< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Адміністративно-територіальний устрій Франції

Францію часто порівнюють з Україною, оскільки обидві держави схожі за розмірами території, кількістю населення, а також за структурою державної влади. До того ж, Франція та Україна мають подібний територіальний устрій, будучи унітарними республіками. Однак колись жорстко унітарна Франція з міцною вертикаллю державної влади у 80-х роках пережила процес децентралізації, що полягав у наданні більших повноважень місцевим владам. Упродовж наступних років цей процес ще більш посилився.

Для адміністративного устрою Французької республіки характерним є поєднання управління місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування, причому із запровадженням ідеї децентралізації у цій країні все більше повноважень поступово переходить від органів державної до органів влади місцевої. Децентралізація також створила у Франції три основні рівні територіальних одиниць з певним набором повноважень для кожного з них. Це комуна, департамент та регіон.

Розгляньмо докладніше всі ці рівні та функції, які покликані виконувати їхні виконавчі органи.

Найновіше з місцевих адміністративних утворень Франції – регіон – завдячує своєю появою законові про децентралізацію від 16 березня 1986 року. Тоді ж вперше було обрано членів Регіональних рад прямими виборами на шість років повноважень. Після ревізії Конституції країни у березні 2003 року наявність регіонів було визнано цілком доцільною. Франція поділена на 27 регіонів, із котрих п'ять – заморські.

До заморських регіонів належать Гваделупа, Гвіана, Мартишка, Майотта та Реюніон. З 2003 року ці регіони мають такий самий статус, як і метропольні. Кожен з них є водночас і заморським департаментом (запроваджено з 1946 року). Ця однодепартаментна структура має в майбутньому призвести до злиття регіональних та департаментальних асамблей.

Члени Регіональних рад обирають президента Регіональної ради, котрий управляє бюджетом, керує персоналом і проводить політику регіону в питанні економіки, упорядкування території та професійної освіти.

Регіон відіграє дуже важливу роль у питанні економічного, соціального та культурного розвитку. До сфер, якими опікуються регіони, належать: економічний розвиток – це основна сфера, якою, згідно із законом про децентралізацію від 13 серпня 2004 року, опікуються регіони. Насправді всі місцеві органи влади мають вплив на економіку своєї місцевості, проте лише регіон "координує на своїй території процеси економічного розвитку територіальних громад та їхніх об'єднань".

Слід зауважити, що Франція також має територіальні одиниці з особливим статусом. Зокрема до таких належить Корсика, яка вважається одним з 22 метропольних регіонів, має спеціальний статус, аналогічний статусу регіону, але з відчутно більшими повноваженнями.

Економічна функція регіону відтак полягає в такому:

  • • визначення режиму економічної допомоги підприємствам та прийняття рішень щодо її надання (згідно із законом від 13 серпня 2004 року). Цей закон скасував різницю у розмірах прямої (регіональна премія), чи непрямої (гарантії щодо запозичень) допомоги підприємствам, які існували з 1982 року. Віднині комуни, їхні об'єднання, а також департаменти мають змогу самі визначати режими економічної допомоги на власній території, узгодивши це із владою регіону;
  • • після закону від 13 серпня 2004 року у Франції запроваджено експеримент, згідно з яким регіональна влада приймає після узгодження позицій із департаментами, комунами та об'єднаннями комун схему регіонального економічного розвитку на п'ять років. Це робиться з метою координації спільних дій в питанні економічного розвитку, зростання рівню економіки в регіоні, а також для підвищення інвестиційної привабливості цієї території.

Окрім того, регіон покликаний займатися упорядкуванням територій та їхнім плануванням, що передбачає такі дії:

  • • консультування регіональної влади з центральними урядовими службами, які відають питаннями упорядкування та сталого розвитку територій;
  • • розробка регіонального плану відповідно до регіональної схеми упорядкування та розвитку території (SRADT), котрий фіксує середньотерміновий напрям сталого розвитку території регіону. Цей план зокрема визначає об'єкти, які потребують значного оснащення, найбільш цікаві інфраструктурні об'єкти та сфери послуг, а також наглядає за відповідністю проектів з оснащення різноманітних об'єктів інтересам і політиці держави та інших територіальних общин. Цей проект містить у собі також регіональну схему розвитку транспорту;
  • • підписання контрактів щодо проектів між державою та регіонами, які визначають дії, які слід буде здійснювати спільно (напр.: план із спорудження університетів).

Влада регіону також здійснює надзвичайно важливу функцію контролю за освітою, професійним навчанням та культурним розвитком територій. Серед її повноважень у цій галузі можна назвати такі:

  • • будівництво, реконструкція, скасування, капітальний ремонт, оснащення та контроль за функціонуванням ліцеїв, установ спеціального навчання та професійних морських ліцеїв. За новим законодавством регіон може ставати власником цих установ, але тоді він автоматично повинен буде займатися питаннями їх спорудження та перебудови, і на це потрібна буде згода комун чи департаментів, що були попередніми власниками цих навчальних закладів. Регіон стає також відповідальним за наймання вчителів, процес освіти, оплату праці за наймом технічних працівників освітніх закладів;
  • • питання фінансування значної частки університетів тепер теж входить до числа повноважень регіону, хоча вища освіта залишається у віданні держави;
  • • формування плану професійної освіти, адже за законом від 13 серпня 2004 року регіон "визначає і здійснює регіональну політику з професійного навчання молоді та дорослих людей". Таким чином, регіон визначає процес освіти молоді та дорослих, щоб забезпечити відповідну потребам ринку кількість працівників певних галузей;
  • • створення та фінансування регіональних музеїв, збереження та використання регіональних архівів (останнє регіон може за домовленістю довірити департаменту). Регіон також згідно із законом від 13 серпня 2004 року відповідає за загальну інвентаризацію предметів культурної спадщини, хоча на прохання менших територіальних утворень чи їх об'єднань регіон може доручити їм збереження культурних цінностей. Згідно із цим законом регіон, а також департамент має можливість брати участь в експерименті, за яким відповідно до чинного законодавства максимум на чотири роки ці територіальні одиниці можуть отримувати кредити на облаштування та реставрацію об'єктів культурної спадщини, котрі не перебувають у власності держави, або ж підприємств;
  • • організація та фінансування циклу початкової професійної художньої освіти.

Нарешті, регіональна влада у Франції опікується сферою охорони здоров'я, якій раніше на місцевому рівні не надавали належного значення. Це полягає в такому.

  • • регіони, а також комуни та департаменти за умови узгодження цього з державною владою мають право здійснювати вакцинацію, заходи із систематичної боротьби проти туберкульозу, прокази, СНІДу та інфекцій, які передаються статевим шляхом;
  • • регіони також у межах експерименту за власним бажанням і заявкою можуть на термін до чотирьох років брати участь у фінансуванні та реалізації санітарного обладнання.

Творіння Революції – департамент – являє собою автономне. колективне місцеве утворення, що має орган для нарад та виборних виконавців. Виник департамент завдяки законові від

10 серпня 1871 року. Франція нараховує 96 департаментів у метрополії, хоча нумерація зупиняється на 95-му департаменті. Колишній департамент Корсика (20) був розділений на два департаменти (2А та 2В) в 1976 році. Окрім того, Франція має 5 заморських департаментів. П'ятим заморським та загалом 101-им департаментом у 2011 році стала Майотта[1].

Управляє цим адміністративним утворенням Генеральна рада, яку обирають кожні шість років шляхом прямих виборів. Своєю чергою, Рада обирає президента, тобто керівника департаменту. Президент забезпечує виконання рішень Генеральної ради, управляє бюджетом та наймає свій виконавчий персонал.

Департамент має значні повноваження, до яких, зокрема, належать: громадська активність, побудова та утримання коледжів (середніх навчальних закладів), укрупнення сільських земельних ділянок, організація шкільного транспортного забезпечення.

Кожен департамент поділяється на 3-4 округи (за винятком Території Бельфор[2], яка становить один округ), у кожен з яких призначається супрефект. Супрефекта мають сприяти роботі префекта свого департаменту. Столиця округу називається супрефектурою. Якщо ж головне місто округу е столицею департаменту, воно має статус префектури. Округи ж поділяються на кантони та комуни. Потрібно розрізняти округи і так звані муніципальні округи, які є адміністративними одиницями великих міст (Париж, Марсель, Ліон). Всього у Франції 342 округи.

Кантон – адміністративно-територіальна одиниця у складі округу, що включає декілька комун (принаймні в сільській місцевості, у містах, навпаки, одна комуна може відповідати декільком кантонам). Кантони насамперед є структурною основою виборчої системи. Кожен кантон обирає свого представника в Генеральну раду відповідного департаменту. Всього у Франції сьогодні налічується 4 055 кантонів.

Комуна є найменшою адміністративною одиницею, але водночас і найдавнішою. Початок її історії сягає ще часів середньовіччя, однак створено таку адміністративну одиницю було лише 1789 року, а законодавчого закріплення своїх прав та повноважень вона здобула завдяки законові від 5 квітня 1884 року, який став справжньою хартією комун.

Комунами управляють виборні Муніципальні ради, до яких обирають депутатів шляхом загального прямого голосування кожні шість років. Члени Муніципальних рад обирають із свого складу мера. Мер є керівником комуни, він представляє її інтереси і управляє місцевим бюджетом. Окрім того, мер наймає персонал для управління справами комуни. До сфери його компетенції належать такі напрями: школи, благоустрій міста, громадська активність, мережа доріг, шкільний транспорт, збір сміття в місті, сфера медичного забезпечення.

Комуна – єдина адміністративно-територіальна одиниця, де немає окремого державного владного органу. Водночас, мер виступає і в ролі представника держави у питанні відання актів громадянського стану мешканцям міста, забезпечення громадського порядку, організації виборів і видання місцевих нормативних актів.

Багато функцій державної виконавчої влади, що належали меру, з 1983 р. передані до функцій місцевого самоврядування. Тобто роль комуни як державної адміністративної одиниці дуже зменшилась, і вона стала реально автономним територіальним колективом. Комуна як юридична реальність включає 3 елементи: назву, територію та населення.

Комуни можуть значно відрізнятися одна від одної за чисельністю населення. До комун належать і багатомільйонний Париж, і село з десятьма мешканцями. На початок 2004 р. у Франції налічувалося 36 782 комуни, а середня чисельність населення комуни – 380 осіб.

Деякі спільноти наділені особливим статусом, врегульованим законом. У метропольній Франції це: комуни Парижа, Ліона, Марселя, а також департамент Парижа; територіальна спільнота Корсики, що замінила регіон за законом від 13 травня 1991 року.

28 березня 2003 року через конституційну поправку було запроваджено 4 заморські спільноти з різним статусом. Французька Полінезія, за законом від 27 лютого 2004 року, також називається заморським краєм й наділена широкою автономією. Вона поділяється на 5 адміністративних підрозділів, які, своєю чергою, поділяються на 48 комун. Французька Полінезія має локальний уряд, очолюваний президентом Французької Полінезії. Сен-П'єр і Мікелон має статус, близький до департаменту. Волліс і Футуна має особливий статус, поєднуючи три монархії (Ало, Сіґаве, Увеа). Королі цих королівств очолюють територіальну раду, до якої також входять три представники французького уряду. Сен-Бартельмі став заморською спільнотою 15 липня 2007 року, від'єднавшись від Гваделупи. В острова є президент (який обирається кожні 5 років), однопалатна Територіальна Рада 19 учасників і виконавча рада 7 учасників. Сен-Мартен теж 15 липня 2007 року від'єднався від Гваделупи. Острів має президента і Територіальну Раду.

Нова Каледонія має особливий статус спільноти, який гарантує дуже широку автономію. До 2018 року має відбутися референдум про незалежність цієї території. Нова Каледонія поділяється на 3 провінції й 33 комуни.

Існує ще 3 адміністративні одиниці, що входять до складу Франції, але не мають постійного населення. Французькі Південні і Антарктичні території поділяються на 5 районів: острови Каргелен, острів Амстердам та острів Сен-Поль, острови Крозе та земля Аделі. Острів Кліппертон – з 21 лютого 2007 року безпосередньо підпорядковується урядові Франції, до того часу – був у складі Французької Полінезії.

Громадяни Франції, включаючи населення заморських територій, мають право голосу на загальнонаціональних виборах (президентських та парламентських), а також на місцевих. Усі рівні місцевих громад мають своїх представників у верхній палаті парламенту – Сенаті.

Окрім органів самоврядування, у Франції на місцях існує також посада префекта, – державного посадовця на вказаній території, котрий представляє французький уряд і підпорядковується йому. Префект керує на місцях всіма державними службами, що розташовані на підпорядкованій йому територіальній одиниці.

Він відповідає за громадський порядок, організацію різноманітних виборів, а також відає рятувальними роботами у разі виникнення надзвичайної ситуації. На додачу до своєї функції гаранта поваги до законів країни префект також виконує роль органу підтримки та поради для членів місцевої громади. Від імені держави префект здійснює контроль за справами на певній території, забезпечує порядок та спокій. Іще однією важливою функцією префекта є роль посередника у переговорах між державою та представниками території в питаннях, що стосуються упорядкування та розвитку інфраструктури цієї місцевості.

Слід зауважити, що згідно з Конституцією, Франція є унітарною державою, проте хартією від 1982 р. в ній було запроваджено принцип децентралізації, тобто передачі повноважень від держави місцевим громадам. Це значно розширило права місцевих общин і принесло позитивні результати для розвитку країни.

Зокрема хартія від 1982 року передбачала забезпечення виконання на території республіки таких принципів:

  • • скасування опіки держави і заміна її на контроль префекта за законністю актів, що їх видають місцеві громади, а також передача повноважень держави мерам, президентам Генеральних та Регіональних рад;
  • • передача деяких повноважень держави місцевим громадам. Для цього останнім було надано додаткові фінансові та людські ресурси, аби громади змогли повною мірою виконувати покладені на них зобов'язання;
  • • регіони, департаменти та комуни згідно з новою хартією отримали статус територіальних одиниць із певним рівнем автономії та функцій;
  • • зокрема територіальні одиниці здобули юридичну та фінансову автономію, при цьому, згідно із законом, не існує ні ієрархії, ні опіки між різними рівнями територіальних одиниць;
  • • функцію влади на місцях таким чином здійснює штат працівників, найнятих місцевими громадами з цією метою.

Таким чином, місцеві громади мають певну автономію у питаннях формування власного бюджету (принцип вільного адміністрування), проте перебувають під наглядом представника держави (органу контролю). Цей орган не стоїть над місцевими владами, а лише перевіряє на предмет відповідності законам республіки акти, видані владою територіальних одиниць.

Такий контроль є необхідним стримуючим доповненням до діяльності місцевих влад і відповідає унітарному характеру Франції. Відносна автономія територіальних одиниць дає можливість вирішувати велику кількість місцевих справ. Таким чином, у сферах освіти саме керівництво департаменту, а не міністерство освіти, приймає рішення щодо створення чи скасування коледжів на території цього департаменту. Згідно із законом від 13 жовтня 2004 року, департамент має право на власне майно.

Рух у напрямі до децентралізації зробив внесок у зміну французького суспільства у досягненні більшої демократичності. Зі збільшенням повноважень місцевих влад громадяни мають спрощений доступ до значної кількості необхідних їм послуг.

Слід зазначити, що конституційна ревізія у Франції від 28 березня 2003 року ще більше посилила процес децентралізації в країні. Наразі місцеві громади пропонують надати їм додаткових повноважень, отже, можна припустити, що у майбутньому Францію чекає подальша децентралізація

  • [1] Майотта – заморський департамент Франції, розташований у Мозамбіцькій протоці, в західній частині Індійського океану, між північним Мозамбіком і північним Мадагаскаром. Складається з головного острова, Гранд-Терр (або Маоре), меншого острова Петіт-Терр (або Паманзі) і кількох інших крихітних острівців. Географічно належить до Коморських островів. Майотта стала власністю Франції в 1843 р. разом з іншими Коморськими островами. Після отримання незалежності Коморськими островами у 1966 році, Франція всупереч резолюції ООН відмовилася передати Коморам острів з розташованою на ньому військово-морською базою, мотивуючи це результатами проведеного референдуму (понад 60% висловилися проти незалежності від Франції). Проведений у 2009 році референдум підтвердив бажання жителів отримати статус заморського департаменту. "За" висловилися 95,2% виборців з 61% жителів Майотти, що взяли участь у голосуванні. 31 березня 2011 року острів Майотта офіційно став 101 департаментом Франції.
  • [2] Територія Бельфор – невеликий департамент на сході Франції, один із департаментів регіону Франш-Конте. Адміністративний центр – Бельфор. Територія Бельфор була створена 1922 року з частини Ельзасу. У період з 1871 по 1918 роки це була єдина область Ельзасу що залишалася у складі Франції.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >