< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Прийоми навчання розповідання

Засобом навчання дітей зв'язного монологічного висловлювання є розповідання дітей. Прийоми навчання розповідання в загальній педагогіці виділені у працях Є. І. Тихєєвої, Є. А. Фльоріної, О. І. Соловйової, Μ. М. Коніної, А. М. Бородич, Є. П. Короткової, О. С. Ушакової, О. М. Лещенко, Н. О. Орланової, А. М. Богуш, А. П. Іваненко та інших і апробовані у багаторічній практиці. У спеціальній педагогіці своєрідність використання прийомів навчання різним видам монологічного мовлення розкрита в роботах В. П. Глухова, С. А. Миронової, А. М. Куріциної, К. В. Аніканової, І. С. Марченко та інших.

Поєднане розповідання. Цей прийом передбачає поєднану побудову коротких висловлювань, коли логопед починає фразу, а дитина її закінчує. Він використовується на початкових етапах роботи з дітьми з II рівнем мовленнєвого недорозвинення спочатку на індивідуальних заняттях, а потім із усіма дітьми. Логопед виконує найскладнішу функцію – планує висловлювання, задає його схему, називає початок речення, підказує послідовність, способи зв'язку („Жили були дід та баба. І була у них... Одного разу... І було те яєчко ...”). На наступних етапах навчання таке розповідання поєднується з драматизацією різних сюжетів.

Зразок розповіді – це короткий живий опис предмета, або викладення будь-якої події, які є доступними дітям для наслідування та запозичення. Він також використовується на перших етапах навчання дітей монологічного мовлення. Зразок підказує дитині орієнтовний зміст, послідовність і структуру монологу, його обсяг, полегшує підбір словника, граматичних форм, способів внутрішньотекстового зв'язку. Зразок показує приблизний результат, якого повинні досягти діти. А отже, висловлювання логопеда повинне бути простим, доступним для розуміння його дітьми, цікавим за змістом і формою. Насамперед необхідно, щоб у мовленні логопеда були присутні слова, які підлягають засвоєнню на даному занятті. У той же час мовлення логопеда не повинне бути спрощеним: у нього потрібно включати слова і словосполучення, які знаходяться в зоні найближчого розвитку дитини, тобто вона їх розуміє (пасивне мовлення), але не використовує під час побудови висловлювань. Зразок промовляють чітко, в помірному темпі, достатньо голосно і виразно.

Зразок відноситься до прямих форм навчання і використовується на початку заняття і за його ходом для корекції дитячих розповідей. Логопед заохочує елементи самостійного мовлення дітей і на перших етапах допускає буквальне наслідування зразка.

Як різновид зразка розповіді використовують частковий зразок – початок або кінець розповіді. Цей прийом також полегшує завдання самостійного створення дітьми тексту. Використовується він під час закріплення умінь розповідати або для демонстрації дітям зразків творчого виконання завдання.

Аналіз зразка розповіді логопеда звертає увагу дітей на її послідовність і структуру. Логопед пояснює, з чого починається розповідь, про що говориться потім і яка кінцівка. Поступово до цього залучаються діти. Цей прийом підказує дітям план майбутніх розповідей.

План розповіді – це 2-3 питання, які визначають її зміст і послідовність. Спочатку він використовується разом зі зразком, а потім стає провідним прийомом навчання. План розповіді використовується у всіх видах розповідання. На початкових етапах проводиться колективне, разом із логопедом, складання плану майбутньої розповіді. Дітям надаються допоміжні питання: „Про що будемо говорити спочатку?”, „Про що потрібно говорити далі?”, „Чим ми закінчимо розповідь?” тощо з чіткою вказівкою на відповідні фрагменти картини, або художнього твору. Потім логопед на основі висловлювань дітей складає єдиний план. У подальшому складанні плану діти беруть участь почергово під керівництвом логопеда. При цьому враховуються їхні індивідуальні мовленнєві можливості.

Колективне обговорювання плану вкрай необхідне у творчому розповіданні. Воно допомагає урізноманітнити і узагальнити зміст монологів, закріпити уявлення про їх структуру, вибрати найбільш вдалі мовні засоби.

Колективне складання розповіді здебільшого використовується на початкових етапах роботи над зв'язним монологічним мовленням. Діти продовжують речення, розпочаті логопедом, або іншими дітьми. У процесі послідовного обговорення плану вони разом із логопедом відбирають найбільш змістовні і граматично правильно оформлені висловлювання і об'єднують їх у цілісну розповідь. Спочатку логопед може повторити цю розповідь, додаючи щось своє, потім повторюють діти. Цінність цього прийому полягає в тому, що він дозволяє наочно уявити весь механізм складання зв'язного тексту, активізувати мовлення всіх дітей.

Складання розповіді по частинах є різновидом колективного розповідання. Кожний із оповідачів утворює частину тексту, а потім різні частини за допомогою логопеда об'єднуються в єдине ціле. Цей прийом доречно використовувати під час складання розповіді за багатофактурними картинами, за серією сюжетних картинок, під час переказу літературних творів, у розповіданні з колективного досвіду, коли легко виділити окремі об'єкти, підтеми.

Моделювання (схематичне, або предметне позначення) використовують як додатковий наочний прийом планування розповіді. Модель – це схема явища, яка відображає його структурні елементи та зв'язки, найбільш суттєві сторони та властивості об'єкта. У моделях зв'язних висловлювань мовлення це їхня структура, зміст (властивості об'єктів під час опису, взаємовідносини героїв і розвиток подій у розповіданні), засоби внутрішньотекстового зв'язку.

Використовують різні види моделей. Так, для позначення початку, середини, кінця розповіді використовують різні геометричні форми, коло, поділене на три нерівні рухливі частини тощо.

Орієнтиром для послідовного, логічного опису предметів, іграшок, пір року використовують схеми, які відображують за допомогою певної символіки основні мікротеми опису. (Так, лист паперу поділяється за кількістю ознак предмета, про які потрібно буде розповісти, або використовують окремі картки. На кожній зображені символи, які підказують дітям поступовість викладення розповіді, наприклад: 1) колір; 2) форма; 3) величина, розмір; 4) додаткові властивості в залежності від предмета; 5) частини; 6) дії із предметом; 7) класова належність; 8) ставлення дитини до предмета, явища).

Спочатку модель використовують як зображення структури тексту, який сприймається, а потім як орієнтир для самостійного складання розповіді.

Широко відомі роботи Л. А. Венгера та його учнів із проблем моделювання в різних видах діяльності. Цей прийом активно використовується і в логопедії. Для навчання зв'язного мовлення використовуються схематичні зображення персонажів і дій, які вони виконують. Спочатку утворюється картинно-схематичний план смислової послідовності частин тексту художнього твору, який прослуханий. Далі здійснюється навчання умінням будувати модель із готових елементів у вигляді карток із намальованими замісниками персонажів, які поєднані між собою стрілочками. Діти складають розповіді, придумують казки за запропонованою моделлю. В якості символів можна застосовувати і різноманітний природний матеріал (за аналогією: капітан у кожурі – їжачок, комочок вати – зайчик, пір'їнка – пташка, камінець – ведмідь тощо). Поступово у дітей формуються узагальнені уявлення про логічну послідовність тексту, на яку вони орієнтуються під час самостійної мовленнєвої діяльності.

Оцінка дитячих монологів спрямована на аналіз розкриття дитиною теми розповіді, її послідовності, зв'язності, виразності. Оцінка має навчаючий характер. Спочатку логопед підкреслює все позитивне у розповіді, щоб діти могли на цих зразках навчатися, показує мовленнєві досягнення дитини. Оцінка має, насамперед, заохочувальну мету. Але далі необхідно тактовно вказати і на недоліки, щоб дитина знала, чого вона повинна ще навчитися. До аналізу відповідей у старших групах залучаються і діти.

У процесі навчання зв'язного монологічного мовлення використовують і інші прийоми навчання: допоміжні питання, вказівки, пояснення, виправлення помилок, підказка необхідних слів, багатократне повторювання мовленнєвого матеріалу, прослуховування розповідей дітей, записаних на магнітофон, тощо.

У навчанні дітей із ПМР великого значення набуває збагачення мотивів мовленнєвої діяльності. Мотиваційні установки роблять процес навчання цікавим, підвищують активність дітей, їх бажання розповідати, покращують якість розповідей. Мотиваційна діяльність забезпечується створенням проблемних ситуацій, особливим підбором мовленнєвого матеріалу. Дітям молодшого та середнього віку пропонують в основному ігрові мотиви, для дітей старшого віку використовують і соціальні мотиви (наприклад, складемо казку для молодшої сестрички, братика).

Таким чином, прийоми навчання зв'язного розповідання достатньо різноманітні. Вони використовуються в залежності від етапу навчання, виду розповіді і завдань, рівня мовленнєвих умінь і навичок дітей, їхньої активності та самостійності.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >