< Попер   ЗМІСТ   Наст >

Правове регулювання овочівництва

Овочівництво – це рослинницька галузь сільського господарства, завданням якої є вирощування овочевої продукції- незамінного джерела вітамінів та мінералів, необхідних для життя, здоров'я та працездатності людини, а також сировини для промисловості та кормів для галузі тваринництва.

Овочівництво в Україні розвивається швидкими темпами. Цьому сприяють погодно-кліматичні та грунтові умови, дешева робоча сила, широкий споживчий ринок, постійне підвищення цін на вирощену продукцію. Крім того, важливу роль відіграють інвестиції, які останніми роками набули широкого розповсюдження в овочівництво. Причому, як у виготовлення кінцевих продуктів для споживчого столу, так і у створення сировинних зон переробних підприємств. Під впливом інвестиційних коштів змінюються технології виробництва, збирання, зберігання, підготовки до продажу та реалізації овочів, критерії її якості[1].

Важливість суспільних відносин щодо виробництва. овочів свідчить про доцільність належної правової регламентації, яка має обумовлюватись специфікою рослин та особливостями процесу їх вирощування. У зв'язку з цим, необхідним є з'ясування сільськогосподарських культур, які належать до овочів.

Відповідно до Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-2010 до групи овочі та баштанні культури, коренеплоди та бульбоплоди належать овочі листкові, культури баштанні, культури овочеві плодоносні, овочі коренеплідні, цибулинні та бульбоподібні, коренеплоди та бульби їстівні з високим умістом крохмалю та інуліну, буряки цукрові, насіння овочевих культур, а також гриби та трюфелі[2]; останні зазвичай відносять до овочів, хоча по суті вони не є рослинами. Українська класифікація товарів зовнішньоекономічної діяльності також містить групу 07 "Овочі та деякі їстівні коренеплоди і бульби", до якої зокрема віднесені такі рослини, як картопля, помідори, цибуля, часник, капуста, салат-латук, огірки, морква, ріпа, столові буряки, солодкий корінь, редька, селера коренева[3].

Процес вирощування овочів має певні особливості, серед яких: 1) овочеві культури вирощуються у відкритому і захищеному грунтах, тобто в природних та штучних умовах; 2) застосовується розсадний спосіб вирощування; 3) часто практикують дорощування рослин для одержання овочевої продукції за рахунок запасів, що були утворені рослинами раніше; 4) використання прискореного достигання незрілих плодів; 5) площі посівів овочевих культур невеликі та сконцентровані біля місць споживання та переробки; 6) ускладненість транспортування свіжих овочів; 7) високі затрати праці; 8) значна обумовленість природними і кліматичними умовами; 9) залежність від забезпечення робочою силою.

Враховуючи специфіку овочівництва, державна підтримка повинна надаватися сільськогосподарським товаровиробникам через прийняття законодавчих та інших нормативних актів стосовно розвитку конкуренції, забезпечення виробників ринковою та статистичною інформацією, встановлення стандартів якості, постачання засобів виробництва та ресурсів за пільговими цінами, застосування ф'ючерсних контрактів, збільшення мита на імпорт свіжої продукції овочівництва і продуктів її переробки та звільнення від його сплати при завезенні ресурсів, необхідних для вирощування й переробки овочів, а також розширення зовнішнього ринку[4].

Окремі напрями державної підтримки овочівництва перелічені у розпорядженні Кабінету Міністрів України від 18 травня 2011 р. № 475-р "Про затвердження плану першочергових заходів з розвитку виробництва картоплі та овочів". Зокрема, органи державної влади мають сприяти впровадженню новітніх агротехнологій вирощування і зберігання картоплі та овочів на інноваційній основі з метою підвищення рентабельності їх виробництва; утворенню кооперативів з виробництва, заготівлі і зберігання овочів; залученню сільськогосподарськими виробниками інвестицій та пільгових кредитів для виробництва овочів; забезпеченню дотримання науково обгрунтованої структури посівів овочевих культур; опрацюванню питання здешевлення цін на природний газ для підприємств, які вирощують овочеві культури у закритому ґрунті; забезпеченню безперебійної подачі води для зрошення овочевих культур тощо.

Однак зазначені положення мають декларативний характер, тому потребують конкретизації в регіональних програмах розвитку овочівництва та переробної галузі на період до 2020 року[5]. Так, 1 березня 2012 р. Харківська обласна рада схвалила Програму розвитку овочівництва, картоплярства та переробної галузі Харківської області до 2020 р., якою заплановано створити мережу великотоварних овочівницьких підприємств в різних районах області, реалізувати роботу з підвищення врожайності овочів, впроваджувати інноваційні технології, селекційні досягнення, а також розширити посівні площі, а валове виробництво овочів до 2020 року довести до 101,5 тисяч тонн[6]. Відповідні програми було ухвалено й у інших областях.

Правове регулювання овочівництва здійснюється через систему уніфікованих та диференційованих нормативно-правових актів, а також за допомогою правових звичаїв, прецедентів, нормативно- правових договорів.

Уніфікованими нормативно-правовими актами є ті, що містять норми, загального характеру, зокрема Цивільний кодекс України[7], Господарський кодекс України[8], Земельний кодекс України[9], закони України від 30 червня 1993 р. "Про карантин рослин"[10], від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин"[11], від 23 грудня 1997 р. "Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів"[12]. Ці нормативно-правові акти містять вимоги до використання майна в процесі виробництва овочевої продукції, укладання договорів на її реалізацію, здійснення виробничої діяльності, користування земельними ресурсами, права власності на об'єкти рослинного світу, якості та безпечності сільськогосподарської продукції та ін.

Доцільно зазначити, що овочева продукція, яка вирощується для її подальшої реалізації, має відповідати вимогам державних стандартів на неї, що відображено у п. 30 наказу Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 8 липня 1997 р. № 344 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі картоплею та плодоовочевою продукцією"[13].

Диференційовані нормативно-правові акти регулюють виробництво окремих видів сільськогосподарської продукції. Проте, на сьогодні відсутній спеціальний закон, який би регламентував вирощування овочевих культур загалом. Разом з тим, щодо виробництва таких овочів, як цукрові буряки, діє Закон України від 17 червня 1999 р. "Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру", відповідно до положень якого обсяги вирощування цукрових буряків для виробництва цукру в межах квоти "А" визначаються щорічно центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики, і розподіляються обласними та районними державними адміністраціями на конкурсних умовах[14]. При цьому державою щорічно встановлюються мінімальні ціни на цукрові буряки. Наприклад, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2015 р. № 189 "Про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків у період з 1 вересня 2015 р. до 1 вересня 2016 р." встановлено граничний розмір квоти поставки цукру на внутрішній ринок (квота “А”) у період з І вересня 2015 р. до І вересня 2016 р. в обсязі 1720 тис. тонн, а мінімальні ціни на цукрові буряки – 445,87 грн. за одну тонну[15].

Вирощування буряків включає відповідну підготовку ґрунту під цукровий буряк, його обробку в процесі росту, розроблення технологічних програм, боротьбу зі шкідниками сільськогосподарських культур, збирання і транспортування цукрового буряку, продаж господарствам кондиційного насіннєвого матеріалу та ін. Варто зазначити, що в результаті відкриття українських ринків для імпортної продукції зросла конкуренція, оскільки імпортний тростинний цукор виявився досить конкурентоздатним. Підвищення конкурентоздатності українського цукру можливе за рахунок ефективного виробництва та переробки цукрових буряків, а також залучення інвестицій у галузь для технологічного переоснащення цукрових заводів[16].

Щодо підвищення ефективності вирощування рослинницької продукції, то в деякій мірі вона залежить від організаційно-правової форми господарства, яке займається відповідною діяльністю. Так, дослідження за 2004-2006 р., проведені у Львівській області, показали, що найрентабельнішими є виробництво цукрових буряків і картоплі в господарських товариствах, овочів – у приватних підприємствах (включаючи фермерські) і кооперативах. Тобто в різних організаційно-правових формах склалася відповідна спеціалізація, за якої лише певні види сільськогосподарської продукції є рентабельними[17]. Однак необхідно враховувати, що на розподіл виробництва між підприємствами згаданих організаційно-правових форм також впливають природні умови та традиції, що склалися у регіоні. З цього приводу А. Духневич відмічає, що у національному секторі виробництва овочів намітилася тенденція до різкого зниження частки сільськогосподарських підприємств і зростання частки господарств населення. Зростання обсягів виробництва овочевої продукції потребує пошуку і впровадження нових форм заготівлі й торгівлі овочами, опрацювання технологій їх вирощування на малих площах посіву з урахуванням зональних особливостей окремих регіонів, забезпечення товаровиробників малогабаритною технікою[18]. Все це потребує належного правового регулювання.

На сьогодні залучення інвестицій у галузь регулюється Законом України від 18 вересня 1991 р. "Про інвестиційну діяльність", відповідно до якого забороняється інвестування в об'єкти, створення і використання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом[19]. Таким чином, виробничі потужності підприємств повинні бути у належному стані, щоб стати об'єктом інвестиційної діяльності.

З приводу зазначеного необхідно зауважити, що за роки незалежності України площі зрошуваних земель невпинно зменшувалися (на сьогодні до 600 тис. га), канали руйнувалися, а вартість поливу подекуди сягнула І грн за куб.м. Спеціалісти-аграрії вважають, що переламати ці негативні тенденції можна лише інвестиціями у відновлення інфраструктури зрошення, застосування сучасних поливних машин. Адже в Україні є чудова система каналів, які були збудовані на початку 50-х років, і другої такої системи в світі немає. Її треба відроджувати і використовувати, але застосовувати при цьому старе зрошувальне обладнання буде не досить мудро[20].

Окрім інвестицій у систему зрошення земель, яка є необхідною для вирощування овочів в південних регіонах держави, захід і північ України навпаки потребують осушення. Система осушувальних каналів також зводилась ще за радянських часів, що дало змогу вивільнити землі під картоплярство та вирощування інших овочів, однак зараз ця система занедбана і зруйнована.

Окрему увагу слід приділити державним стандартам на овочеву продукцію, вимоги яких є обов'язковими для дотримання, а саме: ДСТУ 6009:2008 "Редиска свіжа. Технічні умови"[21], ДСТУ 6014:2008 "Морква і буряк столовий. Технологія вирощування. Загальні вимоги"[22], ДСТУ 6014:2008 "Огірок, кабачок, патисон. Технологія вирощування. Загальні вимоги"[23], ДСТУ 7037:2009 "Капуста білоголова свіжа. Технічні умови"[24], ДСТУ 6012:2008 "Цибуля. Технологія вирощування. Загальні вимоги"[25], ДСТУ 4327:2004 "Коренеплоди цукрових буряків для промислового переробляння. Технічні умови"[26]. Зокрема, в останньому із перелічених державних стандартів визначено вимоги до якості коренеплодів (фізичний стан, цукристість, масова частка коренеплодів цвітушних, підв'ялених, з механічними пошкодженнями тощо)[26].

Вимоги до якості та безпечності вирощеної продукції містяться не лише в державних стандартах, а й у договорах між виробниками овочів та переробними підприємствами. Особливе місце серед таких договорів займає договір контрактації сільськогосподарської продукції. Предметом цього договору охоплюється особливий вид продукції, що обумовлює особливості його умов, таких як: порядок доставки сільськогосподарської продукції до приймальних пунктів підприємств, визначення спеціального місця прийому продукції (в договорі контрактації цукрових буряків – бурякоприймальний пункт при цукровому заводі), умов прийому неякісної продукції, а також продукції, виробленої у обсязі більшому, ніж обумовлено договором. Так, для отримання якісної сировини, цукрового буряку, переробні підприємства контролюють дотримання технології вирощування овочів, періодично проводять аналізи якості сировини, відбираючи декілька разів за період вирощування буряків їх проби, забезпечують прийом, розвантаження, якісну технологію зберігання буряків, надають виробнику якісне насіння, проводять оплату кондиційної сировини.

Аналізуючи договірні відносини в цукробуряківництві, необхідно окремо зупинитись на сторонах договору контрактації сільськогосподарської продукції, якими є: бурякосіючі господарства та цукрові заводи. Бурякосіючими господарствами можуть виступати фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, державні і комунальні сільськогосподарські підприємства, приватно-орендні колективи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю та інші суб'єкти господарювання, що займаються вирощуванням цукрових буряків. Щодо цукрових заводів, то таким підприємством може вважатися той суб'єкт господарювання, який дотримується технології переробки цукросировини на цукор, а кінцевим результатом його роботи є отримання цукру. У складі цукрозаводу обов'язково функціонує бурякоприймальний пункт, розташований безпосередньо на території цукрозаводу, або на території, де вирощуються цукрові буряки. Для визначення якості цукрових буряків (цукристості) у складі цукрового заводу як структурний підрозділ повинна діяти лабораторія з проведення відповідних лабораторних аналізів[28].

Поряд з вирощуванням цукрових буряків, варто звернути увагу на картоплярство, адже споживання картоплі займає вагоме місце в раціоні населення нашої держави. Вирощування якісної картоплі залежить від багатьох факторів: сучасних елітних сортів, лінійки техніки, що забезпечує внесення компонентів мінерального живлення та повноцінний захист рослин, оптимальні грунтові умови, зрошення тощо[29].

Зокрема, Закон України від 26 грудня 2002 р. "Про насіння і садивний матеріал"[30] визначає основні засади виробництва та обігу насіння і садивного матеріалу, а також порядок здійснення державного контролю за ними. Дія цього Закону не поширюється на обіг насіння і садивного матеріалу генетично модифікованих організмів (рослин), що використовуються в картоплярстві. Відповідно до ст. 18 цього Закону насіння і садивний матеріал сорту, занесеного до Реєстру сортів рослин України, придатних до поширення в Україні, та/або до реєстру сортів рослин Організації економічного співробітництва та розвитку, що вирощується з метою експорту, підлягає сертифікації, що гарантує його відповідність вимогам посівних та сортових якостей, передбачених нормативно-правовими актами, які діють у сфері насінництва та розсадництва.

У спеціальній літературі зазначається, що якість насіння – одне з найболючіших питань для українського картоплярства. Насіннєву картоплю продають величезна кількість аматорів, зокрема й городники та дачники. Потрапляючи в нові грунтово-кліматичні умови, така картопля в перший рік може дати незначний сплеск урожайності з неминучою наступною депресією продуктивності. Як наслідок, вітчизняний ринок насичений низькоякісною продукцією, при цьому для садіння часто продають картоплю 5-6-ї і навіть гірших репродукцій. Водночас якісне насіння європейського походження не є легкодоступним для українського фермера[31]. Таким чином, результати вирощування картоплі у великій мірі залежать від якості насіннєвого матеріалу, на який впливають також вірусні хвороби та несприятливі кліматичні умови.

Належне технічне забезпечення вирощування картоплі позитивно впливає на ефективність цього процесу та знижує затрати. Так, за допомогою сучасних саджалок два диска розпушують грунт на потрібній глибині і формується насіннєве ложе, в яке подається інсектицид, добрива та висаджується картопля. Клубні одночасно можуть оброблятися протруйником. Після цього диски закривають насіннєве ложе, а спеціальні пристрої прикотують гребні. Завдяки такому комплексному багатоопераційному проходу суттєво зменшуються витрати паливно-мастильних матеріалів, робочого часу, зменшуються терміни посадки картоплі[32]. Однак придбання відповідного устаткування потребує значних фінансових вкладень. Окрім цього, відсутня пропозиція сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, а закупівля іноземної вимагає при укладенні контрактів застосування норм міжнародного права.

Таким чином, окрім положень Цивільного кодексу України щодо укладення договору купівлі-продажу, сільськогосподарський товаровиробник повинен керуватись приписами Закону України від 23 червня 2005 р. "Про міжнародне приватне право"[33], який встановлює порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок. Розділ 6 цього Закону містить колізійні норми щодо договірних зобов'язань, зокрема надає можливість сторонам договору купівлі-продажу визначати за спільною згодою право, яке буде застосовуватися до договірних відносин. А це у свою чергу породжує потребу в якісному юридичному супроводі договірних відносин сільськогосподарських виробників. Здійснювати правове обслуговування може штатний юрисконсульт, адвокат, юридичний кооператив. На допомогу сільськогосподарським товаровиробникам запроваджено систему дорадчої діяльності. Окреслені взаємовідносини унормовуються, у свою чергу, нормами трудового або цивільного законодавства.

Повертаючись до питання вирощування якісної картоплі, слід звернути увагу на правову регламентацію захисту рослин. Зокрема спеціальний Закон України від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин"[34] регулює правовідносини, пов'язані із захистом рослин сільськогосподарського та • іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого грунту, продукції рослинного походження від шкідників, хвороб та бур'янів, визначає права і обов'язки підприємств, установ, організацій усіх форм власності та громадян, повноваження органів виконавчої влади і посадових осіб у цій сфері.

Під захистом рослин у цьому Законі розуміється комплекс заходів, спрямованих на зменшення втрат урожаю та запобігання погіршенню стану рослин сільськогосподарського та іншого призначення, багаторічних і лісових насаджень, дерев, чагарників, рослинності закритого грунту, продукції рослинного походження через шкідників, хвороби і бур'яни.

Відповідно до ст. 4 Закону основними вимогами щодо захисту рослин є: 1) додержання технології вирощування рослин; 2) екологічне та економічне обгрунтування доцільності захисту рослин від шкідливих організмів; 3) обов'язковість здійснення заходів щодо захисту рослин підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та громадянами, діяльність яких пов'язана з вирощуванням; 4) суворе додержання регламентів зберігання, транспортування, торгівлі та застосування засобів захисту рослин; 5) збереження корисної флори і фауни; 6) недопущення пошкодження рослин, погіршення їх стану та забруднення продукції рослинного походження і довкілля засобами захисту рослин.

Нагляд за фітосанітарним станом угідь, посівів, насаджень, рослинності закритого грунту здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту рослин, а також підприємствами, установами, організаціями, громадянами, діяльність яких пов'язана з вирощуванням рослин. Фінансування заходів щодо захисту рослин здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, коштів підприємств, установ, організацій усіх форм власності, громадян та інших не заборонених законами України джерел.

Доречно зауважити, що захист рослин є справою комплексною – включає в себе фактори як біологічні, так і екологічні та хімічні[35]. Тому Закон України від 14 жовтня 1998 р. "Про захист рослин" закріплює загальновживане в аграрній сфері поняття "інтегрований захист рослин", яке визначається як комплексне застосування методів для довгострокового регулювання розвитку та поширення шкідливих організмів до невідчутного господарського рівня на основі прогнозу, економічних порогів шкодочинності, дії корисних організмів, енергозберігаючих та природоохоронних технологій, які забезпечують надійний захист рослин і екологічну рівновагу довкілля[36]. Крім того, Законом передбачено необхідність екологічного та економічного обгрунтування використання методів захисту рослин, безпеки для флори, фауни і людини.

Між тим, Законом України "Про пестициди і агрохімікати", передбачено, що пестициди повинні бути безпечні для людини і навколишнього середовища. Таким чином, всі зареєстровані пестициди безпечні і їх застосування не суперечить вимогам інтегрованого захисту рослин. При цьому, політика у сфері захисту рослин у нашій державі не має визначених пріоритетів та сприяє застосуванню без обмежень синтетичних препаратів. Проте, у країнах Західної Європи на законодавчому рівні підтримують екологічну точку зору, яка зводиться до лімітування використання синтетичних пестицидів. Так, в Законі про захист рослин Німеччини зазначено, що інтегрований захист рослин – це комбінація заходів з переважним використанням біометоду, біотехнологій вирощування рослин, агротехнічних методів, а застосування хімічних пестицидів повинно бути зведено до необхідного мінімуму[37].

Із приводу останнього твердження слід звернути увагу на вітчизняні вимоги до пестицидів та агрохімікатів, які містяться у Законі України від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і агрохімікати". Відповідно до ст. 4 цього Закону пестициди і агрохімікати вітчизняного та іноземного виробництва (що завозяться для використання на територію України) повинні відповідати таким вимогам:

  • 1) висока біологічна ефективність щодо цільового призначення;
  • 2) безпечність для здоров'я людини та навколишнього природного середовища за умови дотримання регламентів їх застосування;
  • 3) відповідність державним стандартам, санітарним нормам та іншим нормативним документам. Забороняються ввезення на митну територію України (крім дослідних партій, що використовуються для державних випробувань та наукових досліджень), виробництво (крім виробництва для експорту та виробництва дослідних партій, що використовуються для державних випробувань, науково-технологічних досліджень та випробувань), торгівля, застосування та рекламування пестицидів і агрохімікатів до їх державної реєстрації[38]. Таким чином, за умови державної реєстрації пестициди та агрохімікати вважаються безпечними для людини та довкілля.

Однак виявлені недоліки фосфор-органічних пестицидів, а саме – розвиток стійкості у шкідників і, як наслідок, спалахи їхнього розмноження, поява нових шкідливих видів та забруднення довкілля, були головними факторами, які стимулювали виникнення концепції інтегрованого контролю[35]. Нині вживають визначення інтегрованого захисту рослин, ухвалене на рівні Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН (англ. Food and Agriculture Organization, FAO), відповідно до якого інтегрований захист (контроль) рослин є системою управління чисельністю шкідників, що в контексті зв'язку з охороною довкілля та популяційною динамікою шкідливих видів використовує всі допустимі технології та методи, а також їх можливі сполучення з метою стримування чисельності шкідників нижче рівня, коли вони спричиняють економічно значущу шкоду". Проте таке визначення викликає невдоволення багатьох учених, оскільки надає можливості для широкого використання пестицидів[40].

Очевидно, що інтегрований захист рослин потребує певного обсягу знань. Між тим, консультаційна (дорадча) служба майже офіційно передана в комерційні структури, що забезпечують сільськогосподарські технології, які мають власні інтереси[41]. Діяльність таких суб'єктів врегульована спеціальним Законом України від 17 червня 2004 р. "Про сільськогосподарську дорадчу діяльність", яким визначено правові засади здійснення сільськогосподарської дорадчої діяльності в Україні, регулює відносини в цій сфері та спрямований на поліпшення добробуту сільського населення та розвиток сільської місцевості. Суб'єктами сільськогосподарської дорадчої діяльності є дорадники, експерти-дорадники, дорадчі служби.

Сільськогосподарська дорадча служба визначається як юридична особа незалежно від її організаційно-правової форми та форми власності, структурний підрозділ аграрного навчального закладу, науково-дослідної установи, які внесені до Реєстру дорадчих служб, здійснюють дорадчу діяльність, у складі яких працює не менше трьох дорадників, які пройшли реєстрацію відповідно до законодавства і внесені до Реєстру дорадників.

Сільськогосподарський дорадник – це фізична особа, яка на професійній основі проводить дорадчу діяльність, склала кваліфікаційний іспит та одержала кваліфікаційне свідоцтво і внесена до Реєстру сільськогосподарських дорадників та сільськогосподарських експертів-дорадників.

Сільськогосподарський експерт-дорадник – це фізична особа, яка проводить дорадчу діяльність не на постійній основі, має достатній фаховий рівень та одержала кваліфікаційне свідоцтво відповідно до вимог законодавства і надає дорадчі послуги на запит дорадчих служб та дорадників і відповідає вимогам, передбаченим цим Законом. Експертами-дорадниками є працівники закладів науки та освіти, інші вузькоспеціалізовані фахівці, які внесені до Реєстру дорадників.

Названі суб'єкти працюють з метою отримання прибутку, в основному за рахунок коштів сільськогосподарських товаровиробників. Як виняток, Законом передбачені соціально спрямовані дорадчі послуги – послуги, що надаються суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність у сільській місцевості, та сільському населенню за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів[42].

Таким чином, інтегрований захист рослин потребує залучення спеціальних знань, що можливо через систему дорадчих служб.

Суміжним з питанням інтегрованого захисту рослин є раціональне використання земель сільськогосподарського призначення та Підвищення їх родючості. Відповідні вимоги до господарювання на сільськогосподарських угіддях визначаються ст. ст. 91, 96 Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р.[43] На цей час мінімалізація обробітку грунту – аж до нульового, або "no-till", розглядається як один з можливих факторів збереження його родючості. Інший бік значущості цього заходу – економія енергетичних ресурсів, в першу чергу – пального. За відсутності механічного впливу на грунт відбувається активізація мікробіологічної діяльності. Цьому сприяє постійне накопичення органічної сировини за рахунок нетоварної частини врожаю як на поверхні грунту, так і в кореневмісному шарі. Крім того, рослинні рештки як бар'єр впливають на збереження і підвищення родючості грунту[44].

Привертає увагу також відсутність потреби використовувати при застосуванні зазначеної технології пестициди, агрохімікати, гербіциди, азотні добрива тощо. Це пов'язано з тим, що висівання проміжних (сидеральних) культур, особливо бобових, – це один із обов'язкових елементів нульової технології. При їх використанні грунт збагачується азотом, що забезпечує економію коштів на придбання азотних добрив. Іншою перевагою використання проміжних посівів є зменшення затрат на внесення гербіцидів, адже деякі культури є чудовими фітосанітарами[45]. Незважаючи на вищеперелічені переваги обробітку грунту за системою "notill", слід зауважити, що наслідки такого тривалого обробітку невідомі.

Між тим, доцільно окремо проаналізувати вимоги державних стандартів на картоплю, зокрема ДСТУ 4506:2005 "Картопля продовольча. Технологія вирощування. Основні положення"[46]. Цей стандарт містить вимоги до процесу вирощування картоплі, осіннього та весняного обробітку ґрунту, передпосадкової підготовки насіння, оранки, садіння, догляд за посадками картоплі, внесення гербіцидів для боротьби з бур'янами, захист від хвороб і шкідників, збирання врожаю, вимоги до безпеки і охорони довкілля.

Обов'язковими складовими прибуткового овочівництва є чітке дотримання параметрів закладання овочів на зберігання, вимог до сховищ, режимів мікроклімату[47] Такі овочі, як картопля, морква, капуста, цибуля вимагають просушування після закладання в овочесховище, потужної вентиляції, охолодження та прогрівання перед продажем, що гарантуватиме презентабельний зовнішній вигляд і якість продукції, а відповідно і прибутковість виробництва.

Тому сільськогосподарським товаровиробникам необхідно обладнувати власне овочесховище чи орендувати частину промислового приміщення.

Будівництво та подальша експлуатація овочесховища потребують значних затрат (на матеріали, робочу силу, електроенергію тощо). При його спорудженні виникають підрядні відносини між сільськогосподарських підприємством та будівельною фірмою, яка буде проектувати та будувати об'єкт. Зазначені відносини регулюються гл. 61 Цивільного кодексу України "Підряд", відповідно до якого, договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх[48].

У разі, якщо сільськогосподарський товаровиробник не має можливості фінансувати та організовувати будівництво овочесховища, необхідним є використання орендних відносин із суб'єктами господарювання, які здають приміщення овочесховища в оренду. Відповідні відносини врегульовані гл. 58 Цивільного кодексу України "Найм (оренда)". Згідно зі ст. 759 Кодексу за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк[48].

Важливе значення при дослідженні правового регулювання овочівництва мають міжнародні акти. Так, у 1994 році Україна набула членства у Міжнародній організації цукру, що було оформлено Законом України від 22 вересня 1994 р. "Про приєднання України до Міжнародної угоди по цукру 1992 р."[50], за якою цукор означає цукор у всякому із його прийнятих у торгівлі видів, отриманих із цукрової тростини чи цукрових буряків, включаючи харчову мелясу і мелясу вищих Сортів, сиропи і всякі інші види рідкого цукру, однак не включає кінцеві меляси чи низькосортні види нецентрифугованого цукру, виробленого примітивними методами[51]. Таким чином, цей документ стосується як цукрових буряків, так і цукрової тростини. Детальніше міжнародно-правове регулювання сільськогосподарського виробництва буде розглянуто у відповідних розділах цього навчального посібника.

Таким чином, вирощування овочів в Україні врегульовано низкою законів та підзаконних нормативно-правових актів, особливе місце серед яких займають державні стандарти на овочі та державні програми підтримки овочівництва.

  • [1] Колюбакін В. Україна овочева / В. Колюбакін // Farmer. – 2008. – № 5(14). – С. 10.
  • [2] Державний класифікатор продукції та послуг ДК 016-2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: dkpp.rv.ua.
  • [3] Довідник кодів товарів згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності (УКТ ЗЕД) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: dtkt.com.ua/show/0sid081.html. – Заголовок з екрана.
  • [4] Лисанець О.С. Організаційно-правові питання розвитку овочівництва / О.С. Лисанець // Актуальні проблеми правового забезпечення продовольчої безпеки України: монографія / за ред. В.Ю. Уркевича та М.В. Шульги. – X.: "ФОП Шевченко С.О.", 2013. – С. 304.
  • [5] Про затвердження плану першочергових заходів з розвитку виробництва картоплі та овочів: розпорядження Кабінету Міністрів України від 18 травня 2011 р. №475-р. //Урядовий кур'єр.-2011. – № 120.
  • [6] На Харківщині ухвалено Програму розвитку овочівництва, картоплярства та переробної галузі Харківської області до 2020 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: kharkivoda.gov.ua/news/59821.
  • [7] Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січ. 2003 р. № 435–IV // Офіційний вісник України. – 2003. – № 11. – Ст. 461.
  • [8] Господарський кодекс України: Закон України від 16 січ. 2003 р. № 436-IV // Офіційний вісник У країни. – 2003. – № 11. – Ст. 462.
  • [9] Земельний кодекс України: Закон України від 25 жовт. 2001 р. № 2768-ІІI // Офіційний вісник України. – 2001. – № 46. – Ст. 2038.
  • [10] Про карантин рослин: Закон України від 30 черв. 1993 р. № 3348–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 34. – Ст. 352.
  • [11] Про охорону прав на сорти рослин: Закон України від 21 квіт. 1993 р. №3116–XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 21. – Ст. 218.
  • [12] Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів: Закон України від 23 груд. 1997 р. №771/97–ВР (в редакції Закону № 1602-VII від 22.07. 2014 р.) // Офіційний вісник України. – 1998. – №3. – Ст. 75.
  • [13] Про затвердження Правил роздрібної торгівлі картоплею та плодоовочевою продукцією: наказ Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 8 липня 1997 р. № 344 // Офіційний вісник України. – 1997. – № 35. – Ст. 146.
  • [14] Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру: Закон України від 17 черв. 1999 р. № 758-X1V // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 32. – Ст. 268.
  • [15] Про державне регулювання виробництва цукру та цукрових буряків у період з І вересня 2013 р. до 1 вересня 2016 р.: постанова Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2013 р. № 189 // Офіційний вісник України. – 2013. – № 30. – Ст. 879.
  • [16] Діброва А. Д. Державне регулювання сільськогосподарського виробництва: теорія, методологія, практика: монографія / А. Д. Діброва. – К.: Формат, 2008. – 488 с.
  • [17] Бучко І. Є. Ефективність господарювання аграрних підприємств різних організаційно-правових форм: дис. ... канд. екон, наук: 08.00.04 / Бучко Ірина Євгеніївна; Львів, держ. аграр. ун-т. – Л., 2008. – С. 81.
  • [18] Духневич А.В. Вплив вступу України до СОТ на ринок овочів, фруктів та плодоовочевої консервації / А.В. Духневич // Часопис академії адвокатури України. –201 І. – № 13. – С.І – 5. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: aau.edu.ua/e-joumal/2011-4/1 ldavtpk.pdf.
  • [19] Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18 верес. 1991 р. № 1560– XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 47. – Ст. 646.
  • [20] Скоцик В., Яровий В. Зрошення – партнер сонця / В. Скоцик // Farmer. – 2008. – № 9 (18). – С. 31.
  • [21] ДСТУ 6009:2008 Редиска свіжа. Технічні умови: затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 22 черв. 2009 р. № 226. – К., 2009. -14 с.
  • [22] ДСТУ 6014:2008 Морква і буряк столовий. Технологія вирощування. Загальні вимоги: затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 22 черв. 2009 р. № 226. – К., 2009. – 18 с.
  • [23] ДСТУ 6016:2008 Огірок, кабачок, патисон. Технологія вирощування. Загальні вимоги: затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 22 черв. 2009 р. №226. – К., 2009. – 15 с.
  • [24] ДСТУ 7037:2009 Капуста білоголова свіжа. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 22 груд. 2008 р. № 487. – К., 2008. – 23 с.
  • [25] ДСТУ 6012:2008 Цибуля. Технологія вирощування. Загальні вимоги: затв. наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 22 черв. 2009 р. № 226. – К., 2009. – 16 с.
  • [26] ДСТУ 4327:2004 Коренеплоди цукрових буряків для промислового переробляння. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 17 черв. 2004 р. № 181. – К., 2004. – 8 с.
  • [27] ДСТУ 4327:2004 Коренеплоди цукрових буряків для промислового переробляння. Технічні умови: затв. наказом Держспоживстандарту України від 17 черв. 2004 р. № 181. – К., 2004. – 8 с.
  • [28] Корнієнко В. М. Правове регулювання відносин у сфері цукробуряківництва в аспекті забезпечення продовольчої безпеки / В.М. Корнієнко // Актуальні проблеми правового забезпечення продовольчої безпеки України: монографія. – № 2013. – С. 285.
  • [29] Нитка В. Картопля "на перше", або основний інстинкт за американською технологією / В. Нитка // Зерно. – 2007. – № 9 (18). – С. 52.
  • [30] Про насіння і садивний матеріал: Закон України від 26 грудня 2002 р. № 414-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 13.– Ст. 92.
  • [31] Чечітко І. Запасіть картоплі на садіння / І. Чечітко // Farmer. – 2008. – № 9 (18). – С. 36.
  • [32] Нитка В. Картопля "на перше", або основний інстинкт за американською технологією / В. Нитка // Зерно. – 2007. – № 9 (18). – С. 53.
  • [33] Про міжнародне приватне право: Закон України від 23 червня 2003 р. № 2709-1V // Відомості Верховної Ради У країни. – 2003. – № 32. – Ст. 422.
  • [34] Про захист рослин: Закон України від 14 жовтня 1998 р. № 180-XIV // Відомості Верховної Ради України: – 1998. – № 50. – Ст. 310.
  • [35] Білоусов Ю. Інтегрований захист рослин / Ю. Білоусов // Farmer. – 2008. – № 9 (18). – С. 24.
  • [36] Про захист рослин: Закон України від 14 жовтня 1998 р. № 180-XIV // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 50. – Ст. 310.
  • [37] Білоусов Ю. Інтегрований захист рослин / Ю. Білоусов // Farmer. – 2008. – №9(І8). – С. 26.
  • [38] Про пестициди і агрохімікати: Закон України від 2 березня 1995 р. № 86/95-ВР// Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 14. – Ст. 91.
  • [39] Білоусов Ю. Інтегрований захист рослин / Ю. Білоусов // Farmer. – 2008. – № 9 (18). – С. 24.
  • [40] Білоусов Ю. Інтегрований захист рослин / Ю. Білоусов // Farmer. – 2008. – №9(18). – С. 26.
  • [41] Білоусов Ю. Інтегрований захист рослин / Ю. Білоусов // Farmer. – 2008. – № 9 (18). – С. 27.
  • [42] Про сільськогосподарську дорадчу діяльність: Закон України від 17 червня 2004 р. №1807-1V // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 38. – Ст. 470.
  • [43] Земельний кодекс: Закон України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-IIІ // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3. – Ст. 27.
  • [44] Кротінов О. No-till: переваги і питання без відповіді / О. Кротінов // Farmer. – 2008. – № 8 (17). – С. 12.
  • [45] Кротінов О. No-till: переваги і питання без відповіді / О. Кротінов // Farmer. – 2008. – № 8 (17). – С. 13.
  • [46] ДСТУ 4506:2005 Картопля продовольча. Технологія вирощування. Основні положення затв. наказом Держспоживстандарту України від 28 грудня 2005 р. № 379. – К.. 2006 – 19 с.
  • [47] Марущак А. Г отовність овочесховищ № І / А. Мару так II Fanner. – 2008. -№9(18). – C. 40.
  • [48] Цивільний кодекс України: закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.
  • [49] Цивільний кодекс України: закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.
  • [50] Про приєднання України до Міжнародної угоди по цукру 1992 р.: Закон України від 22 вересня 1994 р. № 178/94 // Відомості Верховної Ради України. -1994. – №40. -Ст. 362.
  • [51] Міжнародна угода по цукру: угода від 20 березня 1992 р. // Офіційний вісник України. -2005. – №21. – Ст. 1175.
 
< Попер   ЗМІСТ   Наст >