< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Франція у світовій політиці в період президентства В. Ж. Д'естена

Обрання на президентський пост В. Ж. д'Естена знову порушило питання про спадкоємність французької зовнішньої політики. Новий президент заявив про себе як про "ліберала, центриста і європейця". Пообіцявши омолодити французьку зовнішню політику, він одночасно зобов'язався зберегти її основні принципи, сформульовані Ш. де Голлем і Ж. Помпіду та перевірену практикою голлістську дипломатію. В. Ж. д'Естен дещо пом'якшив національний акцент, характерний для голлістської зовнішньополітичної доктрини, висунув принцип "діалог замість конфронтації", постарався змінити стиль відносин із США та іншими партнерами по НАТО в бік згладжування розбіжностей і прояву більшої кооперативності. Показовим в цьому стала заміна голлістського гасла "величі" Франції на гасло її "впливу".

Нова зовнішньополітична лінія президента отримала назву "мондіалізм", яка означала пошук рішення зовнішньополітичних проблем у світовому масштабі. Такий підхід В. Ж. д'Естен пояснював загрозою знищення життя на Землі, нерівномірністю розподілу природних багатств, небезпекою демографічного вибуху і прагненням до єдності дій держав на світовій арені у цих питаннях.

У червні 1974 р. сталося розблокування французько-американських відносин. Уперше на чільне місце було поставлено питання про участь французьких ядерних сил в обороні альянсу. Місяць після того В. Ж. д'Естен оголосив про перегляд військової політики, зробивши при цьому акцент на франко-американських відносинах.

15-17 листопада 1975 р. в заміській резиденції французького президента в Рамбуйє відбулася перша зустріч лідерів семи провідних країн світу. Це була нова формула узгодження політики між найбільшими країнами Заходу. Таким чином народилася "велика сімка", створення якої можна назвати апогеєм жискаровської політики.

Поставивши завдання збереження досягнутого в європейському будівництві, тобто митного союзу і спільної сільськогосподарської політики, В. Ж. д'Естен спробував оживити процес і виступив з ініціативами щодо розвитку інститутів Європи. Реалізації планів нового президента послужила Паризька зустріч глав "дев'ятки" (грудень 1974 р.). За її підсумками в Парижі було вирішено проводити регулярні зустрічі глав "дев'ятки" (не рідше трьох разів на рік).

На Паризькій зустрічі було прийнято рішення про підготовку проекту про перетворення Європейського співтовариства в Європейський союз. Основні засади проекту повинні були бути представлені до кінця 1975 р. Однак суперечності між учасниками "дев'ятки" на довгі роки відсунули реалізацію ідей, закладених в проекті.

Зіткнувшись з кризою світового валютного порядку, Франція дійшла висновку про необхідність оновлення проекту єдиної валютної одиниці, яка покликана сприяти зближенню європейських економік. Ініціатива, запропонована у квітні 1978 р. Г. Шмідтом і В. Ж. д'Естеном, зіграла вирішальну роль у створенні Європейської валютної системи, яка побачила світ вже 13 березня 1979 р. Відповідно до нової системи вводилася "європейська розрахункова одиниця" (екю). Національні валюти "дев'ятки" прив'язувалися до екю. Введення екю було помітним прогресом в європейській економічній і валютної інтеграції.

Прагнучи зміцнити своє становище в об'єднаній Європі, Франція стикалася з серйозним суперництвом Німеччини і Великобританії. Щоб розчистити собі поле для маневрів, Париж став ініціатором прийняття в ЄЕС Іспанії, Греції та Португалії.

Наприкінці свого мандата В. Ж. д'Естен зробив зусилля з розширення участі Співтовариства в світовій політиці та зміцненні європейського політичного співробітництва (особливо у сфері воєнної політики). У цьому процесі Франція знайшла підтримку в Німеччині.

Африка залишалася регіоном, де французький вплив був винятковим. Із п'ятьма африканськими країнами (Берег Слонової Кістки, Сенегал, Габон, Центральноафриканська Республіка, Джібуті) діяли угоди про співробітництво в галузі оборони. У цих країнах залишалися французькі військові бази. У 1978 р. в Тропічній Африці знаходилося 5 500 французьких солдатів і офіцерів. Крім того, з десятьма країнами були укладені угоди про двосторонню військову допомогу (напрям радників і поставки зброї).

Прагнучи зберегти свій вплив в Африці, Франція неодноразово йшла на серйозні економічні та морально-політичні витрати. Як ніколи, вони були відзначені зусиллями колишньої метрополії з підтримки, у тому числі військової, лояльних собі режимів: Заїр (1977,1978), Мавританія (1977), Чад (1978,1980). Африканська політика Франції в кінцевому підсумку стала головною причиною погіршення в 1977-1978 pp. відносин з СРСР, який прямо або опосередковано просував своїх африканських ставлеників.

Президентство В. Ж. д'Естена було відзначене подальшим розвитком арабської політики Франції. Президент проявив себе послідовним захисником палестинців. Позиція Франції впливала і на позицію об'єднаної Європи. Зміст документів щодо врегулювання ситуації на Близькому Сході, прийнятих Європейською радою у Венеції в червні 1980 р., помітно відрізнявся від позицій дипломатів США.

Близькосхідна політика В. Ж. д'Естена не уникла впливу першого нафтового шоку. Після арабо-ізраїльського конфлікту (жовтень 1973 р.) пошук безпеки для нафтових поставок відігравав головну роль у визначенні французьких позицій на Близькому Сході. У 1974 р. після відміни ембарго на поставку зброї воюючим країнам Франція активізувала цю діяльність, продаючи зброю арабським країнам.

Незважаючи на деяке покращення з ініціативи Франції французько-ізраїльських відносин у перші два роки президентської семирічки, на тлі арабської політики Франції вони розвивалися повільними темпами.

На президентських виборах у травні 1981 р. В. Ж. д'Естен поступився першістю кандидату лівого блоку Ф. Міттерану. Президентство В. Ж. д'Естена збіглося з несприятливою економічною обстановкою у світі в цілому й у Франції зокрема. Уряду не вдалося вирішити проблему зниження доходів населення. Це і призвело його до поразки. Проте значною мірою причиною програшу можна вважати невдалу зовнішню політику, і перш за все, курс на співпрацю з СРСР. До останнього моменту В. Ж. д'Естен намагався врятувати досягнення розрядки, йдучи на непопулярні після введення військ в Афганістан контакти з радянськими керівниками. В цілому ж семирічка В. Ж. д'Естена була наповнена багатьма важливими ініціативами в європейській і світовій політиці, що зберегли актуальність і в цей час. Заслуги французького президента знайшли визнання і в тому, що саме йому в 2002 р. доручили очолити підготовку проекту Європейської конвенції, яка покликана стати конституційною основою функціонування Європейського Союзу після його розширення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >