< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Вища освіта і наука

Вища освіта завжди поєднувалась із науковими дослідженнями. Світові рейтинги університетів значною мірою визначаються обсягами і результатами наукових досліджень.

Україна має значні проблеми із проведенням ефективної наукової, науково-технічної та інноваційної політики. Стан наукової, науково-технічної сфери за ці роки різко погіршився: скорочено обсяг замовлень на наукову та науково-технічну продукцію, скоротилася кадрова та матеріальна база проведення досліджень та розробок, різко зменшилася результативність самої науки. Дослідники у значній мірі пов'язують це зі зміною фінансової підтримки науки. У 2013 році питома ваіа загального обсягу витрат у ВВП становила 0,77%, у т. ч. за рахунок коштів державного бюджету – 0,33%.

Кількість організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи у секторі вищої освіти у порівнянні з 2005 р. (172 організацій) дещо збільшилась та складала 180 закладів вищої освіти. При закладах вищої освіти у 2013 році працювало 48 % (249) аспірантур та 62 % (172) докторантур. У ЗВО в 2013 р. навчалися 26 903 аспірантів (2005 р. – 24 897), при цьому було прийнято до аспірантури за рік 7343 аспірантів (2005 р. – 8134), випущено з аспірантури – 7040 (2005 р. – 5252), у тому числі з захистом дисертації – 2035 (2005 р. – 1064).

Сектор вищої освіти у 2013 році отримав 688057,6 тис. грн. фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт (6,1% всіх витрат на науку), переважна частина яких надійшла з держбюджету – 438476,5 тис. гри.

Рівень розвитку національної науки визначається, в першу чергу, визнанням її представників у світі, витребуваністю виробленої ними наукової продукції, стабільністю відтворювання наукової спільноти.

Судячи по кількості від'їжджаючих українських вчених за кордон і темпів зростання чисельності докторів і кандидатів наук, стан розвитку переважної більшості галузей вітчизняної науки задовільний і перспективи є "блискучими". Однак загальні показники недостатньо відображають особливості проведення атестації фахівців певних наукових спеціальностей, зокрема у, найбільш проблемних окремих регіонах України. У Посланнях Президента України неодноразово зверталася увага на питання продуктивності праці, якості наукових досліджень, громадської вимогливості при розгляді дисертацій.

У пострадянських країнах історично склалася стійко негативна суспільна думка про діяльність систем атестації наукових та науково- педагогічних кадрів вищої кваліфікації (раніше – Вищих атестаційних комісій). Цьому сприяли поява значної кількості псевдовчених, розширення ринку дисертацій "за замовленням", поширення внутрішнього невдоволення більшості науковців країн з трансформаційною економікою поглибленням кризи в сферах науки і вищої освіти.

Діючий порядок національної атестації наукових кадрів вищої кваліфікації багато в чому продовжує практику радянських часів, побудовану переважно на адміністративних принципах управління. Одночасно накопичений в країні досвід здійснення наукової експертизи дисертацій сприяє формуванню нової системи, в якій поєднуються демократичні основи самоврядування наукових і науково-педагогічних організацій та установ із вимогливим державним контрольно-методичним механізмом.

Зазначимо, що в сучасних умовах держава має комплекс значних соціальних і фінансових гарантій власникам наукових ступенів і вчених звань, чинне законодавство передбачає наявність відповідних дипломів при розгляді багатьох організаційно-кадрових питань, що в apriori зумовлює право держави щодо регулювання цього процесу.

Стратегічна проблема. Однією з новацій, введених Законом України "Про вищу освіту" (від 1 липня 2014 року № 1556-V11), є закріплення у освітньому праві суспільно-правових відносин, пов'язаних із суттєвою модернізацією регулювання діяльності підготовки наукових та науково- педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Встановлення Законом України "Про вищу освіту" (№ 15B6-VII) нових суб'єктів правовідносин – докторів філософії (третій освітньо- науковий рівень вищої освіти) та докторів наук як наукового рівня потребує, по-перше, прискіпливої ревізії чинного законодавства, що регламентує питання підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, по-друге, його адаптації з метою врахування особливостей праці цих суб'єктів правовідносин в національній економіці, зокрема – у науковій та науково-педагогічній сферах.

Статистика підготовки наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації. Мережа закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів стабільно розвивається: за останні вісім років (з 200S до 2013 року) кількість аспірантур зросла на 4% (з 496 до 518), докторантур – на 15% (з 240 до 276). Відповідно, зросла і кількість бажаючих отримати певний науковий ступінь: кількість аспірантів – на 5% (з 30 до 31 тис.), докторантів – на 39 % (з 1,3 до 1,8 тис.). З відривом від виробництва (очно) на початок 2014 року навчалося 18366 аспірантів (38,3% загальної чисельності аспірантів), без відриву від виробництва (заочно) 13116 аспірантів (41,7%).

Переважна більшість майбутніх наукових кадрів, навчається за рахунок державного бюджету, хоча питома вага аспірантів, які не платять за своє навчання, дещо зменшується (якщо у 2005 році за рахунок державного бюджету навчалося 88% аспірантів, то у 2013 році – 86%). Можливість оплатити навчання самостійно або за рахунок інших джерел знайшли у минулому році 5,0 тис. аспірантів та 137 докторантів.

Прийом до аспірантури у 2013 році, у порівнянні з 2005 роком, зменшився на 11,5% (з 9,7 до 8,6 тис. осіб), прийом до докторантури збільшився на 35,1 % (з 461 до 623 осіб).

Зросла кількість осіб, які закінчили аспірантуру – з 6,4 тис. осіб у 2005 році до 8,3 тис. осіб у 2013 році; кількість осіб, які закінчили докторантуру, збільшилась відповідно з 373 до 578 осіб.

Хоча при вищих навчальних закладах працює 48% (249) аспірантур та 62% (172) докторантур, а при науково-дослідних інститутах, відповідно, 52% (269) та 38% (104), найбільш швидко чисельність аспірантів збільшується у вищих навчальних закладах, що змінює співвідношення між цими двома секторами науки: так, якщо на кінець 2000 року в секторі вищої освіти було зосереджено 81,9% всіх аспірантів (19090 осіб), то вже в 2013 році вони складали 85,4% всієї чисельності українських аспірантів (26903 особи).

Вікова структура аспірантів та докторантів має суттєві відмінності. Так, переважна більшість (76%) аспірантів має вік до ЗО років (35% – до 25 років, 41 % – 25-29 років), тоді як більшість докторантів (46%) вже досягли 40 років. Окрім того, характерним є певне "постаріння" аспірантів: за 2003 – 2014 pp. дещо зменшилася чисельність аспірантів у віці 22 та 23 роки та збільшилася чисельність аспірантів у віці понад 30 років.

Попит на підготовку аспірантів з числа громадян інших країн є невеликим. Чисельність аспірантів із зарубіжних країн станом на 01.01.2014 року складала 646 осіб; 251 осіб було прийнято у 2013 році в аспірантуру; фактично випущено у 2013 році – 183 осіб. Основна частина іноземних аспірантів готувалася на комерційній основі (відповідно: навчається – 633; прийнято – 248; випущено – 181 осіб); незначна кількість готувалася за міждержавними угодами (відповідно – 13; 3; 2); за міжвузівськими угодами іноземні аспірати в Україні не готувалися. Найбільшим попитом серед аспірантів із зарубіжних країн користувалися наступні галузі наук, за якими навчалося: технічні – 171; медичні – 102; педагогічні – 82 та економічні – 64 аспірантів.

Україна протягом років незалежності має значні проблеми із проведенням ефективної наукової, науково-технічної та інноваційної політики. Стан наукової, науково-технічної сфери за ці роки різко погіршився: скорочено обсяг замовлень на наукову та науково-технічну продукцію, скоротилася кадрова та матеріальна база проведення досліджень та розробок, різко зменшилася результативність самої науки. Значною мірою зазначене пов'язується дослідниками із зміною фінансової підтримки науки. Питома вага загального обсягу витрат у ВВП становила 0,77%, у т. ч. за рахунок коштів державного бюджету – 0,33%.

Кількість організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи у секторі вищої освіти у порівнянні з 2003 роком (172 організацій) дещо збільшилась та складала 180 закладів вищої освіти. При вищих навчальних закладах у 2013 році працювало 48 % (249) аспірантур та 62 % (172) докторантур. У ВНЗ в 2013 році навчалися 26903 аспірантів (2005 р. – 24897), при цьому було прийнято до аспірантури за рік 7343 аспірантів (2005 р. – 8134), випущено з аспірантури – 7040 (2005 р. – 5252), у тому числі з захистом дисертації – 2035 (2005 р. – 1064).

Сектор вищої освіти у 2013 році отримав 688057,6 тис. грн. фінансування витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт (6,1% всіх витрат на науку), переважна частина яких надійшла з держбюджету – 438476,5 тис. грн.

Сектор вищої освіти виконав фундаментальні дослідження у сумі на 222786,4 тис. грн., прикладні дослідження – 296976,2 тис. грн., науково- технічні розробки – 111098,6 тис. грн., науково-технічні послуги 69106,0 тис. грн. Витрати на виконання наукових та науково-технічних робіт у секторі вищої освіти за видами складали у 2013 році: витрати на оплату праці – 446226,8 тис. гри., матеріальні витрати – 43209,6 тис. грн., інші поточні витрати – 188969,4 тис. грн, капітальні вкладення – 9651,8 тис. грн., у т.ч. устаткування – 6877,3 тис. грн.

Сфери вищої освіти та наукової і науково-технічної діяльності дезінтегровані. На сектор вищої освіти припадав майже 7 % фінансування досліджень і розробок у країні (2005 р. – 4,7%; 2006 р. – 5,9%; 2007 – 6,9%; 2008 – 7,0%; 2009 – 6,5%; 2010 – 6,3%; 2011 – 6,3%; 2012 – 6,1%). У самій вищій школі на дослідження і розробки припадає менше 3,5 % загальних видатків на її утримання, натомість, у країнах Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) – близько 30%.

Майже половина вітчизняних ВНЗ не мають науково-дослідних організацій у своїй структурі. Водночас понад 70 % з 16,5 тис. докторів наук і 90 тис. кандидатів наук України мають основним місцем роботи ВНЗ. Однак вони перевантажені навчальною діяльністю і заробітчанством у різних закладах.

У секторі науки вищої освіти є певні проблеми із "подрібненням" НДЦКР, що виконуються, навіть у порівнянні з не найкращим становищем в українській науці. Так, середня вартість НДЦКР, що виконувалася працівниками вищих навчальних закладів складала у 2013 році лише 64,6 тис. грн./рік (27,7% від середньої вартості НДЦКР в Україні). Для порівняння розглянемо, як відбувалося погіршення фінансування окремої НДЦКР в вищій школі. Так, середня вартість витрат на виконання наукової / науково-технічної роботи у секторі вищої освіти у 2005 році складала 29,5 тис. грн./рік (36,5% вартості витрат на НДЦКР по країні), відповідно у 2009 р. – 54,4 тис. грн. (38,2%); 2010 р. – 61,2 тис. грн. (35,4%); 2012 р. – 71,9 тис. грн. (36,2%).

Загальні проблеми у проведенні у секторі вищої освіти ефективної наукової та науково-технічної політики призводять до вкрай низької активності вітчизняних вищих навчальних закладів у пошуках нових джерел фінансування наукової та науково-технічної діяльності. Яскравим прикладом є низька участь дослідників вищої школи України в міжнародних дослідженнях. Частка фінансування наукових установ сектору вищої освіти в загальних обсягах фінансування НДДКР за рахунок коштів іноземних держав є мізерною (2000 р. – 1,1%; 2005 р. – 0,7%; 2009 – 1,3%; 2010 – 0,8%; 2011 – 1,5%; 2013 – 1,2% загальних обсягів фінансування української науки за рахунок коштів іноземних держав).

Відтак національна вища освіта на всіх рівнях не грунтується на дослідницько-інноваційній базі. При цьому не реалізується не тільки навчання на основі досліджень шляхом залучення в них студентів, а навіть і викладання не здійснюється з використанням результатів досліджень. Доцільно: 1) провести роботу з переорієнтації дослідників вищих навчальних закладів як на пошук замовників НДЦКР, так й повноцінну участь у міжнародних та іноземних наукових проектах; 2) збільшити фінансування дослідницько-інноваційного сектору у вищій школі; 3) у вартості підготовки фахівців у вищій школі передбачати видатки на дослідження і розробки; 4) активно запроваджувати нові інституційні форми організації науки у секторі вищої освіти: дослідницькі університети, наукові та технологічні парки, центри колективного використання наукового обладнання, бізнес-інкубатори тощо. Реальна інтеграція вищої освіти і науки відбудеться при запровадженні підготовки докторів філософи та докторів наук на найвищих рівнях вищої освіти.

Результативність. Незважаючи на скорочення кількості безпосередніх виконавців наукових досліджень і розробок, загальна кількість друкованих праць працівників сектору вищої освіти стійко зростає: з 271649 у 2011 р. (78,7% загальних публікацій науки України); до 303192 у 2012 році (80,9%) та 320166 у 2013 році (81,8%).

У 2013 р. кількість спеціалістів з науковими ступенями, які мали наукові праці, що вийшли у наукових виданнях або виступали у ролі авторів (співвиконавців) у заявках на отримання охоронного документа на об'єкт права інтелектуальної власності, порівняно з 2012 р. збільшилась на 6,0%, у т.ч. докторів наук – на 12,5%, кандидатів – на 4,5%, і становила відповідно тис., 8,0 тис, і 32,4 тис. осіб. Основна частина таких фахівців працювала в організаціях Міністерства освіти і науки України (46,2% загальної кількості докторів і 49,7% кандидатів наук).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >