інтонації;
  • • формування умінь свідомо та правильно користуватися різними видами інтонації;
  • • розрізнення та формування інтонації завершеного та незавершеного речення.

У процесі корекції ритмо-інтонаційної виразності мовлення працюють за двома напрямками:

  • – над слуховою диференціацією компонентів інтонації;
  • – над їх вимовною організацією.

Логопедична робота здійснюється над усіма компонентами інтонації у такій послідовності:

  • 1) від узагальненого уявлення про інтонацію до диференціального засвоєння різних інтонаційних структур;
  • 2) від розрізнення видів інтонації до оволодіння інтонаційною виразністю в експресивному мовленні;
  • 3) від засвоєння засобів інтонаційного оформлення на матеріалі голосних до їх засвоєння на більш складному мовленнєвому матеріалі;
  • 4) від розрізнення і засвоєння розповідальної до питальної і окличної інтонації.

На першому етапі роботи дітям дають уявлення про інтонаційно-виразне мовлення. Дітям дають прослухати один і той самий текст двічі: без інтонаційно-виразного оформлення і виразно. З'ясовують, яке читання є більш привабливим. Логопед пояснює, що голосом можна передавати різні емоції, почуття, запитання, прохання, озвучувати героїв тощо.

На другому етапі послідовно-паралельно відбувається формування важливих для усного мовлення компонентів інтонації: ритму, темпу, мелодики, наголосу, паузування, тембру, інтенсивності вимови.

Робота з формування ритмо-інтонаційної виразності мовлення (з урахуванням принципу поступового формування розумової дії за П. Я. Гальперіним, 1959) починається із залучення виразних рухів і допоміжних засобів (відплескування, відстукування ритму), потім проводиться в плані голосного мовлення і, нарешті, у внутрішньому плані на основі слухомовних уявлень.

І. Вправи на відтворення темпо-ритмічної організації руху.

Робота над ритмом проводиться в двох напрямках:

  • 1) сприймання різних ритмічних структур;
  • 2) відтворення різних ритмічних структур.

Сприймання ритмічних структур передбачає такі види роботи:

  • 1) прослухати ізольовані удари (II, III, ІІІІ). Визначити кількість ударів шляхом показу картки із записаними на ній відповідними ритмічними структурами (Гра „Теремок”, впізнати кожну тваринку за кількістю ударів „Хто прийшов?”);
  • 2) прослухати серії простих ударів (II,II; III,III; IIII, ІІІІ), визначити кількість ударів шляхом показу картки із записаними на ній відповідними серіями ритмічних структур;
  • 3) прослухати серії акцентованих ударів (ІІІІ; ІІI, IIІ). Визначити скільки і яких ударів були продемонстровані, шляхом показу картки із записаними на ній відповідними серіями ритмічних структур.

Відтворення ритмічних структур передбачає такі види роботи:

  • 1) відстукати за наслідуванням (без опори, або з опорою на зорове сприймання) запропоновані ізольовані удари;
  • 2) відстукати за наслідуванням (без опори на зорове сприймання) запропоновані серії простих ударів;
  • 3) відстукати за наслідуванням (без опори, або з опорою на зорове сприймання) серії акцентованих ударів;
  • 4) запис умовними знаками запропонованих для сприймання ударів і їх серії (прості та акцентовані);
  • 5) самостійно відтворити за поданою карткою удари і їх серії.

II. Відтворення ритму слова і фрази за допомогою ударів:

1) а. Відтворення складових комбінацій: та – та; та – та; та – та – та; та – та – та; ту – та; ту – та; ту – та – то; ту – та – то; ка – па – та; ка – па – та;

б. Відтворення ритму слова: рівного та акцентованого (з наголошенням складом): ма – ма; ма – ма; ма – ли – на, ма – ли – на;

2) Відтворення ритмічної організації фрази у поєднанні з рухами (відстукування, відплескування):

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику

Ритмізація мовлення та регуляція його часових характеристик досягається під час ритмізації загальних рухів. Робота у цьому напрямку полягає у поетапному формуванні навички саморегуляції темпоритму загальних і артикуляційних рухів, а також лінгвістичної „продукції”. Темп і ритм рухів і мовлення виховуються засобами логопедичної ритміки.

Робота над наголосом передбачає:

  • – розуміння та визначення місця виділеного звука у серії звуків;
  • – розуміння та визначення місця виділеного складу у слові;
  • – проговорювання слів із виділенням наголошеного складу;
  • – робота над логічним наголосом.

Дітям пропонують такі вправи: визначення місця виділеного звука у серії звуків, що вимовляються на твердій атаці; повторення за логопедом низки голосних звуків на твердій атаці з виділенням одного з них; плавна вимова голосних звуків за наслідуванням і самостійно з виділенням одного з них; аналогічна робота на матеріалі складів, слів; проговорювання складів, слів, далі словосполучень, віршиків з їх відстукуванням; логічне виділення слів у реченнях за наслідуванням і самостійно, спираючись на навідні запитання.

Робота над мелодикою передбачає розвиток сили голосу та розвиток висоти голосу. Використовують такі вправи: визначення відстані звучання звукосполучень, слів, речень за силою голосу: близько (голосно) – далеко (тихо); відтворення звукокомплексів за наслідуванням та самостійно з різною силою голосу; для диференціації голосу за висотою пропонується розрізнення звуконаслідування дорослих тварин та їх дитинчат; самостійне відтворювання звукокомплексів, слів, речень із різною висотою і силою голосу; розігрування за ролями віршиків, казок (наприклад, „Сорока і ведмідь” М. Сладкова, „Козенята і вовк” К. Д. Ушинського, казка „Три ведмеді”).

Робота над темпом передбачає:

  • – надати дітям уявлення про темп мовлення;
  • – вправляти дітей у розрізненні швидкого, помірного та повільного темпу;
  • – вчити промовляти звукокомплекси, склади, слова, фрази у різному темпі за наслідуванням мовлення логопеда;
  • – вправляти дітей у вільній зміні темпу мовлення в залежності від ситуації та змісту висловлювання.

Робота над паузуванням передбачає:

  • – розвиток мовленнєвого дихання;
  • – формування у дітей уявлення про паузу;
  • – формування у дітей уміння використовувати паузи у відображеному мовленні;
  • – формування у дітей уміння самостійно використовувати паузи у мовленні.

Роботу над процесом паузування найпростіше починати на матеріалі віршів, оскільки кінець рядка співпадає із закінченням мовленнєвого видиху і оформленням паузи. Далі у якості мовленнєвого матеріалу використовують невеличкі діалоги, тексти для переказу. Діти повинні навчитися оформлювати паузу в кінці кожного речення.

Робота над тембром передбачає: – розвиток розуміння дітьми емоційних станів;

  • – формування уміння передавати у відображеному мовленні різні експресивно-емоційні відтінки;
  • – формування уміння самостійно передавати мовленням різні емоційні стани.

На третьому етапі відбувається формування основних видів інтонації, оскільки важливою ознакою речення як комунікативної одиниці є інтонаційна оформленість, яка залежить від мети висловлювання. Цей етап передбачає вирішення таких завдань:

  • – формування розповідної інтонації;
  • – формування питальної інтонації;
  • – формування окличної інформації;
  • – проведення роботи з диференціації різних видів інтонації.

Спочатку у дітей формують уявлення про інтонаційну виразність у імпресивному мовленні. Основною метою цього виду роботи є знайомство дітей із різними видами інтонації і засобами їх позначення, а також навчання їх розрізненню різноманітних інтонаційних структур у імпресивному мовленні.

Напрямками роботи є:

  • • знайомство з розповідною інтонацією, засобами її вираження та способами позначення (звукові засоби – говоримо спокійно, не змінюючи голосу, його висоти, супроводжуємо рухом руки у горизонтальному напрямку і графічно позначаємо рівною стрілочкою →);
  • • знайомство з питальною інтонацією, засобами її вираження та способами позначення (змінюючи голос можна про щось запитати, в кінці питального речення голос підвищується. Це підвищення супроводжується відповідним рухом руки і позначається графічно стрілочкою під кутом 30° у напрямку до гори. Знайомство зі знаком ?);
  • • знайомство з окличною інтонацією, засобами її вираження і способами позначення (під час вимови такого речення голос або різко підвищується, або спочатку підвищується, а потім дещо понижується. Зміна голосу супроводжується відповідним рухом руки і позначається графічно спочатку стрілочкою підвищення під кутом і продовжується рівною горизонтальною стрілкою. Знайомство зі знаком |);
  • • диференціація інтонаційної структури речень у імпресивному мовленні. Відбувається уточнення, які види інтонацій є і якими граматичними знаками позначається спокійне проговорювання, питання, оклик; даються завдання на розрізнення інтонацій речень у тексті.

Формування інтонаційної виразності в експресивному мовленні передбачає формування різних інтонаційних структур із їх подальшою диференціацією в експресивному мовленні.

Ця робота проводиться за чотирма напрямками:

  • • формування інтонаційної виразності розповідної інтонації, за допомогою якої передається повідомлення та оформлення якої обумовлено зміною висоти наголошеного складу. Велика увага приділяється виділенню наголошеного складу та роботі над ритмікою слова. Дітям пропонується промовляти разом із логопедом, повторювати за ним, вимовляти самостійно різний мовленнєвий матеріал. На початковому етапі діти супроводжують вимову відповідним рухом руки;
  • • формування інтонаційної виразності питальної інтонації, за допомогою якої, змінюючи голос, можна про щось запитувати. Дітям пояснюють, що під час відтворення питальної інтонації голос різко підвищується на слові, яке має фразовий чи логічний наголос. При повторенні питання голос ще більше підвищується, і діапазон його збільшується. Діти вимовляють разом із логопедом, за ним, самостійно запропонований мовленнєвий матеріал, на початку супроводжуючи відповідним рухом руки;
  • • формування інтонаційної виразності окличної інтонації, за допомогою якої передають почуття (радість, невдоволеність тощо). Під час окличної інтонації голос значно підвищується на логічно головному слові речення, а потім дещо знижується. Починається робота з розгляду сюжетних картинок, які можна співвіднести з вигуками: Ой! Ах! Ура! Озвучується кожна картинка та проводиться бесіда за змістом кожної картинки. Далі картинки озвучуються разом із логопедом, за ним і самостійно. Робота над реченням з окличною інтонацією також спочатку проводиться у відображеному, а потім у самостійному мовленні, супроводжуючи зміну голосу відповідним рухом руки та позначаючи графічно;
  • • диференціація інтонаційних структур речень у експресивному мовленні проводиться на матеріалі окремих речень (відтворити запропоновану на схемі інтонацію речення до картинки: ), діалогів, рахівничок, ігор-інсценівок, казок, які розігруються за ролями (наприклад, „Рукавичка”, „Три ведмеді”). Дітей навчають наслідувати голоси, інтонації героїв.

На четвертому етапі відбувається формування інтонації завершеного та незавершеного речення, оскільки завершеність чи незавершеність висловлювання є однією з головних формальних ознак речення.

Напрямками роботи на цьому етапі є:

• формування у дітей уявлення про інтонації завершеності та незавершеності речення. Дітям пояснюють, що інтонація завершеного речення тотожна розповідній інтонації, тобто голос спокійно понижується до кінця речення (супроводжується відповідним рухом руки). Логопед нагадує, що така інтонація позначається крапкою, наприклад, речення: Я малюю. ).

Інтонація незавершеності застосовується тоді, коли ще не все сказано, вона характеризується підвищенням голосу на останньому слові. Логопед промовляє фразу з інтонацією незавершеності і під час вимови демонструє відповідний рух рукою вгору на останньому слові. Дітям зазначають, що цей вид інтонації позначається графічно трьома крапками (наприклад, речення: Я малюю ... (дім); );

  • • диференціація інтонацій завершеності та незавершеності речення. Логопед промовляє одні й ті самі речення з інтонаціями завершеності або незавершеності, спочатку роблячи акцент на висоті голосу під час їх вимови та відповідним рухом руки. Діти піднімають необхідну картку з графічним зображенням речення завершеного чи незавершеного;
  • • формування у дітей уміння користуватися інтонацією завершеності та незавершеності у відображеному та самостійному мовленні. У реченнях із завершеною інтонацією відпрацьовуються спочатку конструкції з інтонаційним центром у кінці речення: Це моя лялька. Я іду додому. Далі працюють над розповідними конструкціями з перенесенням інтонаційного центру у некінцеву позицію: У мене є іграшкова машина. І у мого товариша також є іграшкова машина. Мама миє посуд. І дочка теж миє посуд.

Дітей також навчають відображено та самостійно перетворювати інтонації незавершеного речення у завершене аналогічне і з додаванням слів: Я читаю... Я читаю. Я читаю книгу.

Усвідомлення дітьми можливостей користування інтонацією позитивним чином впливає і на засвоєння ними інших сторін мовлення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >