< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Політичні партії ФРН

§ 1. "Народна партія": Християнсько-демократичний союз Німеччини.

§ 2. Християнський соціальний союз у Баварії.

§ 3. "Народна партія": Соціал-демократична партія Німеччини.

§ 4. Вільна демократична партія.

§ 5. Ліві.

§ 6. "Союз 90 / Зелені".

§ 7. Німецькі партії "третього ешелону".

ФРН належить до числа тих небагатьох демократичних держав, у яких становище, організаційні принципи і завдання політичних партій врегульовані конституцією та спеціальним законом про партії (стаття 21 Основного закону і Закон про партії від 24 липня 1967 року).

Значущість функціонування партійної системи ФРН як найважливішого інструменту демократії та його основні принципи відображені в ст. 21 Основного Закону: "Партії беруть участь у формуванні політичної волі народу. Вони створюються вільно, їх внутрішня структура має відповідати демократичним принципам. Про джерела своїх коштів вони звітують перед громадськістю". Партії не є органами державної влади, але можуть впливати на формування політики як на федеральному, так і на земельному рівні. Партії зобов'язані брати участь у федеральних і земельних парламентських виборах (якщо протягом б років цього не відбувається, партія втрачає свій правовий статус і перетворюється на політичне об'єднання). Основне завдання партії – забезпечити найбільшу кількість місць у федеральному та земельному парламентах. Законом забороняється фінансування партії тільки за рахунок партійних внесків і передбачається обов'язок вишукувати інші джерела фінансування. Для часткового фінансування дозволеної за конституцією і закону про партії діяльності їм виділяються державні кошти. У сумі ці кошти не повинні перевищувати 125 млн. євро на рік (абсолютна верхня межа). Масштабом для розподілу цих коштів служить суспільна значущість партій, яка вимірюється, з одного боку, їх успіхами на європейських, парламентських та земельних виборах, а, з іншого боку, розмірами щорічних надходжень до партійної каси (членських внесків та пожертвувань). Кожен поданий голос приносить партії дотацію в розмірі 0,66 євро (понад 6 млн. голосів – по 0,51 євро). Право на часткове фінансування мають тільки ті партії, які на виборах отримали мінімум 0,5% голосів (на земельних виборах – 1%). Для того щоб увійти в парламент, необхідно набрати 5% голосів.

"Народна партія": Християнсько-демократичний союз Німеччини

На початку своєї діяльності Християнсько-демократичний союз (ХДС; нім. Christlich Demokratische Union Deutschlands, CDU) представляв собою громадянський рух, у якому представники католиків і протестантів мали б знайти "політичну батьківщину". Поняття "союз" у назві партії повинен був символізувати очевидний інтеграційний елемент і характер народної партії. Що стосується посилання на християнські основи, то утворена в 1870 році партія "Центру", союзником якої в Баварії з 1919 року була Баварська народна партія, була попередником ХДС до саморозпуску в 1933 році.

У 1945 році були відновлені чотири партії "Центру", по одній у кожній з окупаційних зон, але більша частина керівництва партії Центру з частиною членів Німецької національної народної партії утворили 4 християнсько-демократичних союзи. У цьому ж році ХДС виступав із власними програмними проектами в Берліні і Кельні. До відновленої партії входили політики колишньої Веймарської республіки (1919-33 pp.), включаючи активістів старої римської католицької центристської партії, ліберальні і консервативні протестанти, робітники, інтелігенція, представники середнього класу, які вирішили взяти активну участь у розбудові нової післявоєнно: демократії з метою запобігання відродження фашизму в Німеччині.

З моменту заснування ХДС, велика увага приділялася саме забезпеченню балансу релігій у рамках різних організацій партії. Основне завдання Союзу полягало в припиненні історичної ворожнечі між католиками і протестантами на території Німеччини. Щодо зовнішньополітичної діяльності партії, то її можна охарактеризувати як антикомуністичну, проамериканську та євроінтеграційну. Звернення до ідей християнства повинно було заповнити духовний вакуум, що утворився в зруйнованій, розчарованій своїм минулим країні.

20 серпня 1945 р. відбувся з'їзд християнсько-демократичних груп у Кельні, Дюссельдорфі і Вупперталі. До кінця року вже налічувалося кілька десятків таких організацій. І тільки в жовтні 1950 року відбулося оформлення партії на федеральному рівні.

ХДС відкинув повернення до старої партійної системі і зробив ставку на створення нової партії як "союзу всіх верств і всіх конфесій". Партія повинна була грати центристську роль у партійно-політичній системі. Відповідно до своїх християнських ціннісних основ партія вважала себе консервативною, у своєму ставленні до політичної свободи – ліберальною, а у своїх вимогах економічної та суспільної справедливості – соціальною.

Велику роль у формуванні ХДС зіграв перший канцлер Федеративної Республіки Німеччини К. Аденауер, який очолював партію з 1950 по 1966 рік. Під керівництвом К. Аденауера в 1947 році була розроблена і прийнята "Аленська програма" ХДС для британської окупаційної зони. У програмі говорилося: "Нова структура німецької економіки повинна виходити з того, що час необмеженого панування приватного капіталу давно минув. Однак необхідно також всіляко уникати і того, щоб приватний капіталізм був замінений капіталізмом державним". Центральною, достатньо ідеалістичною вимогою цього документа була передача ключових галузей індустрії в громадське (не державна, а саме "суспільне") володіння.

На виборах 1949 р. ХДС / ХСС виступили з "Дюссельдорфськими тезами", в яких викладалася концепція соціальної ринкової економіки, розроблена главою господарського відомства Бізонії професором Л. Ерхардом ще в 1948 році. Його вже знали виборці по успішній грошовій реформі, проведеній у 1948 році, після якої на полицях магазинів з'явилися товари. Його концепція соціальної ринкової економіки і талант оратора мали вирішальне значення для перемоги ХДС / ХСС.

Розподіл депутатських місць у нижній палаті парламенту мав такий вигляд: 139 місць дісталося блоку ХДС / ХСС, 131 – СДПН, 52 – ВДП, 17 – Німецькій партії. 15 вересня парламент обирає першим федеральним канцлером К. Аденауера більшістю в один (свій власний) голос. Першим президентом ФРН став Т. Хейс (голова ВДП). 20 вересня був сформований коаліційний кабінет із ХДС / ХСС, ВДП та Німецької партії. У новий уряд увійшли 13 міністрів, включаючи Л. Ерхарда, що отримав пост міністра економіки.

У 1963 році, у віці 87 років, К. Аденауер пішов з посади канцлера і був замінений Л. Ерхардом, який не зміг перенести свій успіх міністра економіки на діяльність канцлера. На відміну від К. Аденауера, Л. Ерхард не мав сильної партійної підтримки. Після 1969 року, коли ХДС не отримав необхідної більшості для утворення уряду, хоча і набрав найбільшу кількість голосів, партія посилила агітацію з метою залучення до своїх лав нових членів. У 1973 р. новим лідером партії став Гельмут Коль.

У 1975 році партія прийняла "Мангеймську заяву", в якій наголошувалася прихильність соціальної ринкової економіки, але підкреслювався новий підхід до соціальних питань. Союз заявив про свою претензію на надання особливого заступництва тим соціальним верствам, які він зараховував до "неорганізованих" груп населення – "особи похилого віку, матері з дітьми або непрацездатні, як правило, безсилі перед організованими спілками".

Важливою подією в історії партії став з'їзд ХДС у 1978 році, що відбувся в Людвигсхафені, на якому після тривалої дискусії була прийнята перша в історії ХДС "Програма принципів". У Програмі підкреслювалося, що партія дотримується християнських цінностей і вихідним моментом у визначенні її політичної діяльності є людина, відповідальна перед Богом.

Канцлером ФРН Г. Коль був обраний 1 жовтня 1982 р. в результаті першого в історії бундестагу вдалого конструктивного вотуму недовіри чинному федеральному канцлеру Г. Шмідту. Щоб отримати легітимність, Г. Коль зважився на ризикований крок – розпуск парламенту.

Після тривалих роздумів президент ФРН К. Карстенс прийняв рішення про розпуск бундестагу і призначення нових виборів на 6 березня 1983 року. Кілька депутатів бундестагу спробували оскаржити це рішення в Конституційному суді, але суд виніс рішення про конституційність розпуску бундестагу. Підсумок виборів був вражаючий: ХДС отримав 48,8% голосів виборців.

У 1986 році ХДС приймає програму "Маніфест майбутнього". Велике місце в цьому документі приділялася проблемам науково-технічного прогресу і його ролі в сучасному світі. Враховуючи наслідки, пов'язані з освоєнням космосу, проблема охорони навколишнього середовища була розширена до необхідності турботи про всесвіт. Ці положення з'явилися під впливом провідних Церков Німеччини – Євангелічної і Католицької, які в 1985 році запропонували доповнити доктрину соціального ринкового господарства "екологічними компонентами" і назвати її "екологічно відповідальне соціальне ринкове господарство".

Підтримка громадськістю роботи коаліції в процесі об'єднання Німеччини була підтверджена на федеральних виборах 1990 року, коли коаліція ХДС/ХСС-ВДП отримала переконливу перемогу. З жовтня 1990 р. Німецька Демократична Республіка була скасована, а її територія повторно приєднана до ФРН. Східнонімецька ХДС об'єдналася із західнонімецькою колегою, і були проведені вибори в об'єднаній країні. Хоча Коль був переобраний, партія стала втрачати велику частину своєї популярності через економічний спад у колишній НДР і підвищення податків на заході. ХДС був, проте, в змозі виграти федеральні вибори 1994 року.

У 1994 році ХДС прийняв нову "Програму принципів", положення якої були пов'язані з проблемами об'єднання Німеччини. У Програмі вказувалися пріоритетні завдання, які належало вирішити в східних землях: структурна перебудова економіки, вирішення питань екологічної безпеки та соціальне забезпечення, створення нових робочих місць. При цьому ХДС вказувала, що населенню східних земель необхідно відмовитися від колишньої системи мислення. Необхідно прийняти новий політичний і громадський прядок, який існував на заході.

З кінця 1990-х років і початку Берлінської республіки починається розмивання монополії на владу обох "народних партій" – ХДС / ХСС і СДПН. їх авторитет і здатність інтегрувати своїх прихильників падають від десятиліття до десятиліття. Втрата лідерських позицій природно підточила випробувану протягом десятиліть формулу федеральної влади – "народна партія" + "молодший партнер".

Гельмут Коль займав пост голови партії до поразки на виборах в 1998 році, коли його змінив Вольфганг Шойбле. Останній пішов у відставку на початку 2000 року в результаті скандалу стосовно джерел фінансування партії і був замінений на Ангелу Меркель, яка залишається лідером ХДС до сьогодні.

У грудні 2007 року на з'їзді в Ганновері була прийнята нова програма партії під назвою "Свобода і безпека. Принципи для Німеччини". Вона змінила програму 1994 року і стала третьою за рахунком з моменту заснування ХДС.

Програма була покликана показати відмінності між ХДС і СДПН. На думку християнських демократів, головне завдання ХДС – "розвиток власної відповідальності громадян". Там, де цього виявиться недостатньо, держава готова "надати допомогу".

Підсумки виборів 2009 року були для ХДС втішними. Прихід партії до влади став можливим не як результат перемоги на виборах (християнські демократи отримали 33,8% голосів виборців), а як наслідок катастрофічного провалу СДПН і зростаючої байдужості електорату (рекордне за всю історію падіння участі в голосуванні до 71%, що мають право голосу).

22 вересня 2013 року відбулись чергові вибори до бундестагу. На них було обрано 630 членів федерального парламенту Німеччини. Двома основними кандидатами на посаду голови уряду стали чинний канцлер Ангела Меркель (від блоку ХДС/ХСС) та представник опозиції Пеер Штайнбрюк (від СДПН). За офіційними даними, найбільшу кількість голосів набрав блок ХДС/ ХСС на чолі з Ангелою Меркель – 41,5% (що стало найкращим результатом блоку за останні 20 років). СДПН – 25,7%, Ліва партія – 8,6% і Партія зелених – 8,4%. Нева партія "Альтернатива для Німеччини" з євроскептичною програмою не набрала необхідного мінімуму 5% і не потрапила до парламенту.

Вільна демократична партія (ВДП) уперше за свою історію з 1949 року також не потрапила до парламенту, набравши лише 4,8%. Таким чином Ангела Меркель втратила традиційного партнера в коаліції. Блок ХДС/ХСС проводив переговори про так звану "велику коаліцію" з Соціал-демократичною партією або про коаліцію з Партією зелених. Лише після того, як 76% членів СДПН у всіх землях Німеччини схвалили коаліцію з ХДС/ХСС на внутріпартійному референдумі, вдалося сформувати "велику" коаліцію з ХДС/ХСС і СДПН та підписати коаліційний договір.

У сформованій ситуації А. Меркель намагається розширити соціальну базу Християнського демократичного союзу і відвоювати виборців у своїх конкурентів, часто йдучи за їх мінливими настроями на шкоду традиційним цінностям партії. У результаті багато експертів і критиків дорікають їй у відсутності чітких політичних орієнтирів і цілей. З іншого боку, є припущення, що вона намагається створити новий, більш сучасний Християнський демократичний союз, який стане своєрідною "партією громадян". Саме тому А. Меркель проводить політику не "християнського" патріотизму, характерного для ХДС з часів його заснування, а "державного" або "реального", намагаючись залучити на свій бік виборців з нових федеральних земель, які в більшості своїй не такі релігійні.

Під керівництвом А. Меркель ХДС, безсумнівно, стала менш консервативною та багатопрофільною – партії вдалося "забрати" собі теми, що традиційно належать до сфери СДПН і "зелених". Така політика, безумовно, розширює можливості партії для створення нових коаліцій.

Основними ідейними положеннями християнської демократії є:

  • • Демократія.
  • • Популізм. Проведена політика повинна охоплювати інтереси якомога ширшого кола людей.
  • • Персоналізм. Суспільство і держава служать людині й існують заради створення умов, необхідних для її самореалізації. Суспільство і людина повинні перебувати в стані органічного балансу і взаємного доповнення. Запорукою здорового суспільства є культура взаємної поваги і взаємної відповідальності.
  • • Субсидіарність. Суспільство і держава повинні брати на себе вирішення тільки тих питань, з якими окрема людина впоратися не в змозі.
  • • Підпорядкування політики моральності. Політика не тільки повинна ставити перед собою високоморальні цілі (загальне благо, справедливість і т. ін.), але і використовувати лише морально допустимі засоби.
  • • Межі влади держави. Держава повинна захищати одних членів суспільства від шкоди, пов'язаної з приватними інтересами інших. Вона може використовувати свою владу тільки в тій мірі, в якій це необхідно для загального блага. Вона також не повинна вирішувати завдання, відповідальність за вирішення яких лежить на сім'ї, церковній парафії та інших громадських структурах.
  • • Соціальна справедливість. Особлива увага повинна приділятися соціально незахищеним верствам: малозабезпеченим, біженцям, інвалідам. Надмірна експлуатація неприпустима. Християнські демократи виступають за соціальну державу. Однак вони проти тривалої допомоги по безробіттю і вважають, що люди зобов'язані робити, у міру їх можливостей, внесок в економіку.
  • • Соціально-ринкова економіка. Приватна власність необхідна і повинна охоронятися законом. Повноцінний розвиток особистості неможливій без свободи вибору робочого місця і свободи підприємницької діяльності. Однак ні держава, ні приватний бізнес не вправі мати повний контроль над економікою. Економічна діяльність повинна служити людям, а не підпорядковувати їх. В обов'язки держави входить розвиток почуття взаємної відповідальності всіх учасників на ринку (у тому числі, перед майбутнім поколінням) і коректування несправедливих тенденцій у торгівлі, конкуренції та розподілі.
  • • Християнська етика. Прагнення до порозуміння, смиренність, покаяння, терпимість і прощення є не тільки особистими, а й політичними цінностями. Політика повинна мати моральний фундамент.
  • • Неприйнятність фундаменталізму в питаннях віри. Держава повинна захищати свободу віросповідання і поважати права культурних меншин.

Таким чином, ХДС поділяє низку цінностей консерватизму: моральність, приватну власність, акцент на правових процедурах і порядку. Однак вона часто розходиться з консерваторами з таких питань, як соціальна держава і можливість структурних змін у суспільстві. Для християнських демократів характерні також низку цінностей соціал-демократів: соціальна держава і обмеження стихії ринку, однак вони підтримують капіталізм і не сприймають ідею класової боротьби.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >