< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Спеціальна методика навчання творчого розповідання

У старшому дошкільному віці, коли діти із ПМР вже мають достатній запас знань про довкілля, починають навчатися складним формам зв'язного розповідання, оволодівають основними простими та складними синтаксичними конструкціями, словником, з'являється можливість розвитку у них творчої мовленнєвої діяльності.

Словесна творчість – найбільш складний вид творчої діяльності дитини. Елемент творчості є у будь-якому дитячому розповіданні. Тому термін „творче розповідання” є здебільшого умовною назвою розповідей, які діти придумують самі. Обов'язковим компонентом такої розповіді мають бути самостійно створені дитиною нові образи, ситуації, дії. Під поняттям „нові” розуміють такі, які дитина повністю в житті не сприймала, але елементи якої є у її розповіді. Продуктом цієї діяльності повинна бути невеличка логічно-послідовна розповідь сюжетного або описового характеру.

В основі творчої розповіді лежить творча уява. Л. С. Виготський, О. В. Запорожець, С. Л. Рубінштейн, О. В. Петровський розглядають творчу уяву як складний психічний процес, нерозривно пов'язаний з життєвим досвідом дитини. Творча уява – це здатність уявляти те, чого раніше не бачив, уміння перевести словесний опис на наочний, створювати нові образи на основі перетворення існуючих уявлень. Особливістю творчої уяви є вміння легко, гнучко поєднувати у новій ситуації елементи особистого досвіду та відомих знань.

Л. С. Виготський визначив закони, яким підкоряється діяльність уяви:

  • 1. Творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітності попереднього досвіду людини, оскільки цей досвід є матеріалом, з якого створюються побудування фантазії (чим багатший досвід, тим більша уява).
  • 2. Зв'язок фантазії і реальності виявляється зв'язком між готовим продуктом фантазії і складним явищем дійсності. Вона (фантазія) не відтворює того, що було сприйняте у попередньому досвіді, а створює з цього досвіду нові комбінації (уява стає засобом поширення досвіду людини, адже людина може уявити за чужою розповіддю те, чого раніше не бачила).
  • 3. Зв'язок між фантазією та реальністю двобічно виявляється в емоційному зв'язку. З одного боку, будь-яке почуття, емоція прагне втілитися у відомі образи. З іншого – образи фантазії дають внутрішню мову для нашого почуття. Це почуття добирає окремі елементи дійсності та комбінує їх у такий зв'язок, який обумовлений зсередини нашим настроєм, а не зовні, логікою самих цих образів.

Творча уява у дошкільному дитинстві має найбільшу пластичність і найбільш легко піддається педагогічному впливу.

У загальній педагогіці питанням формування дитячої словесної творчості приділяється велика увага. Розроблені тематика та види творчого розповідання, прийоми і послідовність навчання (Л. М. Ворошніна, Μ. М. Коніна, Е. П. Короткова, Л. А. Пєньєвська, Н. О. Орланова, Є. І. Тихєєва, О. С. Ушакова та інші). Творче розповідання розглядається як такий вид діяльності, який захоплює особистість дитини в цілому: вимагає активної роботи уяви, мислення, мовлення, проявів спостережливості, вольових зусиль, участі позитивних емоцій.

О. С. Ушакова розглядає словесну творчість як діяльність, що виникає під впливом творів мистецтва та вражень від оточуючого життя і виражається у створенні усних творів-розповідей, казок, віршів. Відмічається взаємозв'язок між сприйманням художньої літератури і словесною творчістю, які взаємодіють на основі розвитку поетичного слуху.

Словесна творчість дітей виражається у різних формах: у створенні розповідей, казок, описів, нісенітниць, у словотворчості (складанні нових слів).

У методиці мови творчі розповіді умовно класифікують у залежності від використаного на занятті матеріалу:

  • – творчі розповіді на наочній основі – розповідь за сюжетною ігровою обстановкою, сюжетна розповідь про одну іграшку, придумування початку або кінця до подій, зображених на картині, описові розповіді про природу;
  • – творчі розповіді на словесній основі – придумування кінця до початку розповіді чи казки педагога, розповідь на тему, запропоновану педагогом, самостійне складання дітьми казок.

Крім цього, за змістом розрізняють реалістичні творчі розповіді, де дитина може вигадувати події та дії неіснуючого героя (або неіснуючої події і дії з існуючим героєм), але при цьому дотримуватися життєвої вірогідності та з елементами фантазування.

У роботі з дітьми із ПМР з перших занять із творчого розповідання потрібне усвідомлення ними значення завдань „придумати розповідь, казку”, „розповісти про те, що з тобою трапилось”. Це активізує роботу творчої уяви і покращує процес відтворення.

Враховуючи стан мовленнєвого та психічного розвитку дітей із ПМР, до складання творчих розповідей їх готують заздалегідь. Підготовча робота відбувається паралельно у трьох напрямках:

  • 1. Отримання знань із певних тем, вільна орієнтація в причинно-наслідкових діях і явищах, накопичення необхідної лексики, вміння нею користуватися.
  • 2. Робота над складанням фактичних речень і оповідань, а також речень і оповідань за образами-уявленнями.
  • 3. Розвиток творчих уявлень у процесі роботи з казкою та сюжетно-дидактичними, тематичними іграми.

Перший напрямок передбачає такі форми роботи:

  • 1) бесіди під час розгляду предметних, сюжетних малюнків, демонстрації предметів, що вивчаються; використання технічних засобів навчання;
  • 2) екскурсії із цілеспрямованим спостереженням за певними явищами природи та живими істотами;
  • 3) читання художніх літературних творів: описово-розповідних оповідань, віршів, творів народної творчості (приказок, прислів'їв, загадок, казок);
  • 4) зображувальна діяльність.

Опанування зв'язним мовленням передбачає використання слова в контексті. Це вміння цілеспрямовано відпрацьовується в творчій роботі над реченням (за другим напрямком), якій передує робота над узгодженням слів у словосполученнях і простих реченнях. Використовують такі форми роботи:

  • 1) для розвитку мислення словами і за їх допомогою будувати речення навчають правильно давати відповіді на прості запитання;
  • 2) складання речень за трьома опорними предметними картинками (наприклад, „дівчинка”, „кіт”, „миска з молоком”). Передбачається 1-2 варіанти складених речень;
  • 3) складання речень за однією опорною предметною картинкою (наприклад, „метелик”; „дощ”; „гриб”);
  • 4) добір необхідних за змістом слів-назв предметів для доповнення речення. Вибір слів із декількох предметних малюнків (наприклад, „Весело щебечуть...”, картинки: „солов'ї”, „гуси”, „ворони”);
  • 5) доповнення речень точними словами-ознаками, або словами-діями, графічне зображення речень (наприклад, „Кішка... молоко” – „лизькає”, „п'є”, „смокче”. „Взимку дме ... вітер” – „сильний”, „різкий”, „лагідний”);
  • 6) робота з деформованими реченнями.

Для вміння правильно передавати зв'язне оповідання необхідною умовою є причинно-наслідкове осмислення подій та змога передати їх у мовленні у певній послідовності. Для розвитку цієї навички практикують відновлення пропущених ланок оповідання, а також роботу з деформованим текстом:

  • 1) доповнення тексту реченнями: а) з опорою на зорове сприймання (серія сюжетних картинок), б) з опорою на слухове сприймання (відтворення або зміна кінцівки знайомого тексту);
  • 2) закінчення тексту за однією сюжетною картинкою з опорою на оповідання логопеда;
  • 3) доповнення оповідання початком і закінченням з опорою на кульмінаційний сюжетний малюнок;
  • 4) складання оповідань-описів із наочністю та без такої;
  • 5) робота з деформованим текстом (починаючи з 3-х речень).

Розвиток творчих уявлень на основі роботи над казкою передбачає певну етапність:

  • 1) визначення і розуміння, що таке казка;
  • 2) прослуховування казки, добір героїв-символів до казки з геометричних фігур, природного та підручного матеріалу;
  • 3) мовленнєве „малювання”. Дітям пропонують за допомогою мовлення описати якогось героя казки або певного епізоду, або своїми словами з використанням синонімів і порівнянь;
  • 4) переказ казки з опорою на наочність та без такої;
  • 5) гра – перетворення у казкових героїв (на занятті або поза ним), у процесі якої розвивається самостійність мислення дошкільника, уміння орієнтуватися у проблемній ситуації, а також набуваються навички діалогічного мовлення.

Ця робота підводить до складання спочатку колективних, а потім індивідуальних 1) творчих реалістичних оповідань, 2) маленьких казок за опорними предметними малюнками, окремими предметами, музичними записами.

До складання розповідей творчого характеру дошкільників із ПМР готують за допомогою засобів вербальної творчості, які водночас сприяють створенню ігрових ситуацій на заняттях. До них відносять: уміння добирати аналогії, порівнювати об'єкти на основі аналогій за різними ознаками (за формою, кольором, призначенням тощо) та на основі протилежності значень із використанням слів-антонімів, відгадування загадок із різною структурою логічного завдання, вербальні нісенітниці, підбір асоціацій, ігри зі словами тощо[1].

Починати навчання творчого розповідання доцільно з придумування розповідей реалістичного характеру. Найбільш легким вважається придумування продовження та закінчення розповіді. Логопед дає зразок, який містить зав'язку та визначає шляхи розвитку сюжету. Початок розповіді повинен зацікавити дітей, познайомити з головним героєм та його характером, з обстановкою, в якій відбувається дія.

Наступними є розповіді на теми з особистого досвіду (наприклад, „Мій ранок”, „Як зустрічали Новорічне свято”, „Подарунки матусі до 8-го березня” тощо). Під час такого розповідання діти засвоюють структуру творчої зв'язної розповіді.

Далі надають тему творчого оповідання та план-програму розповіді у вигляді опорних слів, які ілюстровані предметними картинками (наприклад, „Мандрівка до лісу”, предметні картинки: хлопчик, дівчинка, кошик, ялинка, гриби, білочка, дім). На основі вже отриманих знань та відповідно до плану діти поступово розгортають усно події, які можуть бути реальними, показують взаємовідносини між діючими особами. Крім наочних опор дітям надається вербальна допомога у вигляді спонукальних запитань, наприклад, що вирішили зробити діти?

Надалі діти отримують лише тему розповіді, назва якої обумовлює і діючих осіб, наприклад, „Як Марійка та Василько посадили ріпку”. Планом правлять знання про послідовність певних реальних подій.

Коли діти чітко усвідомлюють собі, що таке вигадка і чим відрізняється вигадка реалістична від фантастичної, їм пропонується складання невеличких казок за темою, за опорним планом у вигляді предметних картинок, за визначеними діючими особами тощо. Навчання починається з введення елементів фантастики у реалістичні сюжети. Спочатку казки доцільно обмежувати сюжетами про тварин (наприклад, „День народження у ведмедика”, діючі тваринки: ведмежатко, зайчик, білочка, їжачок). Під час вигадування казок є можливість відокремлення фантазії від дійсності, адже сюжет може не відповідати реальності. І саме тут у всій повноті виявляється „вільне” мовлення дітей, незалежно від певних речей і дій.

Дитяча словотворчість не обмежується розповідями та казками. Дітей навчають складати невеличкі віршики, загадки, нісенітниці, лічилки. Повторення римованих слів, підбір рими до запропонованих слів тісно пов'язані з розвитком у дітей із ПМР чуття мови.

  • [1] Марченко І. С. Формування творчого зв'язного мовлення у дошкільників із затримкою психічного розвитку. – К.: КНТ, 2006. – 89 с.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >