< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Спеціальна методика навчання переказу художніх творів

З усіх видів розповідей дітям із ТВМ на другому році навчання найбільш доступним є переказ, тобто частково відображене, частково самостійне мовлення.

Переказ – це усвідомлене відтворення літературного зразка в усному виразному мовленні, це метод розвитку зв'язного монологічного мовлення. Психологічно переказ є складною розумовою навичкою, яка формується поступово в процесі навчання. Для оволодіння переказом необхідна низка умінь, якій навчають спеціально: прослуховувати і сприймати твір, розуміти його основний зміст, запам'ятовувати поступовість викладу, мовленнєві звороти авторського тексту, усвідомлено і зв'язно передавати текст. Якість дитячих розповідей залежить від ефективності інших видів роботи з розвитку усіх сторін мовлення.

У класичній (К. Д. Ушинський, Л. М. Толстой) та у загальній і спеціальній дошкільній педагогіці (Є. П. Короткова, А. М. Леушина, Є. I. Тихєєва, О. С. Ушакова, В. П. Глухов, Л. М. Єфімєнкова, С. О. Миронова та інші) підкреслюється особлива роль переказу у розвитку зв'язного монологічного мовлення. Під час переказу удосконалюється структура мовлення, його виразні якості, вимова, збагачується словниковий запас, засвоюється побудова окремих речень і тексту в цілому. Оволодіння переказом сприяє формуванню навичок самостійного (творчого) розповідання, оскільки цей процес передбачає навмисність і плановість мовлення. Використання під час навчання високохудожніх творів дитячої літератури дозволяє цілеспрямовано проводити роботу з виховання у дітей „чуття мови” – уваги до лексичної, граматичної, синтаксичної сторони мовлення. А це має особливе значення у корекційно-логопедичній роботі з дітьми з ПМР.

Навчання переказу починають вже тоді, коли діти мають просте фразове мовлення (вихід з І, початок II рівня мовленнєвого недорозвинення).

Під час роботи над переказом поступово постають такі завдання:

  • 1. Підготовка дітей до самостійного відтворення змісту відомих народних казок і коротких оповідань (3–5 речень). Навчання поєднаному з логопедом переказу.
  • 2. Навчання переказу невеликих казок і оповідань, вже знайомих дітям або поданих на занятті, за допомогою запитань дорослого з опорою на ілюстративний матеріал (план розповіді).
  • 3. Навчання самостійно зв'язно, послідовно та зрозуміло переказувати літературні твори (казки, оповідання) за наочним планом та без нього, передаючи правильно зміст твору, діалоги дійових осіб, характеристику персонажів, виявляти власне ставлення до героїв і їх вчинків.
  • 4. Навчання складних видів переказу (вибіркового, короткого, творчого).

Під час навчання переказу враховуються індивідуальні мовленнєві, вікові та інтелектуальні можливості дітей. Великого значення надається вибору творів для переказу. До них висуваються такі вимоги:

  • • твори повинні бути доступними за своїм змістом – у них діють знайомі герої, персонажі з яскраво вираженими рисами характеру, зрозумілими мотивами вчинків;
  • • мати чітку композицію з добре вираженою логічною послідовністю дій. Перевага надається, особливо на початкових етапах навчання, текстам із наявністю однотипних епізодів, динамічних сюжетних моментів, які повторюються, з чіткім поділом на фрагменти (епізоди);
  • • у залежності від умінь дітей враховують і обсяг тексту, доступність лексичного та граматичного мовного матеріалу;
  • • тексти повинні бути написані зразковою мовою, без складних граматичних форм, містити різноманітні та точні визначення, порівняння, бажано пряму мову;
  • • повинні мати виховну цінність, збагачувати життєвий і моральний досвід дітей;
  • • під час вибору творів необхідно дотримуватися принципу тематичного взаємозв'язку з навчанням іншим видам зв'язних розгорнутих висловлювань.

Цим вимогам відповідають народні казки, короткі оповідання К. Д. Ушинського, Л. М. Толстого, В. Осєєвої, І. Я. Франка, Μ. М. Коцюбинського, В. О. Сухомлинського, Н. Забіли та інших.

Навчання переказу на матеріалі кожного твору проводиться на 1-2 заняттях (у залежності від обсягу тексту, ступеня ознайомлення з ним та можливостей дітей). Вибір текстів для переказу, найбільш доцільних прийомів роботи з ними відбувається у відповідності до етапу навчання та поставлених завдань.

Успіх навчання залежить насамперед від роботи, проведеної перед заняттям. Підготовка дітей до переказів включає: збагачення дитячого досвіду шляхом спостережень, розглядання картин, бесід (у відповідності зі змістом тексту); пояснення незнайомих слів, виразів до читання твору.

У структуру занять із переказу входить: організаційна (увідна) частина з включенням увідних, підготовчих вправ; читання і розбір тексту, переказ тексту дітьми, вправи на засвоєння та закріплення мовного матеріалу, аналіз дитячих розповідей.

  • 1. Увідна частина. Мета підготовчих вправ – організувати увагу дітей, створити інтерес до заняття, підготувати дітей до сприймання тексту. Прийоми роботи: коротка вступна бесіда, відгадування загадок про персонажів майбутньої розповіді, читання віршів на близьку тему, показ картинок, нагадування про спостереження тощо. Обов'язково проводиться активізація лексичного матеріалу – уточнення значення окремих слів і словосполучень, які зустрічаються в тексті, з демонстрацією відповідних предметних картинок, іграшок. Важкі за вимовою, малознайомі слова проговорюються хором і індивідуально усіма дітьми.
  • 2. Первинне читання твору. Дітям пропонують прослухати твір, повідомляють його назву, автора. Текст читається (розповідається) без попередження про подальший його переказ, оскільки установка на переказ обмежує увагу дитини, зосереджує на запам'ятовуванні і тим самим заважає цілісному сприйманню художнього твору.
  • 3. Розбір змісту тексту проводиться у формі бесіди, спрямованої на аналіз та запам'ятовування тексту. Питання складаються так, щоб відобразити основні моменти сюжетної дії у їх послідовності, визначити діючі особи та найбільш значимі деталі розповідання. Крім цього, проводиться спеціальний лексичний розбір тексту, під час якого увагу дітей концентрують на мовному матеріалі твору. Сюди відносять виділення з тексту та відтворення у відповідях дітей слів-визначень, порівняльних конструкцій, які слугують для характеристики предметів, а також мовного матеріалу, що містить позначення послідовних дій персонажів, функцій предметів тощо.

Значне місце у бесіді займає підготовка дітей до виразного переказу: визначається загальний фон твору, інтонаційна виразність у передачі окремих фрагментів, діалогів персонажів. Діти можуть повчитися говорити за різних героїв окремі значимі фрази.

  • 4. Повторне читання твору з установкою на подальший переказ.
  • 5. Переказ тексту. Під час навчання переказу враховують основні вимоги, які пред'являються до цього виду розгорнутого висловлювання: адекватність прочитаному тексту, достатня передача змісту, зв'язність і послідовність викладу, граматично правильне мовне оформлення, інтонаційна виразність мовлення. На початковому етапі роботи дітей навчають адекватному відтворенню тексту розповіді з опорою на ілюстративний матеріал та словесну допомогу логопеда. Максимально використовуються прийоми, які полегшують їм складання зв'язного послідовного повідомлення, зокрема шляхом виділення головних смислових ланцюгів сюжету твору (переказ за опорними запитаннями, за ілюстраціями, які послідовно відображують зміст твору, за окремими ілюстраціям із зображенням персонажів і суттєвих деталей). Передбачається поступовий перехід від колективного переказу тексту, тобто послідовного переказу фрагментів оповідання до переказу тексту в цілому. Поступово діти оволодівають переказом без опори на наочний матеріал, у них формуються навички планування.

У подальшому починається навчання переказу за попереднім планом-схемою. Це може бути готовий план, запропонований логопедом, або план, складений разом із дітьми. В основі складання плану лежать уміння робити смислове групування тексту. Спочатку дітям пропонують питання, які показують окремі смислові відрізки твору, а потім план формулюється у вигляді вказівок: „Розкажіть спочатку про...”, „Потім розкажіть про...”, „На останнє розкажіть про...”.

З метою навчання дітей діям планування під час переказу використовується методика моделювання сюжету твору за допомогою умовної наочної схеми. Після читання і лексичного розбору тексту діти повинні вибрати необхідні силуетні зображення персонажів і значимих об'єктів, відповідні кожному фрагменту-епізоду, та почергово розташувати їх у блоках-квадратах. Складання наочної схеми полегшується питаннями логопеда за змістом фрагментів розповіді. За складеною схемою діти самостійно переказують текст – за частинами, або повністю, в залежності від індивідуальних мовленнєвих можливостей дітей.

На різних етапах навчання використовують різні види переказів:

  • 1. Логопед розповідає, а дитина (в залежності від мовленнєвих можливостей) додає слово або речення.
  • 2. Дитина переказує, як правило, з великими паузами, а логопед своїми запитаннями спрямовує її думку і допомагає краще викласти і граматично правильно оформити речення.
  • 3. Перед початком переказу логопед дає короткий план розповіді, допомагаючи дитині зібратися з думками і розповідати у правильному напрямку.
  • 4. Переказ ланцюжком, коли одна дитина починає його, друга продовжує, а третя закінчує. Цей вид роботи допомагає виробити у дітей стійку увагу, вміння слухати товариша і слідкувати за його мовленням.
  • 5. Переказ за особами типу простої драматизації. Цей вид роботи особливо подобається дітям, оскільки близький до ігрового. Він допомагає проникнути у зміст образу, передати інтонаційно характер діючих осіб.

Дітям старшого дошкільного віку, які вже досягли достатнього рівня мовленнєвого розвитку (ЗНМ III р., ФФНМ) рекомендують і більш складні види роботи:

  • 1. Вибірковий переказ. Перед дітьми постає завдання виділити з розповіді тільки те, що відноситься до певного вчинку. Це можливо, якщо дитина в змозі проаналізувати весь твір.
  • 2. Короткий переказ. Дитина розповідає не все підряд, а тільки найголовніше, суттєве.
  • 3. Творчий переказ:
    • а) переказ тексту та його продовження із додаванням фактів, подій із життя героїв;
    • б) складання розповіді з декількох текстів на задану тему;
    • в) складання розповіді на основі особистого досвіду за аналогією з почутим;
    • г) складання розповіді зі зміною вчинків головних героїв, але зі збереженням основної сюжетної лінії твору.

Під час навчання переказу використовують і спеціальні допоміжні прийоми: складання переказу за діафільмами, переказ із послідовним викладанням картини-пано на фланелєграфі, малювання олівцями на сюжет твору, який переказують, тощо.

  • 6. Заключна частина заняття. В ній можна використати драматизацію твору за допомогою іграшок, настільного та тіньового театру, ігри-драматизації дітей.
  • 7. Оцінка, аналіз та обговорення переказів дітей. У методиці навчання зв'язного мовлення цьому виду роботи надається великого значення. Дітей навчають уважно вислуховувати перекази інших і доброзичливо та тактовно відмічати в них достойності та помилки. Але спочатку логопед дає зразок оцінки переказу дитини. Під час аналізу відзначають такі якості складеного переказу, як повнота, послідовність передачі змісту, смислове співвіднесення тексту, самостійність викладу матеріалу, його виразність. Звертають увагу на використання засобів образної виразності, виявлення елементів творчості, граматичну правильність побудови зв'язних висловлювань. Під час колективного обговорення переказу діти мають можливість вносити доповнення, уточнення, вказувати на допущені помилки у використанні слів і словосполучень.

Особливої уваги заслуговує навчання дітей переказу поетичних описів природи. Підготовка до них тісно пов'язана зі спостереженнями, з активізацією уявлень дітей про природу, знайомих літературних образів.

Корекційно-логопедична робота на заняттях із переказу проводиться у взаємозв'язку з навчанням дітей іншим видам монологічних висловлювань.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >