< Попер   ЗМІСТ   Наст >

СТИЛІ КЕРІВНИЦТВА В УСТАНОВАХ ОСВІТИ

  • 1. Поняття про стилі керівництва.
  • 2. Структура різних стилів керівництва.
  • 3. Джерела та чинники формування і вдосконалення стилю керівництва в освіті.
  • 4. Індивідуальний стиль керівництва.

Поняття про стилі керівництва

Думка про значущість стилю керівництва висловлюється багатьма соціальними психологами (А. Л. Свснцицький, Р. X. Шакуров, Ф. Генов, А. М. Омаров, Е. С. Жариков та ін.).

Слово стиль (від грец. – ціпок для письма) має різне тлумачення.

Частина дослідників ототожнюють стиль та метод керівництва. Так, за Г. Гібшем і М. Форвергом: "Під стилем керівництва розуміється спосіб, яким здійснюється функція керівництва особами, що її виконують у певній групі".

Д. П. Кайдалов та Є. І. Суїменко вважають, що стиль керівництва – "це стійка сукупність особистісних, суб'єктивно-психологічних характеристик керівника, за допомогою яких реалізується той або інший метод керівництва" . Це ж визначення наводиться і в "Психологічному словнику" за ред. В. І. Войтка. "Стиль керівництва, – пише Р. X. Шакуров, – це система способів діяльності, яка постійно повторюється, має внутрішню гармонію і цілісність та забезпечує ефективне здійснення функцій управління в даних конкретних умовах. Поняття "стиль" у вузькому значенні обіймає лише особливості спілкування керівника з людьми, а в широкому значенні відображає всі істотні функціонально значущі риси його діяльності".

Близьким до наведеного є визначення А. Л. Журавльова, який "під стилем керівництва розуміє індивідуально-типові особливості цілісної, відносно стійкої системи способів, методів, прийомів впливу керівника на колектив з метою ефективного виконання управлінських функцій".

А. М. Омаров дає власне розуміння індивідуального стилю, який трактується ним як "особлива форма сполучення виробничої функції керівника і його функцій регулювання особистісних стосунків між членами підлеглого йому колективу".

М. Мескон, М. Альберт, Ф. Хедоурі визначають стиль керівництва через "узагальнені види поведінки керівника в стосунках з підлеглими в процесі досягнення поставлених цілей". У цьому визначенні автори виходять із зовнішнього компонента міжособистісних професійних відносин керівника з підлеглими як істотної ознаки стилю керівництва.

У сучасних дослідженнях стилю управлінської діяльності керівників системи освіти в руслі акмеологічного підходу Н. Васіна, І. Вегерчук, А. Лаптев (Російська Федерація) розуміють його як "індивідуально притаманний спосіб використання творчого потенціалу на різних життєдіяльніших етапах". Справді, істинна творчість як створення нового безперервно пов'язана з індивідуальними особливостями діяльності людини, адже індивідуальна неповторність є однією з яскравих ознак творчості, в тому числі і в менеджменті.

Таким чином, аналіз визначень поняття "стиль керівництва" різними авторами показує такі істотні ознаки поняття стилю:

  • - сукупність методів, прийомів, що їх застосовує керівник;
  • – система прийомів, способів, яка має відносну стабільність;
  • – індивідуальні особливості особистості, праці, ставлення і спілкування з підлеглими, колегами, керівниками;
  • – типові, узагальнені способи керівництва;
  • – спрямованість способів керівництва на ефективне досягнення поставлених цілей і завдань.

Отже, стиль керівництва – це система методів, прийомів, засобів, які домінують в управлінській діяльності менеджера освіти, а також індивідуальні особливості їх вибору та застосування. Усвідомлення керівником суті поняття стилю керівництва і свідомий вибір та застосування методів, прийомів, засобів, спрямованих на досягнення мети управління, є одним з резервів удосконалення стилю та оптимізації всієї діяльності менеджера освіти.

Взаємодія особистості як неповторної індивідуальності з діяльністю керівника як об'єктивно виробленою системою управлінських функцій створює індивідуальний стиль керівництва.

Ефективність здійснення керівництва управлінським персоналом значною мірою залежить від того, який стиль керівництва використовує керівний склад установ освіти. Стиль керівництва – це цілісна, відносно стійка система методів, способів, прийомів впливу керівника освітньої установи (або групи керівників) на колектив з метою виконання управлінських функцій, яка характеризується певними індивідуально- типологічними особливостями.

Слід також враховувати те, що певний стиль керівництва властивий не лише індивідуальним суб'єктам управління (директору школи, його заступнику, завідувачу районного відділу освіти), а й груповим, тобто управлінській команді освітньої установи. У такому випадку говорять не про індивідуально-психологічні, особистісні характеристики керівника, а про соціально-психологічні особливості тієї чи іншої управлінської команди, тобто ініціативного управлінського ядра будь-якої освітньої установи.

Стиль керівництва як соціально-психологічний феномен виконує важливі адаптаційні функції у процесі здійснення керівником управлінської діяльності. З одного боку, він адаптує керівництво до об'єктивних умов, в яких здійснюється діяльність керівника і функціонує колектив (соціальна функція), а з іншого – адаптує діяльність керівництва до самого керівника (психологічна функція). Інакше кажучи, стиль керівництва сприяє подоланню суперечностей між особливостями керівника та вимогами діяльності, яку він здійснює, тобто впливає на забезпечення найбільш "комфортної" взаємодії керівника з самою діяльністю, а також на успішну взаємодію з оточенням (конкретним соціумом, освітнім колективом).

Американський дослідник Лайкерт дійшов висновку, що стиль керівництва може бути орієнтованим або на роботу, або на людину. Причому, більш продуктивною є орієнтація на людину. Однак пізніше було виявлено, що є керівники, які одночасно орієнтуються і на роботу, і на людину, тобто роблять спробу створити певний інтегральний стиль керівництва.

Так, американські дослідники Роберт Блейк і Джейн Моутон, спостерігаючи за діяльністю менеджерів, переконалися, що вона проходить у "силовому полі" між вектором "виробництво" (націленість на виробництво товарів) і вектором "людина" (націленість на гуманне ставлення до людей). Між цими векторами існують певні протиріччя: якщо прагнути всіма силами підвищити продуктивність праці, не звертаючи уваги на потреби людини, то результат буде негативним; якщо всю увагу приділити людині, то з цього також нічого доброго не вийде. Блейк і Моутон розкреслили "силове поле "на дев'ять граф за кожним з векторів і отримали своєрідну "решітку".

Така "решітка" дає можливість визначити п'ять характерних типів управлінської поведінки, яким відповідають типи менеджерів: диктатор, демократ; песиміст; маніпулятор; організатор. Кожному типу поведінки відповідає цифровий код "решітки".

Код 9:1 означає таке керівництво, яке максимально зорієнтоване на виробництво й мінімум уваги приділяє конкретним працівникам. Це жорсткий курс адміністратора, для якого результат – усе, а людина, у кращому випадку – виконавець, а по суті, ніхто. Робота за таких умов не приносить задоволення нікому. Стиль роботи жорсткого адміністратора (диктатора) – повсюдний контроль. Менеджер такого типу – поганий керівник.

Що ж являє собою керівник із абсолютно протилежним тином управлінської поведінки, яка має код 1:9?

Продуктивність праці в такого менеджера знаходиться на задньому плані, а в центр уваги ставляться людські відносини. Працівникам подобається такий підхід до справи. Користь же від цього невелика, бо керівництво має демократичні перекоси.

Звернемося до центру решітки (код 5:5). Менеджерів такого типу задовольняють успіхи середнього рівня. їхній девіз: "Не хапати зірок з неба. Характерна риса менеджерів такого типу – половинчата зацікавленість яку виробництві, так і в людях.

У лівий нижній кут "решітки" (код 1:1) слід помістити тих керівників, які ні до чого не прагнуть – ні до виробничих результатів, ні до розвитку гуманних умов виробництва. Як правило, люди з такими поглядами на керівництво (песимісти) – це або випадкові люди в менеджменті, або призначені на посади впливовими особами. Користь від них дуже мала.

Правий верхній кут "реші тки" (код 9:9) займають менеджери-організатори – найбільш продуктивний тип керівників, які максимально враховують потреби виробництва та працівників. Це свого роду ідеал менеджера, еталон сучасного управлінця, в пошуках якого провідні фірми розвинутих країн докладають чималих зусиль. Чи можна досягли цього ідеалу? Блейк і Моутон впевнені в цьому. Ключ до цього – в реальних людських потребах, у мотивації. Як емпірично довів Герцберг, успіх, визнання, раціональна організація праці й перспективи росту – основні з можливих мотивів. Якщо побудувати роботу так, щоб співробітники бачили в ній можливості самореалізації, значимість власної праці в досягненні мети, створити умови роботи, які б дозволяли їм найкращим чином використати свої можливості, то ідеал позиції 9:9 здасться не таким уже й недосяжним.

Важливою характеристикою даного типу керівника є націленість на інновації, розвиток організації. Підприємства, де діють менеджери типу 9:9, як правило, процвітають.

Існують також інші підходи до класифікації стилів управлінської діяльності. Так, одні автори виділяють позитивні та негативні стилі:

  • а) бюрократичний, прогресивний, волюнтаристський;
  • б) парадний, шумний, діловий;
  • в) пасивний і діловий;
  • г) ефективний і неефективний.

Інші аналізують лише вихідні негативні стилі, які мають образну назву ("інтелектуал", "свій хлопець", "Фігаро", "імітатор", "бульдозер") і пропонують керівникам в процесі формування свого стилю управлінської діяльності "відсіяти" від вихідного матеріалу все "зайве".

Існує також класифікація стилів управлінської діяльності за критеріями:

  • – основної спрямованості управлінської діяльності ("адміністратор", "педагог", "лідер", "штовхач" тощо);
  • – цілей управлінської діяльності, завдань, які ставить і вирішує у своїй діяльності керівник ("стратег", "операціоналіст", "максималіст", "клопотун", "організатор" тощо).

Коли ж йдеться про стиль керівництва, то здебільшого мають на увазі лише властиву керівнику систему методів, прийомів, засобів впливу на працівників. Можна твердити, що стиль управлінської діяльності виявляється при розв'язанні як організаційно-управлінських, так і психологічних ситуацій, а стиль керівництва – тільки при вирішенні власне психологічних ситуацій, причому лише певного типу, зв'язаних із здійсненням впливу на злодей, з налагодженням міжособистісних стосунків. Водночас слід зазначити, що багато авторів не бачать різниці між поняттями "стиль управління" і "стиль керівництва", а використовують їх як синоніми.

У Соціальній психології та теорії управління існують різні підходи до класифікації стилів керівництва, які відображають багатогранність самого процесу управління, керівництва людьми. Так, Д. П. Кайдалов і С. І. Суїменко дають перепік таких підходів:

  • • за природою, по суті чинника, що впливає на групу (колектив) або особистість, – економічний, адміністративний та соціально-психологічний тоді і відповідно прагматичний, адміністраторський і ралізаторський стилі;
  • • за цільовою ознакою (за характером мети керівної діяльності) -'оеий та бюрократичний методи і стилі;
  • • за характером контактностц за ступенем застосування формальних і формальних способів впливу на групу або особистість - директивний формалістичний"), товариський ("авторитетний") та натуральний :війський") методи і стилі;
  • • за перевагою одноосібних або групових способів впливу на робничий процес, за ступенем прояву єдиноначальності та іегіальності — автократичний (авторитарний, вольовий), мокротинний і пасивний (ліберальний) методи і стилі

Р. X. Шакуров визначив п'ять груп взаємопов'язаних психологічних с, які є найістотнішими, на його думку, характеристиками управлінської ільності керівника. Ці групи він трактує як риси стилю керівництва.

Перша риса - повага до людей - складається з проявів моральних, оційних та комунікативних якостей директора школи, перелік яких значається стрижневим пунктом рейтингу "(Тепло і відкрито ставиться вчителів" (і нтеркореляцГї 0,73-0,77 за Кенделом).

Друга риса - колегіальність, - складається з показників, що рактеризують уміння керувати колегіальними методами, стимулювати оцеси самоврядування в колективі. Р. X. Шакуров визначив, що до цієї упи відноситься уміння керівника радитися з вчителями, прислухатись їхніх порад (0,68-0,74).

Третя риса - ділова спрямованість - виявляється в умінні надати ителеві компетентну допомогу, чітко проінструктувати (0,68-0,75).

Четверта риса - новаторство - складається з констеляції ознак на чолі пунктом "Пропонує і впроваджує в колективі досягнення педагогічної уки та передового досвіду)"; сюди входять також здатність директора

•казати приклад педагогічної майстерності, внести цінні пропозиції з іосконалення діяльності колективу, захопленість працею (0,67-0,73).

П'ята риса - вимогливість - репрезентує вольові якості директора, >го уміння бути вимогливим, наполегливість, рішучість, упевненість у >бі (0,61-0,64).

На основі визначених рис стилю Р. X. Шакуров формулює критерій рмонійності стилю та визначає гармонійний, помірно гармонійний і ісгармонійний стилі керівництва. Таким чином, він намагається встановити ііввідношення рис стилю та психологічних особливостей особистості

•.рівника школи, а також побудувати багатомірну модель стилю.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >