< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Домінанти зовнішньої політики ФРН у постбіполярний період

§ 1. Зовнішня політика Німеччини після об'єднання.

§ 2. Зовнішньополітичні пріоритети "червоно-зеленої" коаліції.

§ 3. Головні напрями зовнішньої політики за канцлерства А. Меркель.

Зовнішня політика Німеччини після об'єднання

12 вересня 1990 р. СРСР, США, Англія, Франція підписали договір про остаточне врегулювання німецького питання. Третього жовтня 1990 р. відбулось об'єднання Німеччини. На позачергових виборах у вже об'єднаній Німеччині перемогла коаліція ХДС/ХСС з ВДП.

Об'єднання Німеччини породило низку проблем, у тому числі і вироблення нової зовнішньої політики ФРН. У 1989 р. федеральний канцлер виступив у бундестазі з програмою розвитку німецько-німецьких відносин, що отримала назву "Десять пунктів Г. Коля". Основою її було перейти до федеративного устрою єдиної об'єднаної Німеччини. За цих умов німецька дипломатія використала низку стратегічних концепцій і тактичних методів, вироблених нею протягом усього післявоєнного періоду.

Німеччина знову зайняла географічний і геополітичний центр Європейського континенту. Успіх німецької економіки ґрунтується на її експортних можливостях. У 1988 р. Західна Німеччина посіла перше місце у світовій торгівлі. Це досягнення у вже об'єднаній Німеччині вдалося повторити 1990 р. і утримувати ще два роки. Канцлером об'єднаної Німеччини залишився Г. Коль.

90-і роки XX століття увійшли в історію зовнішньої політики ФРН як роки осмислення якісно нової ролі країни в системі міжнародних координат у період посгбіполярного розвитку Європи. Географічне, демографічне розширення Німеччини і нарощування її політичної та економічної потужності за рахунок приєднання до ФРН НДР, скасування прав і обов'язків чотирьох держав у німецьких справах, тобто якісна зміна положення Німеччини в Європі та світі, дозволили говорити про початок з 1991 року принципово нового етапу в історії ФРН.

Можна сказати, що 1991-1998 pp. стали переломним періодом для країни, якій належало вирішити проблему переходу від формального об'єднання до реальної єдності держави і нації, розраховувати на своє нове "Я". Уряд Г. Коля поставив перед собою три найважливіші завдання: по-перше, провести повну зміну соціально-економічного і політичного ладу в колишній НДР і шляхом економічного підйому нових німецьких земель завершити процес внутрішнього зрощення двох частин Німеччини; по- друге, домогтися вирішальних результатів у справі об'єднання Європи в рамках Європейського союзу і, по-третє, визначити своє місце і внесок у новий постбіполярний світоустрій.

Важливу позицію посідає бундесвер, який з роками перетворився на найважливішу для СІЛА союзну армію у Північноатлантичному пакті. Бундесвер залишається головною опорою НАТО на континенті. Московський договір 1990 р. визнав за ФРН право здійснювати суверенну зовнішню політику без будь- яких обмежень та право брати участь у союзах на власний розсуд. Вимоги СРСР про нейтральність об'єднаної Німеччини чи хоча б її східної частини західні держави редукували до заборони розміщення між Ельбою і Одером військ союзників ФРН по НАТО, та і то лише до моменту остаточного виведення російських військ у 1994 р.

Новостворена Конституція затвердила такі нормативні основи зовнішньої політики, як збереження миру та заборона нападницької війни, заходи з їх дотримання, зобов'язання з дотримання міжнародного права. Німеччина може бути лиш тоді членом військового союзу, якщо він стоїть на сторожі миру. У такий спосіб ФРН легітимізувала своє членство в НАТО та Західноєвропейському Союзі. Другий принцип вказує на готовність Німеччини брати активну участь у багатосторонніх відносинах, особливо в структурах ООН та ЄС, адже саме через ці організації ФРН могла покращити свій імідж та здобути вплив на світову політику. Робота з дотримання прав людини у світі обґрунтовувалась тим, що це забезпечує збереження миру. Вона не лише сприяла здобуттю іміджу і впливу, а й свідчила про зміну політично-культурних цінностей, на що Німеччина охоче звертала увагу світової спільноти. Щодо визнання міжнародного права, то ФРН не просто визнає дуалізм національного та міжнародного права, а підпорядкування національного міжнародному праву. Окрім того, вона відмовляється від атомної, хімічної та біологічної зброї у контексті інтеграції в НАТО та Західноєвропейський союз.

Найбільших успіхів правляча коаліція домоглася на західноєвропейському напрямі своєї політики. Завдяки зусиллям ФРН – головного мотора західноєвропейської інтеграції – на початку 1993 року був створений єдиний внутрішній ринок ЄС, у який входили тоді 12 держав. За наполяганням ФРН західноєвропейська валюта отримала назву "євро", а Центральний європейський банк розмістився у Франкфурті-на-Майні.

Претендуючи на місце постійного члена Ради Безпеки ООН, у глобальних міжнародних питаннях, насамперед у питаннях забезпечення та підтримання миру (війна в Перській затоці, військовий конфлікт на території колишньої Югославії та ін.), Німеччина діяла вкрай невпевнено і нерішуче, викликаючи постійне роздратування у своїх союзників по НАТО. Лише в 1994 році бундестаг ухвалив рішення використовувати бундесвер у миротворчих місіях для реалізації рішень Ради Безпеки ООН. Фактично можна сказати, що в перший легіслатурний період після об'єднання Німеччини уряду ХДС/ХСС – ВДП не вдалося знайти для ФРН свою нішу в новому світовому порядку і визначити свою роль у системі міжнародних відносин відповідно до державного статусу. Частково це було пов'язано і з відходом у відставку міністра закордонних справ Г.-Д. Геншера, авторитет якого в питаннях зовнішньої політики і дипломатії був незаперечний і який пробув у новому уряді на посаді міністра не більше півтора року (з 18 січня 1991 по 18 травня. 1992 р.). Його змінив представник молодого покоління вільних демократів, амбітний, динамічний, але недостатньо компетентний Клаус Кінкель, якому не вдалося вписатися ні в апарат МЗС, ні в команду канцлера, ні у світовий дипломатичний корпус.

Головною проблемою для об'єднаної Німеччини стала інтеграція східнонімецьких земель: структурна перебудова і модернізація економіки, відновлення земельного устрою, формування нових владних і партійних структур, а особливо, морально-психологічне зрощення "оссі" і "вессі" (східних і західних німців).

Модернізація східних земель, активна зовнішня політика потребували значних витрат, які у 1996 р. стали відчутними для такої сильної економіки, як німецька. Зріс державний дефіцит, поширилось безробіття. Спроба виправити становище за рахунок збільшення податків викликала соціальний конфлікт. Із ситуації, що склалась, уряд Г. Коля запропонував традиційний вихід у дусі політики "консервативної революції": зменшення витрат на соціальні потреби, суворий контроль державних витрат, стимулювання капіталовкладень за рахунок зменшення податків із заможних верств населення. Ці заходи мали сприяти пожвавленню економічного зростання і зменшенню безробіття. Проте більшість населення відмовилась підтримувати політику "затягування поясів". Це, а також загальне полівіння урядів країн Заходу, стали для канцлерства Г. Коля згубними. Посилилась позиція лівих партій. На виборах у вересні 1998 р. перемогла коаліція СДПН та "Союзу 90 / Зелених".

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >