< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Різновиди інноваційної діяльності

Інноваційна діяльність —процес , спрямований на реалізацію результатів завершених наукових досліджень і розробок або інших науково-технічних досягнень у нових або вдосконалений продукт, що реалізується на ринку, у новий або вдосконалений технологічний процес, і що використовується у практичній діяльності, а також супутні наукові дослідження і розробки. Іноваційна діяльність розпочинається з виникненням науково-технічної ідеї завершується розповсюдженням продукту.

Суть інноваційної діяльності полягає в її напрямах:

  • - управління процесами створення нових знань;
  • - управління творчим потенціалом тих, хто створює нові знання;
  • - управління освоєння; та розповсюдженням (дифузією) нововведень;
  • - управління соціальними та - ….логічними аспектами нововведень. Інноваційна діяльність як система має такі властивості: взаємозв'язок і

взаємодія всіх елементів, цілсність, узгодженість і синхронність у часі, узгодженість із завданнями і цілями організації , адаптивність, гнучкість до

змін середовища, автономність управлінської структури, функцій управління, багатофункціональність і багатоаспектність, оновлюваність.

Інноваційний процес – цілеспрямована діяльність щодо перетворення наукового знання в інновацію та дифузію останньої, тобто свідомий послідовний ланцюг подій, спрямований на отримання інноватором визначеного виду ефекту за допомогою задоволення існуючих або нових потреб. Це не просто відтворення новинок, а свідома, планомірна діяльність для ефективного втілення знань.

Інноваційний процес можна уявляти по-різному. У найширшому контексті початковою стадією здійснення інноваційного процесу можна вважати проміжок часу від визначення (усвідомлення) необхідності реалізації інновації до створення робочої версії інноваційного проекту. Середня стадія триває від розробки кінцевого варіанта технічного обгрунтування й бізнес-плану інноваційного проекту до його практичної реалізації па підприємстві як експериментального зразка. Завершальна стадія – це реалізація трансферу інновацій та їх подальше поширення в економіці країни й поза її межами. У спрощеному варіанті інвестиційний процес складається з таких основних етапів:

  • – зародження ідеї інновації;
  • – обґрунтування необхідності інноваційної зміни;
  • – оцінка ефективності інновації;
  • – розробка та технічна реалізація інноваційної ідеї;
  • – реалізація інновації в системі;
  • – просування інновації на ринку.

Організаційно-матеріальним підгрунтям інвестиційного процесу є організаційно-виробнича, науково-дослідна і дослідно-конструкторська структури, спрямовані па реалізацію інноваційної діяльності.

Етапи реалізації інновації

  • 1. Актуалізація інновації (ідентифікація проблеми, ухвалення рішення щодо доцільності змін, визнання необхідності нововведення).
  • 2. Одержання та аналіз інформації про інновацію (активний пошук інформації про нововведення з різний джерел, реферування).
  • 3. Оцінювання варіантів і вибір нововведення (аналіз інформації про прийнятні нововведення, вибір найкращого варіанта інновації).

Суть інноваційного менеджменту

За сучасних умов орієнтації економіки України на підвищення конкурентоспроможності надзвичайно важливого значення набуває активізація інноваційної діяльності, оскільки без цього неможливим є здійснення прогресивних структурних зрушень у країні, суттєве оновлення реального сектора й загалом забезпечення сталого соціально-економічного розвитку держави.

У наш час нововведення охоплюють усі сфери людської діяльності, радикально впливають на процес господарювання, змінюють соціально-економічні відносини в суспільстві. Неперервні і постійні інновації стають необхідною та природною формою існування будь-якої фірми, забезпечують їй конкурентоспроможність і виживання на ринку.

Характерною рисою сучасності є інтенсивне зростання інноваційної активності на міжнародному рівні: збільшуються державні витрати на науково-дослідні розробки, змінюються системи освіти і професійної підготовки спеціалістів, створюються нові наукомісткі галузі виробництва, формуються національні інноваційні системи; осягаються процеси введення і поширення інновацій – як вони працюють і як змусити їх працювати краще. Отже, інноваційні процеси охоплюють усі зміни, що відбуваються на планеті внаслідок людської діяльності. Інновації – це інструмент впливу на соціально-економічний процес розвитку суспільства. Тому інноваціями необхідно управляти. Цей процес управління називається інноваційним менеджментом.

Концепція такого інформаційного забезпечення менеджменту базується на чіткій формалізації делегованих менеджерами вищого рівня відповідальності, повноважень і підзвітності менеджерів нижчого рівня, на основі яких розробляються їхні функціональні права й посадові обов'язки, визначається міра відповідальності за прийняте або не прийняте те чи інше управлінське рішення. Таким чином, забезпечення об'єктивно необхідною інформацією менеджерів і фахівців усіх рівнів може позитивно впливати на створення раціональної організаційної структури управління на об'єкті, а також дає змогу застосовувати нові методи управління, використовувати єдину вірогідну інформацію в управлінні всіма ланками, підвищувати продуктивність праці і загальний рівень культури управління тощо. Зокрема, зростуть оперативність і якість управління в цілому за рахунок можливої своєчасної підготовки і прийняття управлінських рішень.

Інноваційний менеджмент є порівняно новим поняттям і становить самостійну галузь управлінської науки та професійної діяльності, спрямовану на формування й забезпечення умов розвитку вищого навчального закладу. Теорія інноватики (інноватика – галузь науки, що вивчає формування нововведень та їх розповсюдження, а також способи розробки інноваційних рішень) почала розвиватися з 20-х років XX століття і лише приблизно через п'ятдесят років почала грунтовно застосовуватись у практичній діяльності виробничих організацій.

У літературі з питань управління є різні підходи до визначення сутності та змісту інноваційного менеджменту. Окремі науковці вважають, що інноваційний менеджмент становить сукупність принципів, методів і форм управління інноваційним процесом, інноваційною діяльністю та персоналом, зайнятим цією діяльністю. Інші автори акцептують увагу па тому, що інноваційний менеджмент є одним із напрямів стратегічного управління і ряд інноваційних проблем менеджерів пов'язаний переважно з новими видами продукції. Інноваційний менеджмент можна визначити як систему управління економічним розвитком у глобальнішому сенсі,………………….

Серед основних напрямів інноваційного менеджменту у вищих навчальних закладах мають бути такі:

  • • стратегічне управління;
  • • операційна діяльність;
  • • управління якістю освітніх послуг;
  • • маркетинг;
  • • фінанси;
  • • кадри;
  • • науково-дослідна робота;
  • • робота з стейкхолдерами;
  • • культурний рівень;
  • • корпоративне управління.

Поряд з цим, впровадження інноваційних підходів до управління вимагає відповідних підходів і до реалізації можливих інновацій. Таким підходом має бути застосування методів проектного менеджменту, який дозволяє планомірно реалізовувати визначені напрями розробки та впровадження інновацій.

Проект впровадження інновацій складається з таких етапів: визначення ідеї та формулювання задачі проекту; розробка проекту; реалізація проекту; оцінка результатів проекту. На першому етапі оцінюється відповідність ідеї та задач, стратегія та політика розвитку в організації. Ідеї впорядковуються за етапами і будується сітка проектних розробок. На другому етапі проекти детально розробляються, оцінюються витрати, плануються і будуються графіки виконання робіт і споживання ресурсів. На цьому етапі використовуються нормативні технології проектування. Результатом другого етапу є оформлення в стандартній формі проектної документації, на основі якої ведуться роботи і планується споживання ресурсів. Третій етап – оцінка отриманих результатів, корекція окремих рішень і перехід до наступного проекту розвитку.

Побудова системи проектів впровадження інновацій в організації доцільно основувати на системному аналізі та його інструментарії: сітьовому і структурному плануванні, оцінці потенційної ефективності. При цьому, при управлінні системою проектів мають обов'язково виконуватись такі умови: розроблення системи критеріїв для бальної оцінки цінності проекту організацією з тим, щоб забезпечити можливість співставлення проектів та відбору адекватних; проводитись аналіз впливу даного проекту на реалізацію інших проектів або ровиток інших важливих напрямів діяльності; забезпечуватись синергізм процесу розробки та реалізації проекту, тобто має бути проаналізовано всебічний вплив проекту на організацію, а також повинні бути залучені ресурси найбільш ефективним чином.

Досвід реалізації інноваційних проектів багатьох вищих навчальних закладів світу свідчить, що високі результати досягаються за умов врахування таких факторів, як: встановлення чітких та досяжних цілей: адекватним плануванням робіт; кваліфікацією членів команди; системою контролю термінів і результатів робіт; якістю виконання завдань; заходами з подолання опору змінам.

Таким чином, саме використання технології проектного управління дозволить в умовах гострої потреби впровадженню численних інновацій на рівні кожного навчального закладу забезпечити системність та впорядкованість протікання даного процесу.

Особливої уваги в процесі впровадження інноваційної моделі управління у вузах потребує використання новітніх технологій управління якістю освітніх послуг. У зв'язку з цим слід зазначити, що однією з найбільш поширених та ефективних сучасних концепцій управління якістю в світі є концепція загального менеджменту якості. Особливість концепції тотального менеджменту якості полягає в тому, що вона охоплює всі структурні підрозділи організації, всі види діяльності й спрямована на використання матеріальних (технічних) і людських ресурсів для найбільш ефективного задоволення потреб споживачів, суспільства і співробітників закладу. Концепція тотального менеджменту може бути використана в організації будь-якого профілю діяльності і, як демонструє міжнародний досвід, сприяє підвищенню якості результатів трудової діяльності та поліпшенню фінансових показників.

Необхідно виокремити такі основні сфери охоплення тотального менеджменту якості у навчальному закладі:

  • а) навчальний процес, що включає в себе навчальні плани та програми, а також ті навчальні технології, які використовуються викладачами;
  • б) менеджмент навчального закладу, тобто адміністративні та організаційні заходи, які необхідно вживати для забезпечення функціонування закладу.

Необхідно зазначити, що принциповим моментом впровадження системи управління якістю у вищому навчальному закладі, яка має функціонувати на принципах тотального управління якістю, є формування її стратегічної орієнтованості. Це означає, що дана система має бути спрямованою не лише на вирішення поточних проблем забезпечення високої якості освітніх послуг, а, передусім, на задоволення потреб та очікувань як студентів і викладацького складу, так і підприємств, які працевлаштовують випускників навчального закладу або отримують освітні послуги з підвищення кваліфікації та перенавчання для своїх працівників тощо. При цьому в рамках концепції тотального управління якістю кожний співробітник навчального закладу має брати участь у досягненні високої якості освітніх послуг.

Кожна кафедра, кожний вуз має своїх „зовнішніх та внутрішніх замовників і постачальників”. Згідно зазначеної концепції, в навчальному закладі має бути організовано безперервний процес управління удосконаленнями, з визначеними інтервалами для різних процесів. Таким чином, підготовка конкурентоспроможних фахівців на сучасному етапі вимагає впровадження інноваційної моделі управління вищими навчальними закладами, що дозволятиме інтенсивно впроваджувати зміни та оновлювати навчальний процес відповідно до соціально-економічних та технологічних змін, а також реальних і потенційних потреб працедавців.

Сьогодні напрацьовано засоби для вирішення багатьох завдань, що постають перед адміністрацією при управлінні інноваційним розвитком вищого навчального закладу, проте досвід сьогодення свідчить, що керівництву навчального закладу не достатньо лише знань про ці засоби, а й вміння їх застосовувати. ВНЗ як об'єкт управління істотно відрізняється не тільки від виробництва, а й від школи. Відмінності об'єктів управління не можуть не відбиватися на змісті і методах вирішення управлінських завдань, тому для того, щоб удосконалювати існуючі системи управління інноваційним розвитком вузу, потрібна відповідна наукова база.

У такому контексті особливого значення набуває необхідність вирішення питання управління вищим навчальним закладом на засадах інноваційних технологій, оскільки склалася досить гостра проблемна ситуація, пов'язана з виникненням суперечності між стрімкими темпами інноваційного розвитку, неперервним зростанням вимог до особистісних і професійних якостей викладачів, учителів, вихователів і недостатньою готовністю вищих навчальних закладів до підготовки кадрів, здатних підняти вітчизняну освіту до світового рівня.

Подолання виявленої об'єктивно існуючої суперечності вимагає обґрунтування теоретичних і методичних засад управління вищим навчальним закладом на засадах інноваційних технологій як багатоаспектної відкритої цілісної реальності, пошуку методологічних підходів, концептуальних положень і принципів, які сприятимуть підготовці викладачів і студентів до взаємодії та співпраці в умовах інноваційного розвитку.

Розглянемо сучасний стан розвитку вищих навчальних закладів в Україні з використанням інноваційних технологій в управлінні ними. По- перше, характерною ознакою використання інноваційних технологій в управлінні вищим навчальним закладом є творчий пошук інноваційних технологій у педагогічній та психологічній науці з метою вироблення політики стратегічного управління розвитком системи вузів. У науковому та практичному планах предметом управління переважно вважається вищий навчальний заклад в цілому або його головні структурні блоки: науково-педагогічний колектив, студентські організації, науково- дослідницький процес, навчально-виховний процес. Це пояснюється утвореними стереотипами управлінського мислення, коли зв'язки- відношення між цілісністю, блоками та елементами системи не сприймаються керівниками як природні породження якостей, що утворюють диференційовану цілісність взаємопов'язаних компонентів системи і складають особливу єдність із середовищем і є частиною системи вищого рівня. Отже, в розумінні філософсько-методологічного аспекту застосування інноваційних технологій в управлінні вищими навчальними закладами та їх похідних виникли певні протиріччя, які потребують поглиблених наукових досліджень, що є одним з провідних завдань нашої подальшої роботи.

По-друге, складовою наукового управління вузами є запровадження інноваційних виробничих технологій, використання новітніх матеріалів, що стає неможливим без наявного потенціалу висококваліфікованих працівників. Вища освіта покликана формувати і відтворювати вміння кваліфікованого працівника у різних галузях економіки, виховуючи покоління розвинених, свідомих громадян, які гідно працюватимуть і житимуть у нових суспільних умовах. У цілому оцінка успішності вищої освіти повинна базуватися на задоволенні потреб ринку праці, а оцінювання знань студентів здійснюватися не тільки на основі засвоєння теоретичних знань, а й набуття практичних умінь.

По-третє, для використання інноваційних технологій до управління вищими навчальними закладами, на нашу думку, слід оновити, покращити матеріально-технічну базу, оскільки проведений аналіз показує, що у вищій освіті існує низка проблем, які суттєво гальмують її розвиток, і саме одна із них – це подолання невідповідності матеріально-технічної бази вузів науково-технічному і технологічному розвитку сучасних наукових, дослідницьких, виробничих процесів; інша – в об'єктивній необхідності розробки галузевих стандартів вищої освіти України нового покоління усіх спеціальностей та категорій з урахуванням новітніх технологій та впровадження їх у навчально-виховний процес; ще одна – у забезпеченні вузів навчальними посібниками, розробленими відповідно до вимог галузевих стандартів вищої освіти України.

По-четверте, при управлінні вищим навчальним закладом з використанням інноваційних технологій слід забезпечити навчальний заклад висококваліфікованими працівниками, особливий акцент необхідно зробити на науково-педагогічний склад. Проте може бути й інша інтерпретація та формулювання функцій, які відбивають послідовність так званого універсального управлінського циклу. Тому в науковій літературі аналізуються як окремі функції процесу управління, так і в комплексі цілісний цикл. При цьому в основі аналізу лежить об'єктивна логіка послідовності кожної функції етапів наукового пошуку оптимального шляху дослідження.

Отже, деталізуючи такий підхід, можна вважати, що кожна інноваційна технологія зовсім не повинна бути побудована абсолютно на нових категоріях і принципах. Виходячи з цього, інноваційність технології визначається, головним чином, встановленням нових системоутворюючих зв'язків між вже існуючими науковими категоріями та їх поглибленою змістовною трактовкою щодо їх більш ефективного використання в системі управління вищими навчальними закладами.

За таких обставин важливим постає формування у керівника навчального закладу вміння застосовувати в управлінні принцип інноваційності, який є одним з пріоритетних і розкривається у практичній діяльності через такі прояви: підтримку інноваційної ініціативи, творчості, самодіяльності і самостійності об'єктів управління; організовану інноваційну зміну станів системи управління навчальним закладом; перехід від стихійних механізмів перебігу інноваційних управлінських процесів до свідомо керованих; інформаційну, матеріально-технічну, кадрову забезпеченість реалізації основних станів інноваційних управлінських процесів; прогнозування зворотних або незворотних структурних змін в системі управління; посилення стійкості інноваційних управлінських процесів; прискорення розвитку інноваційних процесів в управлінні закладом в умовах стратегічних змін та перетворень у галузі вищої освіти.

Отже, використовуючи інноваційні технології в управлінні вищим навчальним закладом спостерігається: поява нових навчальних систем (кредитно-модульної, ступеневої, розвивальної, профільної та ін.); зростання інноваційного компонента у змісті, формах і методах навчання (нові навчальні модулі, спецкурси, теми; дистанційна форма навчання; інтерактивні методи навчання, у тому числі комп'ютерні і комунікаційні); поява педагогічних інновацій, які якісно змінюють методи навчання, (від передачі знань до розвитку навчальних і соціальних компетенцій дітей, учнів і студентів) та методи спілкування (від суб'єкт-об'єктних до суб'єкт- суб'єктних, від монологу до діалогу); зростання ролі комп'ютерних і телекомунікаційних технологій в управлінні навчальним процесом (ведення різних баз даних – дидактичних, методичних, організаційних).

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >