< Попер   ЗМІСТ   Наст >

ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА

  • 1. Дистанційне навчання – одна з прогресивних технологій підготовки фахівців в Україні
  • 2. Проблеми і суперечності у впровадженні дистанційного навчання у вищій школі
  • 3. Викладач-тьютор як суб'єкт дистанційного освітнього процесу
  • 4. Провідні тенденції розвитку дистанційної освіти в Україні

Дистанційне навчання – одна з прогресивних технологій підготовки фахівців в Україні

Дистанційне навчання (ДН) – форма організації і реалізації навчально-виховного процесу, за якою його учасники (об'єкт і суб'єкт навчання) здійснюють навчальну взаємодію принципово й переважно екстериторіально (на відстані, яка не дозволяє і не передбачає безпосередню навчальну взаємодію учасників віч-на-віч, коли учасники територіально перебувають за межами можливої безпосередньої навчальної взаємодії і коли у процесі навчання їх особиста присутність у певних навчальних приміщеннях навчального закладу не є обов'язковою).

Залежно від характеру організації навчальних комунікацій між учасниками навчально-виховного процесу та організаторами освіти і способу побудови комунікаційного каналу навчального середовища (транспортної системи доставки навчальних об'єктів) розрізняють традиційне ДН (заочна форма навчання) і електронне дистанційне навчання (далі – е-ДН).

Традиційне ДН – різновид ДН, за яким учасники і організатори навчального процесу здійснюють взаємодію переважно асинхронно у часі, значною мірою використовуючи як транспортну систему доставки засобів навчання та інших інформаційних об'єктів системи поштового, телефонного або телеграфного зв'язку.

Е-ДН – різновид ДН, за яким учасники і організатори навчального процесу здійснюють переважно індивідуалізовану взаємодію як асинхронно, так і синхронно у часі, переважно і принципово використовуючи електронні транспортні системи доставки засобів навчання та інших інформаційних об'єктів, комп'ютерні мережі інтернет/інтранет, медіа, навчальні засоби та інформаційно-комунікаційні технології.

У вітчизняній і особливо в зарубіжній літературі системи мережевого е-ДН називають також системами чи мережами розподіленого навчання (Distributed Learning Network, Distributed Learning System), або просто розподіленим навчанням (Distributed Learning). Зазвичай, ці терміни вживаються як синоніми навіть у межах єдиного тексту.

Спираючись на зазначені характерні риси і принципи побудови е-ДН, можна вказати на такі його специфічні якісні властивості.

  • – Гнучкість і адаптивність навчального процесу до потреб і можливостей студентів. Ті, хто навчаються, в основному, не відвідують регулярних занять, організованих за традиційною формою (лекцій, семінарів тощо), а працюють у зручний (як для викладача, так і для студента) для такої роботи час, у зручному місці й зручному темпі, що надає великі переваги для тих, хто бажає продовжити освіту без відриву від виробництва, навчатись у певному навчальному закладі, у певного педагога, вченого, коли реальні можливості для цього відсутні тощо).
  • – Модульність побудови навчальних програм. В основу програм ДН покладений модульний принцип. Це дозволяє з переліку незалежних курсів- модулів формувати навчальну програму, яка відповідає індивідуальним або груповим (напр., для персоналу окремої організації) потребам тих, хто навчається, враховувати вимоги корпоративної культури тощо.
  • – Нова роль викладача. При е-ДН спектр функцій, які виконує викладач (його називають тьютором), змінюється: деякі відомі функції, що притаманні і традиційним формам навчання, стають домінуючими (напр., координація навчально-пізнавального процесу, коригування курсу, який викладається, керівництво навчальними проектами, перевірка поточних завдань тощо), а деякі виникають як нові (напр., консультування при складанні індивідуального навчального плану, управління навчальними групами взаємопідтримки, допомога студентам у їх професійному самовизначенні тощо).
  • – Спеціалізовані форми контролю якості навчальних досягнень. У системах е-ДН, поряд з традиційними формами контролю якості освіти, застосовуються і дистанційні (співбесіди, практичні, курсові та проектні роботи, екстернат, робота в середовищі комп'ютерних інтелектуальних тестових систем тощо).
  • – Використання базової і спеціалізованих комунікативних технологій підтримки взаємодії суб'єктів процесу е-ДН. Визначальною технологічною ланкою в системах е-ДН є технології теле- комунікацій та їх транспортна основа.
  • – Використання спеціалізованих засобів навчання. У системах е-ДН як найбільш сучасних освітніх системах використовуються засоби навчання, що відповідають останнім досягненням світової науки й техніки.
  • – Використання спеціалізованих програмних засобів організаційної підтримки е-ДН. Специфіка організації взаємодії суб'єктів процесу е-ДН (студентів, тьюторів, організаторів е-дистанційного курсу, персоналу, що відповідає в навчальному закладі за загальну організацію е-ДН студентів за повними навчальними програмами), а також складність забезпечення якісного управління е-ДН при значній чисельності студентів спричинили необхідність створення і застосування в системах мережевого е-ДН спеціалізованих програмних засобів – інформаційних систем е-ДН.

Використання спеціалізованих форм організації навчальної діяльності та ІКТ орієнтованих педагогічних технологій. У процесі мережевого е-ДН переважно використовуються такі форми організації навчальної діяльності: спрямоване навчання (directed study), орієнтоване на самоосвіту студента; кероване навчання (instuctor-led learning), яке здійснюється під керівництвом тьютора. Ці форми організації навчальної діяльності можуть застосовуватись як самостійно, так і в поєднанні одна з одною.

Використання стандартизованих процедур і протоколів взаємодії у мережевих системах е-ДН. Зважаючи на глобальні масштаби і міжнародний, екстериторіальний характер ринку освітніх послуг, що формується багатьма різними системами е-ДН, а також необхідність забезпечення сполученості та узгодженості функціонування і розвитку як окремих систем е-ДН, так і ринку розподіленого навчання в цілому, основні процедури і протоколи взаємодії у сітьових системах е-ДН стандартизуються.

  • – Створення єдиного інформаційно-освітнього середовища підтримки функціонування і розвитку систем мережевого е-ДН. Типовою для багатьох країн ситуацією на початковому етапі створення систем мережевого е-ДН є неупорядкований, значною мірою спонтанний характер формування таких систем на рівні окремих вищих навчальних закладів.
  • – Економічна ефективність. З економічної позиції, системи е-ДН, які побудовані на базі переважного використання електронних мережевих технологій підтримки взаємодії суб'єктів процесу е-ДН, є найбільш привабливими, особливо за великої кількості студентів.

Головні проблеми створення і впровадження систем е-ДН є комп'ютерно-технологічна, організаційно-управлінська, психолого- педагогічна, фінансово-економічна і нормативно-правова. Поряд з усвідомленням необхідності комплексного і збалансованого вирішення кожної з цих проблем слід виділити психолого-педагогічну, як таку, теоретичне і пракгичне вирішення якої сьогодні є завданням найбільш складним, до необхідної межі не визначеним і тому належним чином не розв'язаним.

Для цього необхідно визначити відмінності у можливостях і обмеженнях, притаманних традиційним та е-дистанційним технологіям навчання. Важливо використати найбільш суттєві переваги е-дистанційних технологій, напр., екстериторіальність, синхронний і асинхронний режими взаємодії учасників навчального процесу (викладач – учень, учень – учень, учень – навчальна група); можливість використання кращих викладачів; практичне засвоєння інструментів ІКТ – створення додаткових умов для впровадження ЖТ в освітні системи тощо. Досягти цієї мети – означає утвердити е-ДН як рівноправну форму отримання освіти в сучасних умовах суспільного розвитку, форму; яка забезпечує рівний доступ до якісної' освіти широких верств населення, створити необхідні умови для реалізації в освітніх системах принципів відкритої освіти.

Дистанційна освіта – різновид освітньої системи, в якій використовуються переважно дистанційні технології навчання та організації освітнього процесу, або одна з форм отримання освіти, за якою опанування тим чи іншим її рівнем за тією чи іншою спеціальністю (напрямом підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації) здійснюється в процесі дистанційного навчання. Серед факторів, які спричинили появу наприкінці XX ст. сучасних форм дистанції освіти, можна вказати на визначальні: глобалізація, підвищення динаміки соціально-економічного розвитку суспільства, поява нових потреб тих, хто навчаються, і розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, їх всебічне впровадження практично в усі сфери життєдіяльності людини, необхідність широкого застосовування в освітній практиці як засобу навчання і предмета вивчення.

 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >