< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правове регулювання виробництва сільськогосподарської продукції рослинного походження

Правове регулювання вирощування зернових культур

Виробництво сільськогосподарської продукції є стратегічно важливою діяльністю аграрних товаровиробників, оскільки його ефективність гарантує продовольчу безпеку держави та благополуччя її громадян. З огляду на це суспільні відносини щодо виробництва продукції рослинництва і тваринництва є основою предмету аграрного права. У навчальній літературі обгрунтовано, що віссю цих відносин є традиційна галузь аграрних відносин, які складаються в сільськогосподарському виробництві при обробленні землі[1]. їх урегулювання правовими нормами повинно здійснюватись із урахуванням особливостей об'єктів виробничих аграрних відносин, серед яких ключове місце займають зернові культури, що обумовлюється особливим значенням хліба в системі харчування населення України.

Тому, насамперед, доцільно з'ясувати сутність понять "зерно" та "зернові культури" як об'єктів аграрних виробничих відносин. Відповідно до ст. 1 Закону України від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно – це плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей[2]. Таким чином, до зерна належить збіжжя пшениці, жита, вівса, ячменю, проса, гречки, рису, а також плоди гороху, квасолі, кукурудзи, сої, сочевиці та багатьох інших рослин. Проте, цей Закон не містить вичерпного переліку зернових культур. У зв'язку з цим, у науці аграрного права існують пропозиції щодо створення такого переліку, з присвоєнням кожній позиції коду відповідно до Державного класифікатора продукції і послуг[3].

Між тим, С.М. Садовий оперує терміном "зерно та продукти його переробки" і визначає його як вид рослинницької продукції, що виробляється (вирощується) внаслідок дії біологічних процесів її вирощування, має природне походження від землі та (або) від живих біологічних організмів і відповідає кодам 01.11-01.42 та 05.00.1-05.00.42 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-97 або підпадають під визначення першої – двадцять четвертої груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності[4].

Відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-2010 до зернових культур належать пшениця, кукурудза, ячмінь, жито, овес, сорго, просо, рис, інші зернові культури, до бобових – квасоля, горох, сочевиця, нут, соя тощо, до інших олійних культур – насіння гірчиці, льону, кунжуту, рапсу, соняшнику та ін.[5] Відповідно до Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності зернові культури визначаються в групі 10, продукти їх переробки у групі 11, насіння олійних культур у групі 12[6]. Виходячи з викладеного, під зерновими культурами необхідно розуміти рослинницьку продукцію, що вирощується внаслідок дії біологічних процесів її вирощування, має природне походження від землі і відповідає кодам 01.11 та 01.12 Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-2010 або підпадає під визначення груп 10, 12 Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, правова регламентація вирощування зернових культур повинна здійснюватись із урахуванням властивостей вказаних сільськогосподарських рослин. На загальному рівні така діяльність урегульована згадуваним Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні", відповідно до якого, законодавство України про зерно та ринок зерна базується на Конституції України і складається із цього Закону, законів України та інших нормативно-правових актів[7]. Основи діяльності з вирощування зернових культур закладено у ст. ст. 41, 42 Основного Закону нашої держави, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та займатися підприємницькою діяльністю, не забороненою законом[8]. Цілком очевидно, що ці положення є визначальними для правового регулювання виробничої діяльності аграрних товаровиробників. До актів загальної дії належать й інші нормативно-правові акти, зокрема: Цивільний кодекс України від І6 січня 2003 р.[9], Господарський кодекс України від 16 січня 2003 р.[10], Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р.[11], Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р.[12]

Важливе значення в правовому регулюванні вирощування зерна має спеціальний Закон України "Про зерно та ринок зерна в Україні", який визначає державну політику щодо розвитку ринку зерна як пріоритетного сектора економіки агропромислового комплексу України та спрямований на створення правових, економічних та організаційних умов конкурентоспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу. Закон складається з преамбули та тринадцяти розділів, які об'єднують вісімдесят три статті. В ньому визначено такі важливі поняття, як зерно, зерно продовольче, зерно технічного призначення, зерно фуражне, власник зернового складу, виробництво зерна, якість зерна, заставні документи на зерно та ін. У ст. 6 вказаного Закону визначено суб'єктів виробництва зерна, якими є власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна[7].

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" якість зерна та продуктів його переробки, що виробляються в Україні або ввозяться на митну територію України, має відповідати державним стандартам та іншим нормативним документам[14]. Зокрема, ДСТУ 3768-2010 "Пшениця. Технічні умови", затверджені наказом Держспоживстандарту України від 31 березня 2010 р. № 108[15], ДСТУ 4964-2008 "Соя. Технічні умови", затверджені наказом Держспоживстандарту України від 26 березня 2008 р. № 101[16], ДСТУ 3769-1998 "Ячмінь. Технічні умови", затверджені наказом Держспоживстандарту України від 26 червня 1998 р. №450[17], ДСТУ 4523-2006 "Горох. Технічні умови", затверджені наказом Держспоживстандарту України від 28 лютого 2006 р. № 54[18], ДСТУ 4524-2006 "Гречка. Технічні умови", затверджені наказом Держспоживстандарту України від 28 лютого 2006 р. № 54[19], ДСТУ 4522-2006 "Жито. Технічні умови", затверджені наказом Держспоживстандарту України від 28 лютого 2006 р. № 54[20], ДСТУ 4525-2006 "Кукурудза. Технічні умови", затверджені наказом Держспоживстандарту України від 28 лютого 2006 р. № 54[21]. Важливо зазначити, що при розробці більшості державних стандартів на зернові культури враховувались положення міжнародних стандартів, зокрема Міжнародної організації зі стандартизації (англ. International Organization for Standardization, ISO), що, в свою чергу, повинно гарантувати якість та безпечність зернової продукції для споживачів, а відповідно і забезпечення продовольчої безпеки держави.

Оскільки якість сільськогосподарської продукції – це сукупність її суттєвих властивостей, що за розумно передбачуваних, звичайних або таких, що встановлені у нормативно-правовому акті й договорі, умов використання такої продукції за призначенням, не становлять жодних, або становлять прийнятні ризики для споживачів такої продукції і довкілля та здатна задовольнити заздалегідь обумовлені потреби споживачів[22], вирощування зернових культур має враховувати споживчі уподобання населення.

Показниками якості зерна є: запахи – сажковий, пліснявий, полинний, гнилісний, затхлий, солодовий, запах нафтопродуктів; домішки – зернова, сміттєва; вади зерна – бите, невиповнене, проросле, пошкоджене теплом, поїдене шкідниками, із забарвленим зародком; консистенція – скловидне зерно, борошнисте, частково скловидне. Показниками якості, введеними в стандарти, є також вологість зерна, колір, якість клейковини, здатність проростання, число падання[23].

Разом з тим, під безпекою харчових продуктів та продовольчої сировини розуміється їх відповідність ветеринарним і санітарним правилам та нормативам і відсутність небезпеки їх шкідливого впливу на організм людини[24], тобто, державні стандарти повинні містити нормативи, які гарантують збереження здоров'я споживачів, зокрема базисні і обмежувальні норми щодо вологості, вмісту сміттєвої і зернової домішки, зараженості шкідниками хлібних запасів, а на пшеницю, жито, ячмінь і овес – за натурою зерна, відповідно до яких проводять розрахунок за зерно, що продається виробниками сільськогосподарської продукції.

Загальні вимоги до якості та безпечності продовольчого зерна містяться у Законі України від 23 грудня 1997 р. "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів"[25], а до фуражного – у Законі України від 25 червня 1992 р. "Про ветеринарну медицину" (в частині вимог до виробництва кормових добавок, преміксів та готових кормів для тварин)[26].

Після грунтовного аналізу таких об'єктів аграрних виробничих відносин, як зерно та зернові культури, доцільно з'ясувати особливості процесу вирощування зернових культур, в якому можна виділити чотири періоди: 1) основний обробіток грунту і внесення добрив; 2) передпосівний обробіток грунту і сівба; 3) догляд за посівами; 4) збирання врожаю.

Так, технологічний комплекс робіт із основного обробітку грунту і внесення добрив включає лущення або дискування стерні, внесення мінеральних і органічних добрив, оранку або безполицевий обробіток грунту. Своєчасне і якісне проведення посівних робіт забезпечується при потоковому виконанні взаємозв'язаних операцій – боронування, шлейфування, культивації, сівби і коткування. Сівба – один з найвідповідальніших етапів вирощування сільськогосподарських культур. Її треба проводити в оптимальні і стислі строки, дотримуючись норми висіву насіння і глибини його загортання, прямолінійності сівби та стандартної ширини стикових міжрядь. Система догляду за посівами включає: до- і післясходове боронування, міжрядне розпушування грунту, формування густоти посівів, підживлення рослин, обробку посівів пестицидами (гербіцидами, інсектицидами, фунгіцидами) і регуляторами росту (ретардантами).

Організацію збирання зернових культур починають з визначення строків та способів збирання, підготовки до цього системи машин і полів, маршрутів руху агрегатів. Поля, призначені для збирання врожаю, обкошують, розбивають на загінки і прокошують, готують поворотні смуги, проорюють протипожежні смуги між загінками, намічають транспортні магістралі. Для післязбиральної обробки зерна використовують стаціонарні зерноочисні сушильні пункти або мобільні зерноочисні машини, зерносушарки, зернонавантажувачі[27].

Таким чином, виробництво зерна є складним та багатогранним процесом. У відносини, які при цьому складаються, вступають такі суб'єкти, як: 1) суб'єкти виробництва зерна; 2) суб'єкти, які надають послуги в сфері виробництва зерна; 3) суб'єкти, які здійснюють закупівлю зерна; 4) органи державної влади та державні організації, які здійснюють контроль та нагляд у сфері виробництва зерна. Об'єктом таких відносин є зерно, яке класифіковано за напрямами використання на чотири категорії (продовольче зерно, фуражне зерно, зерно технічного призначення, та зерно насіннєве), а за змістом – організаційно-управлінські, майнові, земельно-майнові, земельно-екологічні та фінансові права та обов'язки суб'єктів[28].

Відносини, що виникають у процесі вирощування зерна, регулюються нормативно-правовими актами, які закріплюють вимоги щодо ефективного та раціонального використання земельних ділянок (Земельний кодекс України, Закон України від 19 червня 2003 р. № 962-IV "Про охорону земель"), використання пестицидів та агрохімікатів (Закон України від 2 березня 1995 р. № 86/95-ВР "Про пестициди і агрохімікати"), вимог до захисту рослин (Закон України від 14 жовтня 1998 р. № 180-XIV "Про захист рослин"), карантину рослин (Закон України від 30 червня 1993 р. № 3348-ХІ "Про карантин рослин") та ін.[29]

Щодо використання землі доцільно зазначити, що сучасні технології обробітку грунту та вирощування сільськогосподарських культур зводять до мінімуму ризики агресивного обробітку землі, використання потенційно небезпечних речовин у цьому процесі, необхідність енерго- та ресурсозатратного зрошення поля. Наприклад, у вологодефіцитних та посушливих регіонах накопичення, раціональне використання грунтової вологи, вологозабезпеченість посівів – головні чинники отримання високих врожаїв гречки. Нагромадження у грунті вологи осінньо-зимових опадів, що становлять більш як 40 % їх річної кількості, є найважливішою умовою уникнення загибелі посівів. Оскільки, стерна, мульча на поверхні поля запобігають знесенню снігу, зменшують стікання і випаровування вологи, то у вологодефіцитних регіонах перевагу слід віддавати безвідвальним і мульчурувальним обробіткам[30].

Іншою проблемою використання земель для вирощування зернових культур € підвищена їх кислотність. У Поліссі та на більшій частині території Лісостепу підвищення кислотності грунтів часом пов'язане з винесенням кальцію врожаями сільськогосподарських культур (150 – 180 кг/га щороку), підкисленням грунтів атмосферними опадами й особливо фізіологічно кислими азотними добривами. Цей факт не враховується більшою частиною користувачів земельних ділянок, що працюють на орендованих землях. Саме тому, врожайність на таких землях навіть за внесення добрив залишається недостатньою. Але після вапнування грунту ситуація може кардинально змінитися[31].

Наведені вище приклади яскраво ілюструють напрями, в яких доцільно надавати державну підтримку сільськогосподарському виробництву, фінансування яких доцільно передбачати в державному та місцевих бюджетах на відповідний календарний рік.

При аналізі правового регулювання вирощування зернових культур слід враховувати, що вони використовуються як насіння, харчова продукція (споживаються у свіжому вигляді) та сировина в промисловому виробництві. Основні засади виробництва та обігу насіння і садивного матеріалу, а також порядок здійснення державного контролю за ними (окрім насіння генетично модифікованих рослин) визначено Законом України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал". Особливістю зерна в цьому разі є те, що воно використовується для відтворення відповідних рослин, а тому важливою вимогою є висока якість насіннєвого матеріалу.

Відповідно до ст. 11 названого Закону для забезпечення насінням і садивним матеріалом районів, що не виробляють власного насіння і садивного матеріалу або мають обмежені можливості для його виробництва, надання допомоги у разі знищення або пошкодження насінницьких посівів та насаджень внаслідок стихійного лиха, а також для забезпечення сортооновлення, сортозаміни та реалізації насіння і садивного матеріалу за міжнародними договорами України створюється державний резервний насіннєвий фонд. Кабінет Міністрів України затверджує загальний обсяг формування державного резервного насіннєвого фонду в обсязі не менше п'яти відсотків потреби держави в насінні та садивному матеріалі. Заготівля насіння і садивного матеріалу до державного резервного насіннєвого фонду здійснюється в порядку, встановленому законом, що визначає засади здійснення закупівлі товарів, робіт та послуг за державні кошти[32].

Процедура проведення державних закупівель на сьогодні регулюється спеціальним Законом України від 10 квітня 2014 р.

"Про здійснення державних закупівель", який встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади[33] та надає виробникам зернових культур можливість збуту вирощеної продукції як насіння та закупівлі насіннєвого матеріалу у разі необхідності.

Як слушно зазначає В.П. Станіславський, насінництво є специфічною діяльністю суб'єктів господарювання з використання вихідного матеріалу (сортів насіння), попередньо отриманого від селекції, по організації державного сортовипробування, розмноженню, зберіганню, поліпшенню якості (властивостей) насіння здійсненню за ним сортового і посівного контролю, а також із забезпечення виробництва, реалізації та використання насіння у рослинництві[34].

Оскільки до якості насіння висуваються особливі вимоги, варто з'ясувати специфіку використання сортів рослин, яка визначається у Законі України від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин", відповідно до положень якого, володілець патенту має право на використання сорту та виключне право на дозвіл чи заборону використання сорту іншими особами. Однак, такі його права не поширюються на дії будь-якої особи з посадковим матеріалом сорту, що охороняється, якщо вони здійснені в експериментальних чи інших некомерційних цілях, зокрема у разі вирощування у своєму господарстві для особистого споживання таких культур, як пшениця тверда і м'яка, жито, боби, віка посівна, горох, нут, овес, рис, ячмінь[35]. Окрім цього винятку, вирощування та подальша реалізація насіння можлива за умови відповідності виробничих умов виробника атестаційним вимогам, що підтверджується паспортом на виробництво і реалізацію високопродуктивних сортів насіння зернових культур відповідних категорій[36]. Вирощене насіння має відповідати вимогам державного стандарту ДСТУ 4138-2002 "Насіння сільськогосподарських культур. Методи визначення якості"[37].

Таким чином, сільськогосподарському виробнику при закупівлі насіння важливо орієнтуватися тільки на ті сорти, що рекомендовані практикою і науковцями для певного регіону і вміщені в "Реєстрі сортів рослин", районовані. Насіння для сортооновлення обов'язково слід перед посівом перевірити в насіннєвій інспекції і мати відповідне документальне підтвердження якості: "Сертифікат на насіння", або "Посвідчення". Крім того, законодавством заборонено сіяти неперевіреним насінням[38].

На ефективність вирощування зернових культур впливає низка факторів. Можна виділити обставини, що не залежать від волі людини (природні явища) та ті, які обумовлюються вольовою поведінкою учасників аграрних відносин. В цьому контексті слід зауважити, що зміна клімату у світі в цілому та кліматичних умов в Україні зокрема вимагає продуманої сортозаміни тих зернових культур, що традиційно вирощуються в нашій державі. Це покращило б ситуацію зі зниженням урожайності пшениці та інших культур.

Вирішальне значення за умови належного виконання можуть відіграти державні цільові програми підтримки виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції. Так, відповідно до ст. 1 Закону України від 18 березня 2004 р. "Про державні цільові програми" державна цільова програма – це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць, здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням[39]. Відповідно до цього Закону щодо окремих видів зернових культур було розроблено державні цільові програми, наприклад, галузева програма "Соя України 2008 – 2015", затверджена наказом Міністерства аграрної політики України та Української академії аграрних наук від 28 травня 2008 р. № 336/53, передбачає збільшення посівів сої, компенсацію її виробникам частини затрат та виділення бюджетних коштів на це[40].

Між тим, слід зауважити, що такі заходи державної підтримки не сприяють інтенсифікації виробництва, оскільки заохочують в основному збільшення посівних площ. Зважаючи на вичерпність природних ресурсів, доцільно спрямовувати державну підтримку на вдосконалення землекористування, вдосконалення системи сівозміни, удобрення грунтів, захист зернових культур від зараження шкідливими організмами, використання якісного насіння, оновлення машино-тракторного парку, автоматизацію виробництва, інформаційне забезпечення виробництва, в тому числі через систему дорадчих служб. Саме перелічені заходи доцільно брати за основу при розробці та впровадженні державних цільових програм розвитку зерновиробництва.

З приводу оновлення матеріальної бази виробництва, слід зауважити, що в сучасних умовах зростає важливість якісної очистки та сушіння зерна. У спеціальній літературі зазначається, що засміченість маси зерна з поля дуже рідко буває меншою за 10 %. Найчастіше цей показник сягає 15-18 %, а інколи і до 30 %. Особливо це стосується господарств, які не мають повноцінної системи захисту посівів від бур'янів. Якщо говорити про сушіння зерна, то вирішальним показником при виборі машини є вартість підсушування тонни зерна на один процент вологості[41]. Очевидно, що забезпеченість виробництва зернових культур сучасною технікою, в тому числі сушарками, потребує ефективної державної.підтримки. З погляду економії енергоносіїв значні перспективи мають геліосушарки. У цьому разі метод сушіння (досушування) визначається об'єктами виробництва, кліматичними особливостями місцевості, видом сировини для досушування і вартістю додаткових енергоносіїв[42].

Доцільно зауважити, що ефективність зерновиробництва буде вищою за умови організації зберігання господарством вирощеної продукції. Якщо раніше навіть придбання нового комбайна сприймалося як революція у господарстві, то сьогодні дехто вже замислюється про власний елеватор[43]. Задоволення потреб сільськогосподарських виробників можливе шляхом кооперування у сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи (відповідно до Закону України від 17 липня 1997 р. "Про сільськогосподарську кооперацію"[44]), які б надавали послуги з технічного обслуговування та зберігання зерна, однак спорудження елеватора чи купівля якісної техніки є затратною.

Як свідчать життєві реалії, сільськогосподарські підприємства вирішують зазначені технологічні проблеми за власний рахунок. Показовим у цьому плані є досвід ТОВ "Полтава-Сад" (с. Терешки Полтавського району), де зерно сушать сушаркою вітчизняного виробництва, встановлення якої здійснюється в комплексі із зерносховищем та обладнанням для приймання та очищення зерна. Досвід цього підприємства запозичили й інші виробники зернових культур в області[45].

Таким чином, забезпечення сучасною технікою суттєво впливає на ефективність діяльності сільськогосподарських виробників зерна. У спеціальній літературі зазначається, що наявне виробництво зернозбиральних комбайнів у Херсоні слабо проводить маркетингову політику, мало співпрацює з науково-дослідними установами, які могли б виправляти недоліки їхньої техніки. Аналіз світового досвіду свідчить на користь того, що необхідно дослухатись до думок практиків, які застосовують сільгосптехніку у виробництві: їх поради дають змогу машинобудівникам швидко реагувати на потреби ринку. У нас такої співпраці немає[46]. З цього приводу аграріями пропонується створення національного науково-технічного центру з виготовлення складних сільськогосподарських машин. У ньому має бути сучасна система проектування, експериментальна, стендова і дослідно-польова база. Прикладом ефективності такої роботи може слугувати підприємство "Гомсельмаш", де було створено науково-технічний центр для модернізації всього технологічного процесу – від проектування до запуску техніки в серійне виробництво[47].

Державна підтримка вітчизняного виробництва сільськогосподарської техніки передбачена Законом України від 7 лютого 2002 р. "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу"[48], який визначає основні напрями державної політики пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу, створює сприятливі економічні умови для збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської техніки та обладнання для харчової і переробної промисловості, визначає шляхи формування ринку та вдосконалення системи забезпечення агропромислового комплексу вітчизняною технікою і обладнанням. Цей Закон включає 16 статей.

Зокрема ст. 8 Закону визначає основні напрями державної підтримки пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу. Суттєвою гарантією фінансування вітчизняного машинобудування є те, що видатки Державного бюджету України на пріоритетний розвиток вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу щорічно визначаються у державному бюджеті окремим рядком.

Обсяги зазначених бюджетних асигнувань становлять до одного відсотка від загальних видатків державного бюджету і спрямовуються на фінансування таких заходів з підтримки пріоритетного розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу: 1) створення та підготовка серійного виробництва нової техніки і обладнання для агропромислового комплексу згідно із затвердженими (схваленими) Кабінетом Міністрів України програмами з виробництва технологічних комплексів, машин та обладнання для агропромислового комплексу; 2) переоснащення підприємств вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу та впровадження новітніх технологій проектування та виготовлення техніки і обладнання; 3) формування та розвиток ринку техніки і обладнання для агропромислового комплексу та вдосконалення його інфраструктури; 4) часткова (до 70 відсотків) компенсація облікової ставки Національного банку України за кредитами банків, що надаються підприємствам вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу на виготовлення техніки і обладнання для агропромислового комплексу, та державна підтримка банків, що здійснюють довгострокове кредитування цих підприємств; 5) часткова (до 40 відсотків) компенсація державою вартості техніки і обладнання для агропромислового комплексу, що поставляється сільськогосподарським товаровиробникам і підприємствам харчової та переробної промисловості; 6) закупівля вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу з наступною реалізацією її сільськогосподарським товаровиробникам і підприємствам харчової та переробної промисловості на умовах фінансового лізингу.

У цьому контексті доцільно зауважити, що встановлення обсягів видатків "до одного відсотка" не гарантує, що у державному бюджеті буде закладена відповідна сума, тому таке формулювання аналізованої норми є некоректним.

Законом також закріплено, що у загальних обсягах державної закупівлі товарів (робіт, послуг) передбачаються обсяги поставок основних видів вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу, які закуповуються за рахунок коштів державного лізингового фонду та інших джерел, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Кошти державного лізингового фонду в повному обсязі використовуються виключно на закупівлю вітчизняної техніки і обладнання для агропромислового комплексу[49].

Загалом надання державної підтримки сільськогосподарському виробництву здійснюється відповідно до Закону України від 24 червня 2004 р. "Про державну підтримку сільського господарства України"[50]. Вирощування зернових культур безпосередньо стосуються приписи ст. 12 цього Закону, якою врегульовано державні заставні закупівлі зерна. Сутність зазначеного заходу державної підтримки зводиться до кредитування сільськогосподарських виробників державою під заставу вирощеного зерна, що оформлюється переданням кредитору подвійного складського свідоцтва. Якщо сума бюджетної позики та плата за її використання повертаються вчасно, зобов'язання виробника зерна перед державою вважаються погашеними. В іншому випадку заставлене зерно переходить у державну власність. Крім того, у ст. 17-2.1 Закону передбачено такий захід державної підтримки виробників зерна, як часткове бюджетне відшкодування вартості висіяного високорепродукційного насіння сільськогосподарських культур[50].

Позитивно впливає на вирощування зернових культур наявність гарантій подальшої реалізації цієї рослинної продукції. Держава може сприяти збуту сільськогосподарської продукції її виробниками, виступаючи як покупець, що можливо з урахуванням норм Закону України від 24 січня 1997 р. "Про державний матеріальний резерв", яким передбачено створення особливого державного запасу матеріальних цінностей (державного матеріального резерву), призначених для забезпечення потреб України в особливий період; надання державної підтримки окремим галузям народного господарства (наприклад, сільському господарству), підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів, продовольства, виникнення диспропорції між попитом і пропонуванням на внутрішньому ринку та участь у виконанні міждержавних договорів; подання гуманітарної допомоги; забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій[52]. Для формування та оновлення державного матеріального резерву закуповується зерно (пшениця, жито, гречка, рис) та крупи (ячмінні перлові, ячмінні ячні)[53]. В урожайні роки доцільно збільшувати обсяги закупівель, щоб уникнути стрімкого зменшення ринкових цін на вирощене зерно, а в неврожайні роки – реалізовувати зерно із сформованих запасів, створюючи таким чином пропозицію на ринку зерна.

Окрім державної підтримки, також важливим є державний нагляд за дотриманням фітосанітарних заходів підчас виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, в тому числі імпорту та експорту зерна. Така діяльність урегульована Законом України від 30 червня 1993 р. "Про карантин рослин", відповідно до норм якого, карантин визначається як утримання об'єктів регулювання у визначених місцях для проведення їх моніторингу або подальшого інспектування, фітосанітарної експертизи та/або обробки; а карантин рослин – це система заходів, спрямованих на запобігання занесенню та/або поширенню регульованих шкідливих організмів або забезпечення контролю за ними (локалізації)[54].

Таким чином, діяльність з карантину рослин спрямована на виявлення та локалізацію небезпечних для життя і здоров'я людей організмів під час вирощування продукції рослинного походження та суміжної з цим діяльності. Щодо зернових культур, то відповідно до ст. 27 Закону особи, які здійснюють зберігання та переробку зерна, підлягають реєстрації у центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері карантину рослин, тобто ця діяльність перебуває під особливою увагою держави. Така значимість карантину рослин обумовлюється тим, що в Україні сільськогосподарським культурам загрожують пошкодженням більше трьох тисяч видів шкідників, більшість з яких відносяться до комах. Шкідлива ентомофауна зернових культур нараховує більше 300 видів, в основному олігофагів (споживають невелику кількість харчових об'єктів). Це потребує діагностики та фітосанітарної оцінки посівного матеріалу на наявність збудників та пошкодження фітофагами, доведення його до необхідного стану тощо[55].

У науковій літературі висловлено точку зору про об'єднання груп правових норм щодо правового становища суб'єктів зернового виробництва, правового режиму об'єктів зернового виробництва, окремих стадій виробничого процесу зернового господарства та державного регулювання правовідносин у сфері виробництва зерна в інститут правового регулювання зернового виробництва в Україні[56].

Значна кількість нормативно-правових актів, якими регулюються відносини щодо вирощування зернових культур, свідчить про доцільність проведення їх класифікації. З цього приводу С.М. Садовий пропонує за змістом відносин, які регулюються, виділити такі групи правових норм (блоки правового регулювання):

1) правові норми, які визначають особливості правового становища суб'єктів правовідносин в сфері виробництва зерна; 2) правові норми, які визначають особливості правового режиму окремих видів зерна та продуктів його переробки; 3) правові норми, які регулюють окремі стадії виробничого процесу зернового господарства; 4) правові норми, які визначають особливості державного регулювання правовідносин в сфері виробництва зерна[57].

Таким чином, правове регулювання вирощування зернових культур здійснюється низкою законів, основним серед яких є Закон України від 4 липня 2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні", а також підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема державними стандартами на окремі види зерна, дотримання яких є обов'язковим для аграрних виробників.

  • [1] Аграрне право України: підруч. для схуд. виш. навч. закл. / В. П. Жушман [та ін.]; за ред.: В. П. Жушмана, А. М. Статівки. – X.: Право, 2010. – С. II.
  • [2] Про зерно та ринок зерна в Україні: Закон України від 04 лип. 2002 р. № 37-IV // Офіційний вісник України. – 2002. – № 35. – Ст. 258.
  • [3] Богдан А. Й. Правове забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції в Україні у контексті вимог законодавства ЄС: дис. ... канд. юрид/ наук: спец. 12.00.06. / Богдан Андрій Йосипович; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – X.. 2010. – 227 с.
  • [4] Садовий. С.М. Особливості об'єктного складу правовідносин у сфері виробництва зерна в Україні [Електронний ресурс] / С.М. Садовий. – Режим доступу: web.znu.edu.ua/lierald/issues/2010/Ur-l-2010/124-129.pdf.
  • [5] Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016-2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: dkpp.rv.ua.
  • [6] Довідник кодів товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: dtkt.com.ua/show/0sid08l.html.
  • [7] Про зерно та ринок зерна в Україні: Закон України від 04 лип. 2002 р. № 37–IV // Офіційний вісник України. – 2002. – № 31. – Ст. 1446.
  • [8] Конституція України: прийнята на п'ятій сес. Верхов. Ради України 28 черв. 1996 р. // Офіційний вісник України. – 2010. – № 72/1. – Ст. 2598.
  • [9] Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січ. 2003 р. № 435–IV // Офіційний вісник У країни. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
  • [10] Господарський кодекс України: Закон України від 16 січ. 2003 р. № 436-IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
  • [11] Земельний кодекс України: Закон України від 25 жовт. 2001 р. №2768– III // Офіційний вісник України. – 2001. – № 46. – Ст. 2038.
  • [12] Податковий кодекс У країни: Закон У країни від 2 груд. 2010 р. // Відомості Верховної Ради України, – 2011. – №№ 13/14. № 15/16, № 17. – Ст. 112.
  • [13] Про зерно та ринок зерна в Україні: Закон України від 04 лип. 2002 р. № 37–IV // Офіційний вісник України. – 2002. – № 31. – Ст. 1446.
  • [14] Про зерно та ринок зерна в Україні: Закон України від 04 лип. 2002 р. Jfe 37-IV // Офіційний вісник У країни. – 2002. – №31. – Ст. 1446.
  • [15] ДСТУ 3768-2010. Пшениця. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 31 берез. 2010 р. № 108. – К., 2010. – 20 с.
  • [16] ДСТУ 4964-2008. Соя. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 26 берез. 2008 р. № 101. – К., 2010. – 8 с.
  • [17] ДСТУ 3769-1998. Ячмінь. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 26 черв. 1998 р. № 450. – К.. 1998. – 17 с.
  • [18] ДСТУ 4523-2006. Горох. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 28 лют. 2006 р. № 54. – К.. 2006. – 19 с.
  • [19] ДСТУ 4524-2006. Г речка. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 28 лют. 2006 р. № 54. – К., 2006. – 22 с.
  • [20] ДСТУ 4522-2006. Жито. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 28 лют. 2006 р. № 54. – К., 2006. – 21 с.
  • [21] ДСТУ 4525-2006. Кукурудза. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 28 лют. 2006 р. № 54. – К.. 2006. – 16 с.
  • [22] Актуальні питання аграрного права: теорія і практика: монографія / А. М. Статівка [та ін.]; за ред. А. М. Статівки. – X.: ФІНН. 2010. – 240 с.
  • [23] ДСТУ 3768-2010. Пшениця. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України віл 31 берез. 2010 р. .№' 108. – К., 2010. – 20 с.
  • [24] Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства: навч. і наук. – практ. посіб. / за ред.: А. П. Гетьмана, В. З. Янчука. – К.: Юрінком Інтер. 2003. – 624 с.
  • [25] Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів: Закон України від 23 груд. 1997 р. № 771/97–ВР // Офіційний вісник України. – 1998. – № 3. – Ст. 75.
  • [26] Про ветеринарну медицину: Закон України від 25 червня 1992 р. № 2498-ХII // Відомості Верховної Ради У країни. – 1992. – № 36. – Ст. 531.
  • [27] Організація виробництва зерна [Електронний ресурс]. – Режим доступу: agroua.net/economics/documents/category-120/doc-197/.
  • [28] Садовий С.М. Особливості об'єктного складу правовідносин у сфері виробництва зерна в Україні [Електронний ресурс] / С.М. Садовий. – Режим доступу: web.znu.edu.ua/herald/issues/2010/Ur-1-2010/124-129.pdf.
  • [29] Садовий С.М. Законодавче забезпечення виробництва зерна в Україні / С.М. Садовий // Форум права. – 2010. – № 2. – С. 449 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: nbuv.gov.ua/e-joumals/FP/2010-2/ 10ccmzvu.pdf.
  • [30] Векленко Ю. Гречці потрібна волога / Ю. Векленко // Фермер. – 2008. -№ 5 (14). – С. 48.
  • [31] Ткаченко М. Вапно – сіль землі? / М. Ткаченко, Т. Григора // Фермер. – 2008. – № 8 (17). – С. 28.
  • [32] Про насіння і садивний матеріал: Закон України від 26 груд. 2002 р. № 411–IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 4. – Ст. 96.
  • [33] Про здійснення державних закупівель: Закон України від 10 квіт. 2014 р. № 1197-VII // Офіційний вісник У країни. – 2014. – № 34. – Ст. 900.
  • [34] Станіславський В.П. Договір контрактації продукції насінництва / Валерій Петрович Станіславський // Університетські наукові записки. – 2008. – № 2(26). – С. 113- 118.
  • [35] Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квіт. 1993 р. № 3116–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 21. – Ст. 218.
  • [36] Станіславський В.П. Договір контрактації продукції насінництва / Валерій Петровим Станіславський // Університетські наукові записки. – 2008. – № 2(26). – С. 113 – 118.
  • [37] ДСТУ 4138-2002 Насіння сільськогосподарських культур. Методи визначення якості: затв. наказом Держспоживстандарту України від 28 груд. 2002 р. № 31. – К., 2003. – 173 с.
  • [38] Чайка В. Сорт як гарантія врожаю / В. Чайка // Фермер. – 2008. – №8(17). – С. 32.
  • [39] Про державні цільові програми: Закон України від 18 бер. 2004 р. № 1621– IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 25. – Ст. 352.
  • [40] Галузева програма "Соя України 2008 – 2015" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: uazakon.com/documents/date_e3/pg_jgtcrox.
  • [41] Юркевич Ю. Кроки до власного елеватора / Ю. Юркевич // Фермер. – 2008. – №9(І8). – С. 46
  • [42] Жуков В. Енергія сонця для фермера / В. Жуков // Фермер. – 2008. – № 9 (18). – С. 51.
  • [43] Юркевич Ю. Кроки до власного елеватора / Ю. Юркевич // Фермер. – 2008. – № 9 (18). – С. 44.
  • [44] Про сільськогосподарську кооперацію: Закон України від 17 лип. 1997 р. № 469/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 39. – Ст. 261.
  • [45] Обабич І. Шведський досвід на Полтавщині / І. Обабич // Фермер. – 2008. – № 10 (19). – С. 58-60.
  • [46] Горда О. Вітчизняне аграрне машинобудування/ О. Горда // Фермер. – 2008. – № 10(19). – С. 11.
  • [47] Горда О. Вітчизняне аграрне машинобудування/ О. Горда // Фермер. – 2008. – № 10(19). – С. 12.
  • [48] "Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу": Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3023-III // Офіційний вісник України. – 2002. – № 10. – Ст. 443.
  • [49] Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу: Закон України від 7 лютого 2002 р. № 3023-III // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 24. – Ст. 167.
  • [50] Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24 черв. 2004 р. № 1877–IV // Офіційний вісник України. – 2004. – № 30, т. 1. – Ст. 1987.
  • [51] Про державну підтримку сільського господарства України: Закон України від 24 черв. 2004 р. № 1877–IV // Офіційний вісник України. – 2004. – № 30, т. 1. – Ст. 1987.
  • [52] Про державний матеріальний резерв: Закон України від 24 січня 1997 р. № 51/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 13. – Ст. 112.
  • [53] Про затвердження строків зберігання зерна державного резерву та продуктів його переробки: наказ Міністерства аграрної політики України від 27 липня 2007 р. №241/539 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 60. – Ст. 2393.
  • [54] Про карантин рослин: Закон України від 30 черв. 1993 р. № 3348-ХII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 34. – Ст. 352.
  • [55] Доля Н. Диагностика вредности. Фитосанитарный мониторинг вредных насекомых / Н. Доля, Н. Дубына, Л. Гуменюк, С. Зубов, Л. Доля, Н. Сороженко // Зерно. – 2007. – № 9 (18). – С. 70 – 78.
  • [56] Горб А.В. Правове регулювання виробництва зерна в Україні / А.В. Горб // Студентський вісник. – 2011. – Випуск I (4). Частина 2. – С. 30-35.
  • [57] Садовий С.М. Законодавче забезпечення виробництва зерна в Україні / С.М. Садовий // Форум права. – 2010. – № 2. – С. 447 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: nbuv.gov.ua/e-joumals/FP/2010-2/ 10ccmzvu.pdf.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >